Автор: by Shaun Walker | The Guardian
Переклад: t.me/in_factum
Вільям Бернс подолав половину земної кулі, щоб зустрітися з Володимиром Путіним. Але в підсумку йому довелося обмежитися телефонною розмовою. Була середина листопада 2021 року. Американські розвідувальні служби вже кілька тижнів фіксували сигнали, що Путін може готувати вторгнення в Україну. Президент Джо Байден відправив директора ЦРУ Бернса до Москви, щоб той попередив Путіна: економічні й політичні наслідки такого кроку будуть катастрофічними.
П’ятнадцять років тому, коли Бернс був послом США в Москві, Путін був відносно доступним. За роки вторгнення роки влада значно посилилася, а параноя — поглибилася. Після початку пандемії Covid-19 дуже мало людей отримували особисту зустріч. Путін перебував у своєму розкішному маєтку на узбережжі Чорного моря. Бернс і його делегація дізналися, що особиста зустріч неможлива — лише телефонна розмова.
У кабінеті президентської адміністрації в Москві підготували захищену лінію. Почувся знайомий голос Путіна. Бернс виклав американську оцінку: Росія готується до вторгнення в Україну. Але Путін проігнорував його і продовжив викладати свої тези. За словами російських розвідників, над Чорним морем курсував американський військовий корабель, оснащений ракетами, які можуть досягти його місцеперебування за кілька хвилин. Це, на його думку, свідчить про стратегічну вразливість Росії в однополярному світі, де домінують США.
Розмова, а також три напружені очні зустрічі з найближчими силовиками Путіна, здалися Бернсу вкрай тривожними. Він залишив Москву значно більш стурбованим перспективою війни, ніж був до поїздки, і передав своє передчуття президенту.
«Байден часто ставив питання, що вимагають відповіді «так» чи «ні». Коли я повернувся, він запитав, чи думаю я, що Путін це зробить. Я відповів: «Так»», — згадував Бернс.
Через три місяці Путін віддав наказ про вторгнення в Україну — наймасштабніше порушення європейського порядку безпеки з часів Другої світової війни. Історія розвідувального фону тих місяців — як Вашингтон і Лондон отримали настільки детальну й точну інформацію про плани Кремля, і чому розвідки інших країн їм не повірили — досі не була розказана повністю.
Це історія блискучого розвідувального успіху, але водночас і кількох серйозних провалів. По-перше, для ЦРУ та MI6, які правильно передбачили сценарій вторгнення, але помилилися щодо його результату, вважаючи швидке захоплення України неминучим. По-друге, для європейських служб, які відмовлялися вірити, що повномасштабна війна в Європі можлива у XXI столітті. Вони пам’ятали сумнівні розвідувальні дані, використані для виправдання вторгнення в Ірак двадцять років тому, і були обережні довіряти американцям у тому, що здавалося фантастичним прогнозом.
Найважливіше — українська влада була абсолютно не готова до наступу. Президент Зеленський протягом місяців відкидав дедалі більш наполегливі американські попередження як залякування і пригнічував останні тривожні сигнали від власних військових і розвідників, які врешті почали готуватися за його спиною.
«В останні тижні керівники розвідки почали розуміти ситуацію, настрій змінився. Але політичне керівництво просто відмовлялося це приймати аж до самого кінця», — розповів один американський розвідник.
Путін починає планувати
ЦРУ дізналося дуже багато про плани Путіна щодо вторгнення в Україну, але одне так і не змогло встановити точно: коли саме він остаточно вирішив піти ва-банк. Пізніше, аналізуючи події як детективи на місці злочину, деякі аналітики ЦРУ вказали на першу половину 2020 року як на найбільш імовірний момент.
