У квітні 1983 року німецький журнал Stern і британська газета Sunday Times заявили, що зробили одне з найбільш незвичайних історичних відкриттів століття. Насправді це була одна з найбільш незвичайних містифікацій століття, а скандал, який за нею послідував, коштував мільйони та зруйнував репутацію.
25 квітня 1983 року, 42 роки тому, шановний німецький журнал Stern опублікував, на їхню думку, приголомшливий історичний репортаж - раніше невідомі особисті щоденники Адольфа Гітлера.
Щоб продемонструвати свій надзвичайний ексклюзив для світової преси, тижневик організував пресконференцію в Гамбурзі того ж дня. Ця історія справді потрапила у світові заголовки, але не так, як сподівався журнал.
Трьома днями раніше лондонський редактор Stern Пітер Вікман сказав BBC News, що вони "абсолютно впевнені", що мають в руках справжні щоденники Гітлера.
"Спочатку ми мали сумнівні, але у нас був графолог, який подивився почерк, і експерт, який порівнював папір. У нас були історики, як професор Тревор-Ропер, і всі вони переконані, що щоденники справжні".
Рукописні щоденники виходили з 1932 по 1945 роки, охоплюючи весь період Третього рейху Гітлера.
"Загалом є 60 щоденників, вони трохи схожі на шкільні зошити, але з твердою обкладинкою. Зовні вони мають печатки зі свастикою та орлом, а всередині, звісно, павукоподібний готичний почерк Гітлера", - сказав Вікман BBC.
Журнал вважав, що їх відкриття може змінити те, що раніше було відомо про нацистського лідера.
І зміст щоденників, безперечно, відкрив очі, розкриваючи маловідому чутливу сторону фюрера.
Вони докладно розповідали про все: від проблем Гітлера з метеоризмом і неприємним запахом з рота, сварок з його дівчиною Євою Браун через квитки на Олімпійські ігри до нотаток надіслати Сталіну – "старому лису" – телеграму на день народження.
Щоденники також, здавалося, вказували на дещо вражаюче - нацистський лідер не знав про Голокост, який здійснювали від його імені.
Щоденники, ймовірно, розкопав журналіст Stern Герд Хайдеманн, який був одержимий нацистськими пам'ятними речами.
У 1973 році журнал доручив йому написати історію про напівзруйновану яхту, яка колись належала найближчому соратнику Гітлера - Герману Герінгу.
Хайдеманн витратив цілий статок на покупку яхти та її реставрацію. Він також почав роман з дочкою Герінга Еддою, яка познайомила його з кількома колишніми нацистами. За словами Гайдеманна, завдяки цим контактам він натрапив на щоденники Гітлера.
Хайдеманн стверджував, що щоденники знайшли на літаку, який зазнав катастрофи, їх врятували та сховані на сіннику. У попередні роки вони потрапили до східнонімецького колекціонера, який тепер пропонував їх продати.
Журналіст домовився про їх купівлю, виступивши посередником між своїм джерелом у Східній Німеччині та журналом Stern.
Можливість сенсаційного світового ексклюзиву, яка привідкрила би раніше невідоме розуміння свідомості нацистського диктатора, була надзвичайно спокусливою для журналу.
Але Stern завзято оберігав свою знахідку. Коли редакція запросила експертів з почерку для перевірки автентичності щоденників, їм надали лише кілька вибраних сторінок.
Зрештою Stern дав за щоденники близько 9,3 мільйона німецьких марок (близько 3 мільйонів доларів США). Заплативши таку непомірну суму, реакція вирішила зберігати їх у швейцарському сховищі.
Перший серед істориків щоденники досліджував професор Г'ю Тревор-Ропер, також відомий як лорд Дакр із Глантона.
У 1947 році він написав книгу "Останні дні Гітлера", і його вважали провідним експертом з життя нацистського диктатора. Він також був незалежним редактором газети Times, яку двома роками раніше разом із дочірньою газетою Sunday Times придбав Руперт Мердок.
