Анотація: Це дослідження розкриває метаморфозу італійського фонду «Христианская Россия» (засн. 1957) від культурно-екуменічного проекту, задуманого отцем Романо Скальфі як «міст» між Заходом і Росією, до інструменту «м'якої сили» та культурної дипломатії Російської Федерації. Через аналіз публічних висловлювань, конференцій та діяльності ключових фігур (самого Скальфі, Джованни Парравічіні та Франческо Браскі) у роботі показано, як після 2014 року фонд системно переорієнтував свою риторику на підтримку геополітичної концепції «русского мира», а після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році почав виконувати функцію каналу для прориву міжнародної ізоляції Кремля.
https://i.imgur.com/RhGpZ7l.png
Схематичне зображення ключових етапів трансформації фонду «Христианская Россия».
Вступ
У сучасних геополітичних конфліктах «м'яка сила» стає не менш важливою зброєю, ніж традиційні. Особливе місце в арсеналі Російської Федерації займає інструменталізація релігійних та культурних інституцій для просування ідеології «русского мира» — концепту, що постулює існування особливої цивілізації на чолі з Росією, об'єднаної православ'ям, спільною історією та російською мовою.
Об'єктом цього дослідження є італійський фонд «Христианская Россия» (Russia Cristiana). Його трансформація — від аполітичного культурного посередника до лобіста інтересів Кремля в Європі — є яскравим прикладом такої інструменталізації.
Гіпотеза полягає в тому, що фонд, заснований як «міст» для діалогу, після 2014 року зазнав системної ідеологічної трансформації, ставши інструментом легалізації геополітичних претензій РФ та Російської Православної Церкви Московського патріархату (РПЦ МП) через мову культури та духовності.
Розділ 1. Заснування та рання місія (1957–1991): «Принести Росію на Захід»
Фонд народився з особистої історії та місіонерського завзяття Романо Скальфі (1923–2016). Випускник Папського Східного інституту та коледжу «Руссикум», він, як і багато інших ідеалістів післявоєнного часу, мріяв про «місію в Росії». Однак «залізна завіса» зробила це неможливим. Тоді виникла геніально проста ідея: якщо не можна поїхати до Росії, треба «принести Росію на Захід».
У 1957 році він заснував дослідницький центр, який згодом став фондом «Russia Cristiana». Першочерговими завданнями були:
Підтримка підпільної церкви в СРСР: нелегальна передача релігійної літератури, молитви за «Церкву-мученицю».
Знайомство західної публіки з «забороненою» російською духовною спадщиною: філософією (Соловйов, Бердяєв), літературою (Достоевський), іконописом.
На цьому етапі формується основна мережа контактів з російськими дисидентами та прогресивними діячами РПЦ, такими як митрополит Миколай (Ротов) або священник Олександр Мень. Ці зв'язки стали фундаментом майбутнього впливу фонду.
Розділ 2. Культурний міст після розпаду СРСР (1991–2013)
З падінням комунізму фонд переорієнтувався з підтримки опору на співпрацю у відродженні. Відбулася його інституціалізація:
Офіційне створення Фонду (1992).
Відкриття Іконописної школи в Серіаті (Італія).
Заснування культурного центру «Покровські ворота» у Москві (2004) — ключового оперативного майданчика в Росії.
Наратив цієї епохи — «культурний екуменізм». В інтерв'ю 2007 року Скальфі говорив про «міст між Сходом і Заходом», про єдність у Христі та категорично відкидав прозелітизм: «Ми католики, але для нас головне — щоб у Росії люди стали справжніми православними».
Ця відкритість стосувалася й України. Так, у 2010 році український філософ Олександр Філоненко виступав з ключовою доповіддю на конференції фонду — його присутність була природною частиною дискусії про загальнослов'янський християнський простір.
Розділ 3. 2014: Геополітичний перелом та новий наратив
Російська анексія Криму та початок війни на Донбасі стали вододілом в історії фонду. У своєму інтерв'ю 2014 року Романо Скальфі різко змінив риторику:
«Справжня трагедія — це розкол усередині слов'янського світу».«Захід грає проти слов'янського світу... гра дуже небезпечна».«Події в Україні — це результат маніпуляцій ззовні».