Саме тоді Путін провів конституційну реформу, щоб мати можливість залишатися при владі після 2024 року. Потім, ізольований через Covid-19, він місяцями читав книги з російської історії і розмірковував про своє місце в ній. Влітку жорстоке придушення протестів у сусідній Білорусі залишило президента Олександра Лукашенка слабшим і більш залежним від Кремля, ніж будь-коли. Це відкрило можливість змусити Лукашенка дозволити використовувати білоруську територію як плацдарм для вторгнення.
Приблизно в той самий час група ФСБ підмішала нервово-паралітичну речовину «Новачок» у білизну Олексія Навального. Тоді всі ці події здавалися розрізненими. Пізніше вони почали виглядати як підготовка Путіна до великої гри з Україною, яка мала закріпити за ним місце в історії як великого російського правителя.
Перші ознаки плану з’явилися навесні 2021 року, коли російські війська почали накопичуватися вздовж кордонів України та в окупованому Криму нібито для навчань. США отримали розвідувальну інформацію, що Путін може використати щорічну велику промову 21 квітня, щоб викласти обґрунтування військової операції. Коли Байдена проінформували про це за тиждень до промови, він був настільки стурбований, що зателефонував Путіну безпосередньо.
«Він висловив занепокоєння щодо нарощування сил і закликав до деескалації, а також запропонував саміт у найближчі місяці, що, як ми знали, зацікавить Путіна», — розповіла Ейвріл Гейнс, директорка національної розвідки США.
Коли Путін виступив із промовою, вона виявилася значно менш войовничою, ніж очікувалося. А наступного дня російська армія оголосила, що навчання на кордоні завершені. Здавалося, пропозиція саміту успішно зняла загрозу. Коли два лідери зустрілися в Женеві в червні, Путін майже не згадував Україну. Лише згодом стало зрозуміло чому — він уже вирішив, що дипломатичного рішення не буде.
Підвищення тривоги
Через чотири тижні після Женевського саміту Путін опублікував довгий і заплутаний есей про історію України, в якому повернувся аж до IX століття, щоб довести, що «справжній суверенітет України можливий лише в партнерстві з Росією».
Цей текст викликав подив, але увага Лондона і Вашингтона швидко переключилася на хаотичний вихід з Афганістану. У вересні російські війська розпочали нове нарощування сил уздовж кордонів України. За місяць воно досягло такого масштабу, що його вже неможливо було ігнорувати. Вашингтон отримав нову розвідувальну інформацію — більш детальну і набагато тривожнішу, ніж навесні. Тоді вважалося, що Росія може спробувати формально анексувати Донбас або, у максимальному сценарії, прорубати сухопутний коридор через південь України, з’єднавши Донбас з окупованим Кримом. Тепер здавалося, що Путін планує щось набагато масштабніше. Він хотів Київ.
Багато хто в американській політичній еліті був вкрай скептичним, але аналітики розвідки були стурбовані тим, що бачили.
«Надходило достатньо інформації, щоб стало ясно: це вже не віддалена можливість», — сказала Гейнс.
Коли Бернс повернувся з Москви, тривога посилилася ще більше. Байден сказав, що навіть якщо розвідка помиляється, час починати готуватися.
У середині листопада він відправив Гейнс до Брюсселя. Там, на щорічній зустрічі керівників розвідок країн НАТО, вона представила американську оцінку: є реальна ймовірність масштабного російського вторгнення в Україну. Річард Мур, голова британської MI6, її підтримав. Як частина альянсу «П’ять очей», Британія бачила більшість того, що зібрали США, і мала власні канали, які вказували на можливість вторгнення.
Основною реакцією в залі був скептицизм. Дехто відкинув ідею вторгнення з порога. Інші висловлювали побоювання, що якщо НАТО займе жорстку позицію у відповідь, це може виявитися контрпродуктивним і спровокувати саме той сценарій, якого США нібито бояться.
«Ми мали переконатися, що не зробимо нічого, що дало б їм привід для вторгнення», — сказав високопосадовець британського Міноборони Кріс Ордвей.
Водночас Лондон і Вашингтон розуміли, що Росії потрібно лише два місяці, щоб бути готовою до вторгнення, і вони хотіли підняти тривогу.
