На відміну від стратегії Ніксона і Кіссінджера в 1970-х роках, ця стратегія загрожує внести розкол на Заході
Різкі і сповнені ентузіазму слова президента Трампа на адресу Росії та її авторитарного лідера Владіміра Путіна частково зумовлені стратегічним бажанням вбити клин між Москвою і Пекіном - двома державами, які вже давно прагнуть покласти край домінуванню США в міжнародному порядку.
Експерти-міжнародники охрестили цю спробу маневру «зворотним Ніксоном» після того, як на початку 1970-х років президент США змінив американську політику і зблизився з комуністичним Китаєм, намагаючись поглибити розкол між Мао Цзедуном і Радянським Союзом. Цей вибір призвів до перезавантаження геополітики часів холодної війни і заклав основу для економічного розвитку Китаю.
Роз'єднати Росію і Китай зараз - дві автократії заявили в 2022 році, що у них дружба «без обмежень» - буде складно. Обидві країни поглибили військову і розвідувальну співпрацю та узгодили свою зовнішню політику. Китай надає Росії суттєву економічну підтримку, в тому числі комп'ютерні чіпи і верстати, що використовуються у військовій промисловості.
Надаючи підтримку Росії і відступаючи від України, Вашингтон вже відштовхує своїх союзників у Європі, які разом є найбільшим торговельним партнером США і найбільшим іноземним інвестором. Раптовий розворот в американській зовнішній політиці може також налякати партнерів в Азії, яких США хотіли б бачити на своєму боці в будь-якому конфлікті з Китаєм.
У середу Трамп підтримав російську пропаганду і спрямував потік звинувачень на адресу президента України Володимира Зеленського, назвавши його диктатором і засудивши Київ за розв'язання війни, яка почалася після того, як Путін віддав наказ про повномасштабне вторгнення до свого меншого сусіда у 2022 році.
Цей спалах, що послідував за різкою промовою віце-президента Джей Ді Венса, виголошеною перед європейськими лідерами в Мюнхені на початку цього місяця, та інші ознаки зменшення підтримки України з боку США, вже спричинили найбільший за останні кілька десятиліть розрив у відносинах між США та їхніми трансатлантичними союзниками.
Коли Річард Ніксон і його радник з національної безпеки Генрі Кіссінджер на початку 1970-х років змінили курс щодо Китаю, вони скористалися існуючим конфліктом між Москвою і Пекіном.
Зрештою, Китай і Радянський Союз вели прикордонну війну в 1969 році і публічно звинувачували один одного у відхиленні від комуністичного вчення. Подальша співпраця між Вашингтоном і Пекіном допомогла підірвати глобальний вплив Радянського Союзу.
Те, що відбувається зараз, є зворотним «зворотним Ніксоном», - сказав Еван Фейгенбаум, колишній високопоставлений чиновник Державного департаменту, який зараз працює в Фонді Карнегі за міжнародний порядок, аналітичному центрі у Вашингтоні.
За його словами, Трамп «намагається розколоти союз між двома державами, які мають ідеологічну спорідненість і спільні стратегічні інтереси».
«Натомість він розколов Захід, в той час як Росія зближується з США і Китаєм одночасно».
На додаток до зближення Росії з Китаєм, оскільки західні санкції завдали економічного болю, війна в Україні зміцнила альянси Москви з Іраном і Північною Кореєю, які постачають боєприпаси, безпілотники, ракети і, у випадку з Північною Кореєю, війська для російських військових зусиль.
Американські чиновники називають появу цієї нової осі автократій стратегічною загрозою, з якою американським військовим буде важко впоратися одночасно, і кажуть, що нагальне бажання Трампа закінчити війну в Україні зумовлене необхідністю послабити, якщо не розбити, цей спільний фронт супротивників.
«Ви повинні думати про це як про глобальну боротьбу, - сказав спеціальний посланник Трампа в Україні, генерал-лейтенант у відставці Кіт Келлогг. - Ми зіткнулися з проблемою, яку не розглядали чотири роки тому. Тепер їх четверо разом, і всі вони мають економічні або військові зв'язки».
Державний секретар Марко Рубіо у своєму виступі після переговорів з російськими високопосадовцями в Саудівській Аравії минулого тижня підкреслив «неймовірні можливості, які існують для геополітичного партнерства з росіянами з питань, що становлять спільний інтерес».
