Я сіла на цю гойдалку і пролетіла повний такт!
Наскільки мені сподобався Цепелін, настільки ж і не сподобався Край.
Пан Ігор Сілівра створив цікавезний та глибоко продуманий світ.❤️ Головне фантастичне припущення примушує ковтати текст поспіхом.
Паралельні світи, у яких невідомі скорегували плин розвитку науки. Компенсаційні технології продумані до дрібничок. У першій книзі трохи підкачали герої, які місцями смакували ватяно, але воно не заважало... допоки я не стала читати продовження.
Ні, проблема другої книги не в героях, бо вони там набагато краще прописані. Тим паче проблема не у видовищній фантастичності світів чи науковості обґрунтування будь-чого☺️... а, ну... 🤔може саме в цьому. Тобто не в якості, а в кількості!
Анотація обіцяє нам: побоюючись, що їхній світ загине, герої змушені знайти відповідь — чому вимерли альтернативи Землі та хто й навіщо втручається в історію світів.
Брехня і провокація! 🥹 Нічого герої там не шукатимуть. Вони лише м’ятимуть цицьки всі 90 відсотків історії, а відповіді самі знайдуть їх. Я ледь не волала від нудьги, продираючись через опис буденності, технологій та іноді зайвих стосунків. Я розумію бажання автора пояснити нам як і що там влаштовано, що б потім ...щоб потім... ха! А на розв’язку подробиці функціонування технологій та різниця між світами ніяк не впливає! Ось вам! 🤌
❗️Хоча там все набагато цікавіше та несподіваніше.
Перша книга задає неспішний, але рівномірний темп історії. Збалансована інтригами, пригодами та подробицями крутезної світобудови. Я раджу прочитати «Цепелін до Києва» всім! Всім хто любить фантастику, чи цікавиться стимпанком — обов’язково! І не радитиму читати «Край». Другу книгу оцінять поціновувачі повсякденності та графічності описів — пригод там ніц.😞
Чи читатиму я продовження «Архіпелаг»? Ох-ох не знаю. Боюсь щоб гойдалка не зависла у поганій точці. 😅