Байден наказав своїй команді ділитися якомога більшою кількістю розвідувальної інформації з союзниками, щоб допомогти їм зрозуміти, чому Вашингтон так стурбований. Він також запропонував розсекретити частину даних, щоб довести інформацію до громадськості. Це треба було робити обережно, щоб не розкрити джерела.
Погляд із Києва
Наприкінці жовтня ЦРУ та MI6 надіслали до Києва меморандуми з новою тривожною оцінкою. Наступного тижня, після поїздки Бернса до Москви, два американські посадовці відділилися від делегації і полетіли до Києва, де проінформували двох високопосадовців про американські побоювання та розмову директора ЦРУ в Москві.
«Ми фактично сказали: «Ми продовжимо. Ви побачите дані. Це не звичайне попередження, це справді серйозно. Довіртеся нам»», — розповів один з американців.
У середині листопада міністр оборони Великої Британії Бен Воллес відвідав Київ і сказав Зеленському, що Лондон вважає російське вторгнення питанням «коли», а не «чи». Він закликав Зеленського починати готувати країну до війни.
«Не можна відгодовувати свиню в день ярмарку», — сказав Воллес президенту, за словами джерела, поінформованого про зустріч.
Зеленський був обраний у 2019 році на платформі мирних переговорів щодо завершення конфлікту, який Росія розпочала на сході України у 2014 році. Він уже не вірив, що може домовитися з Путіним, але боявся, що публічні розмови про ще більшу війну спричинять паніку в країні. Це могло призвести до економічної та політичної кризи, і Україна впала б без єдиного російського солдата на кордоні. Він підозрював, що саме це і є справжнім планом Путіна.
Він дедалі більше дратувався на американців і британців, які поряд із приватними попередженнями почали говорити про загрозу вторгнення публічно. У листопаді він відправив одного з найвищих посадовців з питань безпеки у секретну місію до європейської столиці, щоб передати через розвідувальні канали повідомлення політичним лідерам — загроза війни — фейк, і все це лише американський тиск на Росію.
Мало хто в Україні вірив у ймовірність повномасштабного вторгнення, але українські розвідувальні служби фіксували тривожні сигнали про зростання російської активності. Іван Баканов, керівник СБУ, згадував, що якщо раніше російські спецслужби намагалися завербувати високопоставлених джерел, то в рік перед вторгненням «вони брали всіх» — включно з водіями та дрібними чиновниками. Часто ці вербування були «під чужим прапором»: російські вербувальники видавали себе за співробітників українських спецслужб.
СБУ також відстежувала таємні зустрічі офіцерів ФСБ з українськими чиновниками та політиками. Ці зустрічі часто відбувалися в розкішних готелях Туреччини чи Єгипту, куди українці приїжджали під виглядом туристів. Росія сподівалася, що ці люди, мотивовані ідеологією, его чи грошима, стануть «п’ятою колоною» всередині України, коли настане час.
«До того, як я прийшов у СБУ, я теж думав, що з росіянами можна домовитися, — сказав Баканов, який був давнім бізнес-партнером Зеленського і не мав розвідувального досвіду, коли його призначили у 2019 році. — Але коли щодня бачиш, як вони намагаються вбивати і вербувати людей, ти розумієш, що в них інший план: вони кажуть одне, а роблять інше».
Проте загальний настрій у Києві був такий, що американські попередження перебільшені. Україна вже вісім років воювала з російськими проксі на Донбасі, але ідея повномасштабної війни — з ракетними ударами, колонами танків і походом на Київ — здавалася нереальною.
Розвідувальна інформація
Пізніше, коли виявилося, що США і Британія мали рацію, багато хто запитував, що саме дозволило їм бути такими впевненими? Чи був у них кріт у найближчому оточенні Путіна, який передавав плани війни?
«Часто це подається як «ми знайшли плани», але все було набагато складніше», — сказала Гейнс.
