Чому давні люди втратили густий волосяний покрив? Яка причина цьому сприяла, або, можливо, було кілька причин? Однозначної відповіді на це питання немає, але є кілька переконливих наукових гіпотез, які наближають нас до розуміння цього.
Ми, люди — нащадки давніх тропічних мавп, тіла яких були вкриті густим волосяним покривом. Куди ж він подівся, хочеться запитати. Справа в тому, що волосся нікуди не зникло, воно залишається у нас приблизно в тому обсязі, як воно сформувалося у інших тропічних тварин, схожих за характеристиками. Так сталося історично, що у людини волосся сильно зменшилося в густоті та розмірах. Звичайно, у представників різних людських популяцій кількість та розміри волосся можуть між собою десь відрізнятися, але загальна суть така, що ми втратили щільний волосяний покрив. За рахунок того, що ми є володарями дуже тонкого і порівняно невеликого розміру волосся, виникає ілюзія того, що волосся на тілі стало значно менше, і ми перетворилися на «голих мавп» (як тут не згадати британського зоолога Десмонда Морріса?). Які ж причини вплинули на таку подію? Причин може бути кілька, і з цього приводу у антропологів є кілька гіпотез. Зупинимося на найбільш переконливих з них.
Прихильники першої гіпотези пов’язують втрату щільного волосяного покриву зі статевим добором. Можливо, у процесі поступової втрати вовни замішані любовні уподобання. Очевидно, що ніжна оголена шкіра виглядає досить привабливою для іншого статевого партнера. Це може впливати на певний напрям статевого добору. Тіло з мінімальним вовняним покриттям виглядає набагато бажаніше, ніж партнер, що потопає в щільному волосяному покриві. До того ж не варто забувати, що в період еструсу у мавпячих самиць переконливо червоніють і набухають певні частини тіла. Така чутлива та ніжна шкіра є для самців, свого роду, статевою рекламою, яка сигналізує про готовність самиці до спарювання. Виходить, що втрата нашими предками щільного вовняного покриву, згідно з цією гіпотезою, стимулювала збільшення привабливості статевого партнера, адже в такому випадку все тіло ставало статевим сигналізатором.
Оголена шкіра була яскравою демонстрацією того, що її власник чистий і не хворий, а значить підходящий статевий партнер.
Ще однією цікавою деталлю на підтримку любовної теми можна вважати наявність або відсутність паразитів, тобто оголена шкіра була яскравою демонстрацією того, що її власник чистий і не хворий. Все це сигналізує самиці про те, що він підходящий і здоровий статевий партнер. Ми знаємо, що серед сучасних приматів прагнення самців показати «коханкам» свою здорову та чисту шкіру є досить вагомою причиною у зближенні партнерів. Тож паразитарна гіпотеза досі не втрачає своєї актуальності.
Еволюція могла сприяти втратам вовни на важливих ділянках тіла заради полегшення емоційної комунікації, і причиною тут може бути кольоровий зір.
Хоча рушійна сила статевого добору здатна значно впливати на зміни зовнішнього вигляду особин, проте, здається, що лише цих причин для таких великих змін недостатньо. Марк Чангізі — американський нейробіолог та керівник відділу когнітивістики у дослідницької компанії «2AI» припустив, що втрата волосяного покриву (особливо на обличчі) дозволила давнім приматам краще комунікувати за допомогою емоцій. Інакше кажучи, еволюція могла сприяти втратам вовни на важливих ділянках тіла заради полегшення емоційної комунікації, і причиною тут може бути кольоровий зір. Чангізі вважає, що специфічний пристрій колб у чутливому зоровому апараті людей, сприяє невербальній комунікації серед учасників, тобто зміни в кольорі обличчя можуть багато про що говорити іншому співрозмовнику. Чим менше волосся на тілі, тим краще видно іншому учаснику, що переживає співрозмовник. Марк Чангізі вважає, що розвиток кольорового зору у давніх предків і поступова втрата волосяного покриву на обличчі тісно пов’язані між собою.
Все ж таки, здається, що для втрати волосяного покриву потрібна була більш вагома причина. Звернемося до наступної гіпотези. Наші далекі предки освоїли спекотну савану близько 4 млн. років тому; колись вони жили в густих тропічних лісах. Оскільки, опинившись у нових умовах, вони жили на великих відкритих просторах, то згодом довелося відмовитись від щільного шару вовни. Висока температура і пекуче африканське сонце зробили свою справу. Варто додати до цього прямоходіння, адже раніше лісові примати, як правило, жили на деревах у лісах і харчувалися, як правило, рослинною їжею. Ймовірно, вовна захищала давніх приматів від прямих опіків та подряпин, оскільки вони вели, швидше за все, сидячий спосіб життя. Проте ситуація у спекотній савані змінила життя давніх предків, які стали активнішими у плані видобутку їжі, адже до їхнього раціону тепер входило м’ясо вбитих тварин. Представники роду Homo стали більше бігати, полювати, добувати м’ясну їжу. Тепер носити густу вовну під палючим сонцем виявилося справою вкрай незручною. Навіть якщо давній мисливець пересувається на двох ногах, то густий волосяний покрив забезпечує йому серйозний перегрів, особливо якщо він переслідує жертву досить довго. З втратою вовни давнім людям прийшли на допомогу потові залози, роль яких значно зросла (при новому способі життя), і які вирішували проблему з охолодженням.
Проте ситуація у спекотній савані змінила життя давніх предків, які стали активнішими у плані видобутку їжі, адже до їхнього раціону тепер входило м’ясо вбитих тварин. Представники роду Homo стали більше бігати, полювати, добувати м’ясну їжу.
Однак виникає інша проблема: втрата густого покриву оголює чутливу шкіру, яка може одержати великий сонячний опік. Отримання ультрафіолетового опромінення може бути фатальним для людини. Тому згодом шкіра мисливців та збирачів почала поступово темніти, адже меланін (темний пігмент) сприяє поглинанню руйнівного ультрафіолетового випромінювання. Судячи з усього, у наших спільних з шимпанзе предків, які були вкриті щільною шерстю, шкіра під нею була світлою, а ось, наприклад, у племен африканських, австралійських та острівних аборигенів, шкіра темна. Адже вони живуть у спекотній зоні екватора і їхнє життя проходить під палючим сонцем. Ймовірно, шкіра наших предків, що полювали в африканських землях, потемніла близько мільйона років тому.
Ймовірно, шкіра наших предків, що полювали в африканських землях, потемніла близько мільйона років тому.
Що ж в результаті? Незважаючи на те, що остання гіпотеза представляється більш переконливою, можна сказати, що на звільнення давніх предків від густого волосяного покриву впливали не одна, а, швидше за все, кілька причин. З урахуванням того, що всі згадані гіпотези не суперечать одна іншій, хочеться думати, що кожна з них розкриває одну з граней того, що стало втратою густого шару волосся. Зрозуміло, що остаточних відповідей ми не знаємо і в цьому питанні ще рано ставити крапку. Одне можна сказати насамкінець, захопленість нашого суспільства депіляцією свідчить про те, що оголена шкіра — це завжди привабливо і красиво.
Джерело:
Changizi, Mark. The Vision Revolution: How the Latest Research Overturns Everything We Thought We Knew About Human Vision. Publisher : BenBella Books, 2010. — 340 р.