На цих переговорах, які стали першою зустріччю на найвищому рівні з 2022 року, американські та російські дипломати обговорили можливі економічні вигоди від покращення відносин і скасування санкцій США, які призупинили розвиток російської економіки і змусили її ще більше покладатися на Пекін.
У доповідній записці, підготовленій для Кремля аналітичним центром, пов'язаним з керівництвом Росії, напередодні переговорів і переданій одному із західних урядів, йшлося про те, що Москва може ініціювати припинення співпраці з Китаєм у чутливих технологічних і військових питаннях як частину угоди про припинення війни в Україні на умовах, вигідних для Росії.
Москва також могла б запропонувати обмежити участь Китаю в інфраструктурних проєктах, які посилять стратегічний потенціал Китаю, йдеться у доповідній записці.
Він також запропонував обмеження Росією експорту природного газу до Європи з метою підриву європейської конкурентоспроможності та надання дозволу на продаж американського скрапленого газу, а також пропозиції щодо надання американським компаніям прав на родовища корисних копалин на території окупованої України.
Такі умови покликані апелювати до транзакційного підходу Трампа до міжнародних справ. Але скептики щодо співпраці з Росією стверджують, що Росія мало що може зробити, щоб допомогти США стримувати Китай.
Китай вже володіє більшістю важливих військових технологій, якими володіє Росія.
«Цей корабель вже пішов. Китайці набагато більш технологічно розвинені в усіх галузях, ніж росіяни», - сказала Аліна Полякова, виконавчий директор Центру аналізу європейської політики, аналітичного центру у Вашингтоні.
Вона попередила, що якщо Вашингтон відмовиться від України, це легітимізує «російську агресію проти України» і дасть сигнал «Пекіну, що у них набагато більше свободи дій, коли справа доходить до їхньої власної потенційної військової агресії проти Тайваню».
У своєму виступі на Галіфаксському безпековому форумі в листопаді адмірал ВМС США Семюел Папаро, голова Індо-Тихоокеанського командування, сказав, що Пекін і Москва мають «транзакційний симбіоз», і що «думати, що ми зможемо вбити між ними клин, - це фантазія».
Існує й інша, більш фундаментальна, динаміка, яка обмежує простір для маневру Путіна: У той час як відносини Росії з Китаєм є стратегічними і постійними, будь-яке зближення з Вашингтоном за своєю суттю є тимчасовим, принаймні до тих пір, поки США залишаються демократією.
Зрештою, через чотири роки Трампа вже не буде в Білому домі, і Путін повинен враховувати ймовірність того, що наступна американська адміністрація може так само різко змінити курс у протилежному напрямку. Навіть проміжні вибори наступного року можуть змінити американську політику.
«Росія знає, що Китай є її гігантським сусідом, що Комуністична партія Китаю продовжуватиме керувати ним так довго, як Росія може передбачити, і що відчуження Китаю створює смертельну небезпеку для Росії», - сказав Олександр Габуєв, експерт з китайсько-російських відносин, який очолює Центр Карнегі Росія-Євразія в Берліні.
Це не означає, що Путін не вступить у бій. Трамп відкриває перспективу отримати від Вашингтона те, чого його армії не змогли досягти за три роки війни: зміну режиму в Києві та повернення України, а можливо, й інших частин Європи, до сфери впливу Москви.
«Я не бачу, чому б Росії не прибрати до кишені все те, що Дональд Трамп приносить їй на тарілочці, незаслужено, і в той же час зберегти тісний зв'язок з Китаєм», - сказав Томас Гомар, директор Французького інституту міжнародних відносин, паризького аналітичного центру, який консультує уряд.
У той час як Китай з певним побоюванням спостерігає за поворотом Трампа до Росії, він також отримує стратегічну вигоду: дві його головні цілі в Європі - підтримка режиму Путіна і відокремлення решти Європи від США - цілі, які до цього часу були взаємозаперечними, - раптом опинилися в межах досяжності.
У той час як Вашингтон виливав зневагу на Зеленського та європейських лідерів, міністр закордонних справ Китаю Ван І говорив про необхідність підтримувати міжнародне право і статут Організації Об'єднаних Націй. Нещодавно під час зустрічі зі своїм українським колегою він назвав Україну «другом і партнером».
Джерело — WSJ