Найочевиднішим індикатором були супутникові знімки: десятки тисяч російських військових переміщувалися до кордону з Україною.
«Ці переміщення були несподіваними, і потрібно було дуже постаратися, щоб знайти інше пояснення, окрім того, що їх збираються використати», — сказав високопосадовець британської військової розвідки.
Були також перехоплені військові комунікації: жодна з них прямо не згадувала вторгнення, але містила дії, які не мали сенсу без плану вторгнення. Була й інша інформація з різних джерел, яка вказувала в тому ж напрямку, що проросійські групи проводили підготовчу роботу в Україні, а в Росії запустили програму збільшення резерву.
«Уперше ми побачили інформацію, яка вказувала на потенціал дій на захід від Дніпра», — сказала Гейнс.
Більшість співрозмовників відмовилися розкривати точні джерела інформації, посилаючись на необхідність захищати методи і джерела. Але десятки людей, які бачили частину або всю інформацію, дали достатньо підказок.
Два джерела вказали на перехоплення з Головного оперативного управління російського Генштабу як на ймовірне джерело даних про вторгнення. Це управління очолює генерал-полковник Сергій Рудськой — військовий планувальник, який довгі роки був «найпоінформованішою людиною в Генштабі». Уся стратегічна робота проходила через його невеликий, дуже закритий підрозділ у центрі Москви. Саме там готувалися і уточнювалися плани війни, навіть коли більшість інших високих командирів залишалися в невіданні.
Підготовку можна було помітити й в інших частинах армії та спецслужб, навіть якщо виконавці не знали кінцевої мети.
«Більшість людей у Росії не знали про план, — сказав один американський посадовець. — Але щоб зробити його можливим, мало відбутися достатньо речей, які важко було приховати».
Ветеран журналістики Боб Вудворд у книзі «Війна» згадував «людське джерело в Кремлі», не розкриваючи деталей. Це цілком можливо — у 2017 році ЦРУ таємно вивезло зі країни свого давнього інформатора, який працював у радника Путіна з питань зовнішньої політики і роками передавав секрети.
Але Путін доклав величезних зусиль, щоб приховати свої наміри навіть від більшості найближчого оточення. Лише кілька людей у системі знали про плани вторгнення до останніх тижнів перед початком.
Десять тижнів до вторгнення
На початку грудня 2021 року США і Британія вже мали досить чітке уявлення, як може виглядати план Путіна. У Вашингтоні міжвідомча робоча група почала збиратися тричі на тиждень, щоб обговорити, як США готуватимуться і реагуватимуть на найгірший сценарій: напад на всю країну з метою зміни влади.
Але не було надійних доказів, що Путін уже прийняв політичне рішення запустити план. Саме тут у всіх виникла проблема.
У Парижі та Берліні, як і в Києві, розвідувальні служби сприймали нарощування військ не як план війни, а як блеф, щоб чинити тиск на Україну. Британський розвідник сказав, що «величезні зусилля» були витрачені, щоб переконати французів і німців. Але розмови здебільшого наштовхувалися на опір.
«Думаю, вони виходили з припущення «Навіщо йому це?», а ми — з припущення «А чому ні?». І ця проста різниця в підході може призвести до кардинально різних висновків», — сказав британський посадовець.
Для деяких європейців пам’ять про сумнівні розвідувальні дані, використані для виправдання вторгнення в Ірак у 2003 році, посилювала скептицизм. Один європейський міністр закордонних справ згадував напружену розмову з держсекретарем США Ентоні Блінкеном: «Я достатньо старий, щоб пам’ятати 2003 рік, і тоді я був одним із тих, хто вам повірив».
Навіть коли 2003 рік не згадувався прямо, його тінь відчувалася. «Небажання довіряти нам було, безумовно, спадщиною Іраку», — сказав Джон Форман, військовий аташе Британії в Росії, який організовував двотижневі зустрічі військових аташе країн НАТО в Москві в передвоєнні місяці.