Лорд Дакр спочатку скептично поставився до щоденників, але полетів до Швейцарії, щоб переглянути їх. Його думка почала коливатися, коли він почув історію походження щоденників і йому помилково сказали, що хімічні тести показали, що вони були довоєнними. Але те, що насправді переконало історика, це величезний обсяг матеріалу, який він побачив.
"Те, що найбільше вразило Г'ю Тревора-Ропера і, звичайно, вразило мене як неексперта, коли я побачив оригінальний матеріал, - це його величезний масштаб", - сказав BBC редактор Times Чарльз Дуглас-Хоум 22 квітня 1983 року.
"Справа не лише в тому, що тут майже 60 томів записників, заповнених Гітлером у рукописній формі. Там також було близько 300 його малюнків і фотографій, а також особисті документи, наприклад, його партійний квиток, малюнки, які він подав до художньої школи, коли був юнаком, сподіваючись вступити до неї, а також картина олією й таке інше".
Лорд Дакр переконався, що щоденники були справжніми, й навіть написав статтю для Times, підтверджуючи їхню достовірність і заявивши, що історичні події, можливо, потребують переоцінки в їхньому світлі.
Коли з'явилася інформація про щоденники Гітлера, розгорнулася війна за право на їхню публікацію, а власник Sunday Times Мердок прилетів до Цюриха, щоб особисто домовитися.
Підписавши угоду про права, Stern поспішно спланував пресконференцію, щоб оголосити світові про публікацію щоденників Гітлера. Але ще до грандіозного відкриття щоденників у декого були сумніви щодо їх правдивості – не в останню чергу з боку самих співробітників Sunday Times, які раніше вже обпеклися на схожій історії.
У 1968 році газета внесла задаток за щоденники, нібито написані лідером італійських фашистів Беніто Муссоліні, за які також поручився його син.
"Але виявилося, що це була підробка, яку створили дві маленькі старенькі дами, які жили у Верчеллі поблизу Мілана", - сказав у 2011 році журналіст Філіп Найтлі, який працював у групі розслідувань Sunday Times.
Обман викрили
Проте Мердок був упевнений у справжності щоденників і попри застереження редактора Френка Джайлза, поспішно, за день до пресрелізу Stern, надрукував серію у Sunday Times із заголовком "всесвітній ексклюзив".
Джайлз зателефонував лорду Дакру, щоб він підтвердив автентичність матеріалів, але історик зізнався, що він не тільки не позбувся сумнів, а навпаки зробив "розворот на 180 градусів", переконавшись, що це підробка.
"Усі в кімнаті, усі керівники газет впали на стільці й схопили голови руками, тому що ми втратили нашого головного експерта, який підтверджував справжність щоденників, - сказав Найтлі. - Стало зрозуміло, що історія була абсолютним фейком".
Sunday Times все ще могла зупинити друк та змінити першу сторінку. Але коли Джайлз зателефонував власнику, "Мердок сказав: "Тільки тому, що Дакр весь цей час коливався, до біса його, ми публікуємо", - згадує Найтлі.
На пресконференції журналу Stern наступного дня справи пішли ще гірше. Після того, як головний редактор Петер Кох заявив, що він "на 100% переконаний, що Гітлер написав кожне слово в цих нотатниках", лорд Дакр, той самий історик, який запевнив, що вони були справжніми, під час брифінгу визнав, що у нього були сумніви.
На нажахані погляди керівників Stern лорд Дакр сказав, що він не зміг встановити зв'язок між авіакатастрофою та щоденниками і що його дуже квапили з висновками.
"Мушу сказати як історик, я шкодую, що нормальні методи історичної перевірки, певною мірою принесли в жертву журналістському резонансу", - сказав він.
Наступного дня після хаотичної пресконференції Чарльз Гамільтон, американський торговець автографами, сказав програмі BBC Breakfast, що як тільки він побачив сторінки щоденників, він "відчув сморід підробки".