Ці тези дослівно повторювали наріратів російської пропаганди. Концепт «слов'янського/руського світу» з культурної категорії перетворився на геополітичну. Україна перестала бути партнером по діалогу, ставши об'єктом втручання ззовні та джерелом «розколу». Цей поворот чітко простежується в зміні тематики конференцій фонду, де з'являються теми тоталітаризму, самвидаву та «вільної людини», що легко інтерпретувалися в контексті протистояння з «недружнім Заходом».
Таблиця 1: Порівняння ключових наративів фонду до і після 2014 року
Концепт | До 2014 (Культурно-екуменічний наратив) | Після 2014 (Політико-ідеологічний наратив) |
|---|---|---|
Основна мета | Бути «мостом» для діалогу та взаємного збагачення. | Захищати «єдність слов'янського/руського світу» від зовнішніх впливів. |
Образ Росії | Носій багатої духовної та культурної спадщини. | Центр альтернативної, традиційної християнської цивілізації («русский мир»). |
Ставлення до України | Частина спільного східнохристиянського простору, партнер у діалозі. | Об'єкт геополітичної боротьби, «канонічна територія» іншої Церкви (РПЦ МП), жертва «розколу». |
Причина конфліктів | Нерозуміння, секуляризм, історичні образи. | Втручання Заходу, зовнішнє управління, нав'язування чужих цінностей. |
Роль фонду | Посередник, просвітник. | Захисник, «бастіон» традиційних цінностей та канонічного православ'я. |
Розділ 4. Нові обличчя фонду: канонізація спадщини та культурна дипломатія
Після смерті Скальфі в 2016 році почався процес міфологізації його образу як «старця Заходу» та пророка «русского світу». Його політичні висловлювання 2014 року стали трактуватися як головна духовна спадщина.
Ключовими фігурами, що продовжують справу, стали:
Джованна Парравічіні: Дослідниця, близька сподвижниця Скальфі. Її власна позиція демонструє внутрішню напругу: у 2018 році вона сміливо писала про «агресію Росії», але після 2022 року її тексти стали абстрактно-скорботними («Війна — це наша порожнеча»), уникаючи прямої звинувальності.
Франческо Браскі: Найважливіша фігура сучасності. Директор відділу славистики престижної Амброзіанської бібліотеки у Мілані, він є основним інституційним наступником. Його діяльність — яскравий приклад «гібридного екуменізму»: використання авторитету науки та церкви для легалізації контактів з РПЦ МП.
Доказова база щодо Браскі є найбільш вагомою:
Лист від 14 листопада 2022 року: У розпал війни він надсилає листа ректору Православного Свято-Тихоновського університету (ПСТГУ) у Москві, пропонуючи «з готовністю очікуємо... відновити співпрацю».
Візит до Москви у лютому 2024 року: Він бере участь у заході ПСТГУ, а російські пропагандистські ЗМІ (НТВ) подають це як «прорив культурної блокади».
Мережа Браскі чітко вказує на його роль: він пов'язаний з керівництвом РПЦ МП, підсанкційними російськими ВНЗами, а до 2022 року активно працював з українськими інтелектуалами (К. Сігов, О. Філоненко), будучи для них «європейським другом».
https://i.imgur.com/Qx9J8kF.png
*Схема інституційних та особистих зв'язків монсеньора Франческо Браскі, що ілюструє його роль як "хаба" між європейськими установами, українськими інтелектуалами (до 2022) та структурами РПЦ МП/РФ.*
Розділ 5. Механізми трансформації: як культура стала зброєю
Трансформація фонду стала можливою завдяки низці механізмів:
Переписування власної історії: Уся діяльність до 2014 року стала подаватися не як самоцільний діалог, а як підготовка до об'єднання «руського світу» під духовним проводом Москви.
Мова як камуфляж: Ключові терміни «єдність», «діалог», «духовність», «традиційні цінності» наповнилися новим, геополітичним змістом, маскуючи підтримку політики Кремля.
Інструменталізація культурних артефактів: Російська ікона, філософія, музика перестали бути предметами вивчення, а стали доказами «духовної величі Росії» та основою для її цивілізаційних претензій.