Шість тижнів до вторгнення
На початку січня американці отримали ще детальнішу інформацію про плани: російські війська увійдуть в Україну з кількох напрямків, включно з Білоруссю, десантні частини висадяться в аеропорту Гостомель під Києвом, щоб забезпечити захоплення столиці, і існує план вбивства Зеленського. Також готувалася післявоєнна «гра на землі»: складалися списки «проблемних» проросійських і проукраїнських діячів, яких планували інтернувати або стратити.
Бернс полетів до Києва, щоб особисто проінформувати президента про те, чого боїться ЦРУ. Реакція була не такою, на яку він сподівався. За тиждень Зеленський випустив відеозвернення до українців, закликаючи не слухати тих, хто пророкує конфлікт. Влітку українці, як і завжди, смажитимуть шашлики, запевняв він і «щиро вірив», що великої війни у 2022 році не буде.
«Дихайте глибше, заспокойтеся і не біжіть запасатися продуктами і сірниками», — сказав він населенню. Це була катастрофічна порада, враховуючи, що незабаром тисячі людей опиняться в зоні активних бойових дій або під російською окупацією.
Зеленський все ще хвилювався — і не без підстав, — що паніка через війну може обвалити економіку. Влада організувала військові вишколи, і тисячі українців, яких налякала загроза, записалися. Але глибоко всередині Зеленський просто не вірив американцям.
Це пояснювалося, зокрема, тим, що Захід говорив різними голосами. Французький і німецький лідери, Емманюель Макрон і Олаф Шольц, досі вірили, що війну можна відвернути переговорами з Путіним.
«Британці і американці говорили, що це станеться. А французи і німці казали: «Не слухайте їх, це все нісенітниця»», — розповів один високопосадовець.
Два тижні до вторгнення
На початку лютого посольства США, Британії та кількох інших країн евакуювалися з Києва, знищивши чутливе обладнання. Станція ЦРУ перемістилася на секретну базу в західній Україні, по дорозі залишивши в СБУ кілька переносних протитанкових ракет як прощальний подарунок. У Лондоні ключові співробітники Міноборони переїхали в готелі біля міністерства, щоб бути на роботі за кілька хвилин, коли настане момент.
Навіть багато європейських країн скоротили присутність у Києві до мінімального складу і підготували плани евакуації. Але Макрон і Шольц досі вірили, що Путіна можна відговорити від нападу, і обоє поїхали до Москви в лютому, щоб переконати його в необхідності дипломатії.
Після шести годин переговорів у Кремлі Макрон з гордістю заявив, що «отримав гарантію» від Путіна, що Росія не буде ескалувати напругу.
Американці сприймали сигнали з Москви зовсім інакше. Під час останньої телефонної розмови Байдена з Путіним 12 лютого російський лідер видався холодним, рішучим і абсолютно не зацікавленим у будь-яких пропозиціях переговорів. Коли Байден поклав слухавку, він сказав своїм помічникам: час готуватися до найгіршого. Війна неминуча, і вторгнення може початися будь-якої миті.
У розмовах між Байденом і Зеленським тон іноді ставав напруженим — американський президент прямо заявляв, що росіяни йдуть на Київ. Роздратований тим, що Зеленський і його команда не хочуть слухати, тодішній радник Байдена з національної безпеки Джейк Салліван вирішив перенести основний акцент на українські розвідувальні служби та військових, сподіваючись, що вони піднімуть тривогу «знизу».
«На кожній зустрічі мені говорили: це точно станеться, — розповів український розвідник, який працював у Вашингтоні, згадуючи численні розмови з представниками ЦРУ. — Коли я дивився їм в очі, я бачив: сумнівів немає. І кожного разу вони питали: «Куди ви плануєте евакуювати президента? Який план Б?» Я відповідав, що плану Б немає».