Гамільтон сказав, що знав, що підпис неавтентичний, тому що йому постійно пропонували підроблені документи Гітлера.
"Незабаром без будь-яких сумнівів та будь-яких експертів встановлять правду, уся ця справа затихне й це буде найбільша містифікація в історії людства", - сказав він.
І він не помилився. Протягом двох тижнів сувора судова експертиза встановила, що щоденники фейкові.
Як зазначив Гамільтон BBC, підпис Гітлера в них був неточним, але й хімічний аналіз показав, що папір, клей і чорнило в нотатниках почали виготовляти лише після Другої світової війни. Щоденники містили купу помилок, сучасних фраз та історичних неточностей, іноді посилаючись на інформацію, яку Гітлер не міг знати.
У зв'язку з цим викриттям Sunday Times швидко відмовилася від публікації серії та надрукувала вибачення. Stern також публічно вибачився за те, що попався на обман.
Репутація знищена, тиражі зростають
Під тиском Хайдеманн виявив, що його джерело зі Східної Німеччини, від якого він отримав щоденники, - це Конрад Куяу, фальсифікатор, який сам створив нотатники.
Куяу був вправним митцем, але його підробки були далеко не витонченими.
Шукаючи натхнення, він сплагіатував великі частини книги Макса Домаруса "Гітлер: промови та відозви 1932-1945", і в результаті дослівно скопіював деякі хронологічні та фактичні помилки в першому виданні цієї книги.
Щоби надати щоденникам більш особистого відтінку, він уявив прозаїчну сторону життя фюрера, додавши записи на зразок "Я навіть не можу відірватися від роботи, щоби відвідати Єву", "Потрібно піти на пошту, щоб надіслати кілька телеграм" і "Єва каже, що у мене неприємний запах з рота".
Куяу мучився зі складними готичними ініціалами, які він використовував на обкладинках щоденників, випадково використавши ініціали FH замість AH. А потім він спробував зістарити нотатники, він полив їх чаєм і бив ними по столу.
Куяу був таким плідним підробником нацистських пам'яток, що багато "справжніх" документів, які Stern передав експертам, щоб вони могли порівняти почерк Гітлера, насправді також були виготовлені самим Куяу. Через це спочатку багато хто підтверджував автентичність рукописів.
Куяу затримала поліція, і він зізнався у своєму шахрайстві. Він навіть продемонстрував свою провину, написавши своє зізнання почерком Гітлера. У 1985 році його визнали винним у шахрайстві та підробці документів і засудили до чотирьох з половиною років ув'язнення.
Під час подальшого розслідування поліція виявила, що Хайдеманн також завищив ціну, яку, за його словами, просило джерело за щоденники, і заробив із сум, сплачених журналом.
Здається, він зробив це, щоб фінансувати свій розкішний спосіб життя, утримання нацистської яхти та купівлю пам'ятних речей диктаторів (пізніше він заявив, що володіє нижньою білизною Іді Аміна, колишнього президента Уганди).
Хайдеманна, як і Куяу, у 1985 році засудили за шахрайство до чотирьох років і восьми місяців. На суді Хайдеманн стверджував, що його теж обдурили, але Куяу завжди наполягав на тому, що репортер знав, що щоденники були підробками.
У результаті скандалу репутація лорда Дакра як історика буде остаточно заплямована. Кох та ще один із редакторів Stern втратять роботу, а Джайлза усунуть з посади редактора Sunday Times.
Пізніше сам Мердок стверджував в 2012 році, що його рішення взяти участь у цій історії "було великою помилкою".
"Я беру на себе повну відповідальність за неї. Мені доведеться жити з цим до кінця свого життя".
Але тираж його газети збільшився завдяки рішенню надрукувати фейкову історію. А оскільки Мердок наполягав на пункті про те, щоб Stern поверне усі гроші, виплачені йому Sunday Times, якщо щоденники виявляться підробленими, медіамагнат насправді ще й заробив на обмані.
Джерело — ВВС