Символічним завершенням цього процесу став надгробок Романо Скальфі. Його дизайн поєднує італійську та слов'янську епіграфіку, візуально втілюючи ідею «моста». Однак обраний текст — Пасхальна проповідь Іоанна Златоуста — піднімає образ засновника над конфесійними суперечностями, представляючи його вже не як посередника в діалозі, а як служителя вічної, універсальної християнської істини, що, за логікою фонду, найповніше живе саме в «русском мире».
Висновки
Гіпотеза підтверджена. Фонд «Христианская Россия» пройшов шлях від культурного проєкту до інституційного носія ідеології «русского мира». Його трансформація була не випадковою, а системною та цілеспрямованою.
Україна стала головним індикатором цієї зміни. Відносини фонду з Україною пройшли еволюцію: від участі українських інтелектуалів у його заходах, через демонізацію Майдану та виправдання анексії Криму після 2014 року — до повної інтеграції в наратив про «боротьбу з розколом слов'янського світу» та пряму підтримку культурної дипломатії агресора після 2022 року.
Ключові особи відіграли різні ролі в трансформації: Скальфі надав ідейну основу та авторитет, Парравічіні зберігає культурний капітал, а Франческо Браскі є основним оперативним виконавцем сучасної політики фонду з прориву ізоляції РФ.
Механізм працює через «м'яку силу»: Використовуючи авторитет давніх бібліотек, наукову термінологію та мову духовності, фонд ефективно маскує геополітичні цілі, роблячи їх прийнятними для частини європейської еліти.
Міст, зведений Романо Скальфі, його наступники розібрали на цеглини для будівництва стіни «русского мира». Історія фонду «Христианская Россия» — це застереження про те, як культурний діалог, позбавлений політичної свідомості та чітких моральних рамок, може бути поглинений і перетворений на свою протилежність: інструмент ізоляції, пропаганди та виправдання агресії.
Хронологічна таблиця ключових подій в історії фонду «Христианская Россия»
Дата / Період | Подія / Явище | Короткий опис та значення |
|---|---|---|
1957 | Заснування центру «Russia Cristiana» | О. Романо Скальфі засновує дослідницький центр у Мілані з метою знайомства Заходу з російським християнством за умов «залізної завіси». |
1960-1980-ті | Підпільна діяльність та культурне просвітництво | Випуск журналу «Христианская Россия», нелегальна передача релігійної літератури в СРСР, організація перших виставок російського мистецтва в Італії. |
1977 | Заснування Іконописної школи в Серіаті | Створення художньо-освітнього центру, що став важливим інструментом культурного впливу та майбутньою базою для співпраці з російськими іконописцями (А. Овчинніков). |
1992 | Офіційна реєстрація Фонду «Russia Cristiana» | Інституціалізація та розширення діяльності в пострадянську епоху. Акцент з підпілля зміщується на співпрацю у «духовному відродженні». |
1997 | Початок щорічних міжнародних конференцій | Створення постійного наукового форуму для діалогу між західними та східними (переважно російськими) інтелектуалами. |
2004 | Відкриття Культурного центру «Покровські ворота» в Москві | Створення оперативного майданчика в Росії, що закріпило фізичну присутність фонду та його зв'язок з місцевим академічним та церковним середовищем. |
2007 | Інтерв'ю Скальфі до 50-річчя фонду | Апологія «екуменізму-моста»: «Христианская Россия – это мост...», «главное – чтобы в России люди стали настоящими православными». |
2010 | Участь Олександра Філоненка в конференції фонду | Символ відкритого, діалогічного етапу: український філософ виступає з ключовою доповіддю на тему «богослов'я зустрічі». |
2014 | Інтерв'ю Скальфі про Україну (ключовий перелом) | Різка політизація риторики: «розкол слов'янського світу», «Запад играет против...», виправдання анексії Криму. Зміна парадигми фонду. |
2016 | Смерть о. Романо Скальфі. Початок канонізації його образу. | Політичні тези 2014 року перетворюються на «духовну спадщину». Джованна Парравічіні та Франческо Браскі стають головними медіаторами спадщини. |
2018 | Стаття Джованни Парравічіні «За мир в Україні...» | Рідкісний випадок прямої критики агресії РФ з боку представника фонду. Пізніша риторика Парравічіні стане значно обережнішою. |
