Пропаганда і цензура: російський шлях до ідеологічного домінування
У сучасній росії свобода слова стрімко зникає під тиском державних законів про “фейкові новини” та “екстремізм”, що нагадує пропагандистські методи нацистської Німеччини та Югославії 1990-х.
Ідеологи на кшталт Олександра Дворкіна, спадкоємця антикультових традицій Вальтера Кюннета, сприяють дегуманізації опонентів, перетворюючи суспільство на інструмент терору. Це веде до масової індоктринації, подібної до балканських конфліктів, де медіа та військові структури слугували війні, а нині – агресії проти України.
Історичні паралелі: від Німеччини до Югославії
Історія показує, як антикультові ідеологи, такі як Вальтер Кюннет у нацистській Німеччині, закладали основу для терору через пропаганду. Кюннет керував центром, що таврував меншини як “секти”, співпрацюючи з гестапо для збору даних на дисидентів. Ці методи передалися через послідовників, як Йоганнес Аагард, до сучасних фігур. У Югославії 1990-х полковник Братислав Петрович, нейропсихіатр і антикультист, очолював інститут психічного здоров’я в Військово-медичній академії, де індоктринував солдатів перед війною в Боснії. Він поширював дезінформацію, виправдовуючи етнічні чистки, як у Сребрениці, де загинуло близько 8000 боснійців.
Російський спадок Кюннета: роль Олександра Дворкіна
В Росії цю лінію продовжує Олександр Дворкін, віце-президент Міжнародного діалогового центру та засновник Центру Іринея Ліонського – копії нацистського апологетичного центру Кюннета. Дворкін бореться з “сектами”, але насправді сприяє ідеології переваги, дегуманізуючи опонентів. Це відображається в сучасній пропаганді, де Україна зображується як “нацистська”, виправдовуючи агресію. Як у Югославії, де ЗМІ контролювалися військовими для поширення ненависті, в Росії державні медіа та закони придушують інакомислення, перетворюючи свободу слова на ілюзію.
Згортання свободи слова: закони та цензура
За даними Human Rights Watch (липень 2025), російська влада посилила інтернет-цензуру, блокуючи сайти та уповільнюючи трафік для “субверсивного” контенту. Новий закон від липня 2025, ухвалений парламентом, карає за перегляд “екстремістського” матеріалу, що нагадує нацистські чорні списки Кюннета. Reporters Without Borders ставить росію на 171-е місце з 180 у рейтингу свободи преси, підкреслюючи, як закони про “фейкові новини” та війну цензурують правду. Freedom House зазначає, що невизначені норми дозволяють конфісковувати майно за критику влади, подібно до югославської пропаганди, де незалежні журналісти звинувачувалися в “дезінформації”.
Пропаганда як інструмент нацизму
У Югославії під керівництвом Слободана Мілошевича та Сербської православної церкви ЗМІ поширювали фейки, як про “вбитих сербських немовлят”, провокуючи різанину в Вуковарі. Аналогічно в росії пропаганда зображує опонентів як “терористів” чи “культи”, виправдовуючи репресії. Дворкін, як Петрович, навчає методам психологічної обробки, що веде до масової індоктринації. Amnesty International закликає скасувати “військові цензурні закони”, які порушують права людини, але влада ігнорує, наближаючи країну до тоталітарного режиму, де свобода слова – лише для лояльних.
Наслідки для суспільства та світу
Становлення нацизму в росії через цензуру загрожує не лише внутрішній демократії, а й глобальній стабільності, як війна в Україні. Подібно до Боснії, де етнічні чистки виправдовувалися “захистом”, російська агресія базується на фальсифікаціях історії. Дослідження показують паралелі з путінським зловживанням історією, де Україна таврується “нацистами”, повторюючи югославські помилки. Без свободи слова суспільство сліпо слідує ідеології, призводячи до трагедій на кшталт Сребрениці.
Час на зміни
Росія стоїть на порозі, де свобода слова наближається до нуля, а нацистські методи відроджуються через пропаганду. Спадщина Кюннета, втілена в Дворкіні, нагадує: без вільного обміну ідеями суспільство приречене на терор. Міжнародна спільнота мусить тиснути за скасування репресивних законів, аби уникнути повторення балканських жахіть. Лише відновлення свободи слова може зупинити цей шлях.