2022 | Лист Франческо Браскі до ПСТГУ (листопад) | Під час повномасштабної війни Браскі ініціює листом відновлення співпраці з підсанкційним російським університетом. Доказ активної ролі у підтримці РФ. |
2023 | Візит митрополита Іларіона (Алфєєва) до центру фонду | Офіційне визнання РПЦ МП ролі фонду як «центру збереження русской православной культуры в Европе». |
2024 | Візит Франческо Браскі до Москви (ПСТГУ) | Пряма участь у заході в РФ, широко освітленому російською пропагандою як «прорив культурної блокади». Апофеоз трансформації фонду. |
Таблиця порівняння наративів фонду до та після 2014 року (на прикладах цитат)
Концепт / Тема | Наратив до 2014 року (Культурно-екуменічний) | Наратив після 2014 року (Політико-ідеологічний) |
|---|---|---|
Сутність фонду та його місія | «Христианская Россия» – это мост между Востоком и Западом... старается способствовать взаимопониманию между различными христианскими конфессиями» (Опис фонду, 2009). | Спадщина подається як боротьба за єдність: «Уже в конце жизни отец Романо говорил о трагедии раскола внутри славянского мира, видя в этом главную угрозу» (Некролог, 2016). |
Ставлення до Росії | «[О. Романо] стал для многих на Западе проводником в мир русского Православия... его любовь к России и ее духовной традиции» (Біографічний нарис, 2009). | Росія – центр альтернативної цивілізації, яку треба захищати. Візит Іларіона (2023) офіційно визначає фонд як центр «сохранения русской православной культуры в Европе». |
Ставлення до України та конфлікту | Україна – частина спільного культурного простору. Український філософ О. Філоненко виступає з ключовою доповіддю на конференції фонду (2010). | «Настоящая трагедия – это раскол внутри славянского мира» (Скальфі, 2014). Українські події – «результат манипуляций извне» (Скальфі, 2014). Пряме виправдання анексії Криму: «Крым исторически и культурно связан с Россией» (Скальфі, 2014). |
Відносини із Заходом | Захід – партнер у діалозі. Мета – «взаимопонимание» (2009). | Захід – агресор і маніпулятор. «Запад играет против славянского мира... Игра очень опасная, потому что может привести к войне» (Скальфі, 2014). |
Мова та концепти | Діалог, зустріч, духовна спадщина, екуменізм, мост. | Розкол, слов'янський світ, русский мир, каноническая территория, защита традиций, внешнее влияние. |
Методи діяльності | Культурні виставки, наукові конференції, видавництво літератури, освітні програми. | «Гібридний екуменізм»: використання наукового (Амброзіанська бібліотека) і церковного статусу для легалізації політичних контактів. Активна діяльність після 2022 року з відновлення зв'язків з РФ (Браскі). |
Схема мережі зв'язків ключових діячів фонду
ФОНД «ХРИСТИАНСКАЯ РОССИЯ»
(Russia Cristiana, Серіате/Мілан)
|
---------------------------------------------------------
| | |
ІДЕЙНА Спадщина КУЛЬТУРНА ЛІНІЯ ОПЕРАТИВНА/ПОЛІТ. ЛІНІЯ
| | |
О. Романо Скальфі Джованна Парравічіні Монс. Франческо Браскі
(1923-2016) (дослідниця, куратор) (Директор відділу славистики
| | Амброзіанської бібліотеки)
| | |
| Культ. центр «Покровские ворота» |
| (Москва, оперативна база) |
| | |
| | ------------------------
| | | |
| | Академічні зв'язки Канонічні/Церковні зв'язки
| | | |
--------------------------- ------------------ ПСТГУ (Москва) РПЦ МП (Москва)
| | | | (гол. партнер з (Митр. Іларіон (Алфєєв),
РПЦ (прогресивне крило, | Українські | 2012 р., візит парафія у Мілані)
1970-80-ті: митр. Нікодим, | інтелектуали | 2024) |
о. Олександр Мень) | (до ~2021) | |
| - К. Сігов | Держ. структури РФ
| - О. Філоненко | (фонд «Русский мир», ВШЕ)
| |
Західні католицькі кола |
(Comunione e Liberazione, |
Meeting di Rimini) |
|
Європейські академічні кола
(престиж Амброзіанської бібліотеки)Пояснення до схеми: Центральна вісь показує трьох ключових діячів, які відповідають за різні аспекти спадщини. Скальфі – символ і джерело легітимності. Парравічіні забезпечує культурну безперервність і роботу в Москві. Браскі є найактивнішим оперативним ланкою, чиї зв'язки демонструють політичну інтеграцію фонду: наукова співпраця з підсанкційним ПСТГУ і контакти з РПЦ МП та держструктурами РФ. Нижній рівень показує мережу, через яку фонд діяв у минулому (українські інтелектуали, прогресивне крило РПЦ) та діє зараз.
Бібліографія (першоджерела)
Інтерв'ю та статті з «Благовест-инфо»:
«О.Романо Скальфи: Современные условия заставляют экуменизм быть миссионерским» (31.10.2007). URL: https://www.blagovest-info.ru/index.php?ss=2&s=5&id=16796.
«Отец Романо Скальфи: Настоящая трагедия – это раскол внутри славянского мира» (2014). URL (ID статті): 85665.
«Умер отец Романо Скальфи, Старец Запада» (29.12.2016). URL: https://www.blagovest-info.ru/index.php?ss=2&s=7&id=71246.
«"Икона – свидетельство вселенскости христианства"» (15.11.2018). URL: https://www.blagovest-info.ru/index.php?ss=2&s=4&id=80386.
«Монс.Франческо Браски: Амброзианская библиотека и ПСТГУ готовят новые 10 томов сочинений Амвросия Медиоланского» (13.03.2024). URL: https://www.blagovest-info.ru/index.php?ss=2&s=5&id=107141.
«Столетие со дня рождения отца Романо Скальфи, основателя «Христианской России», отметили в Москве» (16.10.2023). URL: https://www.blagovest-info.ru/index.php?ss=2&s=4&id=105566.
Публікації у виданні фонду «Новая Европа» (La Nuova Europa):
Авторська сторінка Франческо Браскі з архівом статей. URL: https://lanuovaeuropa.org/autori/braschi-francesco/.
Авторська сторінка Джованни Парравічіні з архівом статей. URL: https://lanuovaeuropa.org/autori/giovanna-parravicini/.
Парравічіні, Дж. «За мир в Україні: спілкуватися з минулим, щоб зупинити війну» (05.06.2018).
Парравічіні, Дж. «Війна — це наша порожнеча» (16.03.2022).
Браскі, Ф. Статті на теми екуменізму, України та відносин з РПЦ (наприклад, «Два патріархати в конфлікті, і ми?», 2018).
Матеріали конференцій та офіційні документи:
Архів конференцій фонду «Russia Cristiana» (1997-2020). URL:
звіт Франческо Браскі (з додаванням фактів). URL:
Опис дизайну надгробка Романо Скальфі URL:
Стаття на RISU про конференцію 2010 року з участю О. Філоненка: «Фонд «Христианская Россия» приступил к изучению нового направления современного богословия» (30.10.2010). URL: https://risu.ua/ru/fond-hristianskaya-rossiya-pristupil-k-izucheniyu-novogo-napravleniya-sovremennogo-bogosloviya_n41872.
Інші джерела:
Father Roman Scalfi, the starets of the West, has died (некролог у AsiaNews). URL: https://www.asianews.it/news-en/Father-Roman-Scalfi,-the-starets-of-the-West,-has-died-39497.html.
Russia Cristiana. Ritrovare una casa (стаття на CLonline про спадщину Скальфі, 2023). URL: https://www.clonline.org/it/attualita/articoli/2023-09-26-convegno-centenario-scalfi-russia-cristiana.
Презентаційний буклет Fondazione Russia Cristiana (PDF). URL: https://www.russiacristiana.org/pdf/cameracomm.pdf