Невелика група офіцерів ГУР ще в січні почала тиху підготовку до надзвичайних ситуацій — під впливом американських попереджень і власної інформації, розповів один генерал ГУР. Під виглядом місячних навчань вони орендували кілька конспіративних квартир у Києві та зняли великі суми готівки. Коли місяць минув, а війни все ще не було, «навчання» продовжили ще на місяць.
Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний був роздратований тим, що Зеленський не хоче вводити воєнний стан, який дозволив би йому перегрупувати війська і підготувати плани оборони.
«Ви збираєтеся битися з Майком Тайсоном, а єдиний ваш попередній досвід — це бій подушками з молодшим братом. Шанс один на мільйон, і до нього треба бути готовими», — говорив він.
Без офіційного дозволу Залужний робив усе, що міг. У середині січня він разом із дружиною переїхав із квартири на першому поверсі до службового житла в комплексі Генштабу — з міркувань безпеки і щоб працювати довше. У лютому, за словами іншого генерала, серед вищого командування армії провели штабні ігри, щоб спланувати різні сценарії вторгнення. Серед них був і напад на Київ, і навіть гірший варіант, ніж той, що стався зрештою, — коли росіяни захоплюють коридор уздовж західного кордону України, щоб перекрити постачання від союзників. Але без санкції зверху ці плани залишалися лише на папері. Будь-яке масштабне переміщення військ було б незаконним і важко прихованим.
На другому тижні лютого прикордонна служба України перехопила нове свідчення, яке мало стати вирішальним — переговори командира чеченського підрозділу, дислокованого в Білорусі, з Рамзаном Кадировим — главою Чечні. Командир доповідав Кадирову, що його люди вже на місці і незабаром будуть у Києві. Зеленському показали запис, але, за словами добре поінформованого джерела, він залишився не переконаним. На засіданнях Ради національної безпеки і оборони переважала думка, що повномасштабне вторгнення малоймовірне і нарощування сил — це лише спосіб чинити економічний і політичний тиск на Україну.
«Багато з нас відчували тривогу, але, мабуть, усі вирішили, що найбезпечніше — погодитися з президентом», — розповів один високопосадовець.
Кілька українських джерел вважають, що Зеленський був категорично переконаний: велике вторгнення неможливе, — бо його в цьому переконав Андрій Єрмак, керівник Офісу президента і найближчий довірений соратник. Єрмак вважав, що Росія діє в сірій зоні гібридної війни і не піде на велике, відкрите вторгнення, яке остаточно розірве відносини з Заходом.
Єрмак був одним із небагатьох українських посадовців, хто регулярно контактував із російськими представниками. Він часто спілкувався з заступником керівника адміністрації Путіна Дмитром Козаком у рамках довготривалих і безрезультатних переговорів щодо Донбасу.
Козак заспокоював Єрмака, що американська тривога — це маячня. ЦРУ оцінювало, що лише кілька російських посадовців знали деталі планів Путіна. Козак, як і міністр закордонних справ Сергій Лавров та прессекретар Путіна Дмитро Пєсков, залишався в невіданні, розповіли два добре поінформовані російські джерела.
Навіть за тиждень до вторгнення більшість російської еліти не знала, що відбувається. «Мені зателефонував хтось із високого керівництва Кремля і сказав: «Навколо Путіна багато військових, атмосфера напружена, щось відбувається, але ми не знаємо що»», — розповів один політичний інсайдер.
За три дні до вторгнення
21 лютого ситуація стала набагато яснішою. Путін скликав засідання Ради безпеки. Він сидів сам за столом, а його найближче оточення розмістилося на стільцях навпроти — на досить незручній відстані. Путін по черзі викликав кожного до трибуни і вимагав висловити підтримку.
Формально Рада обговорювала питання про визнання так званих «ДНР» і «ЛНР» незалежними державами. Але підтекст був очевидним: це було воєнне засідання.
Багато членів еліти виглядали приголомшеними, коли Путін змушував їх публічно схвалити рішення. Сергій Наришкін, керівник Служби зовнішньої розвідки, здавався наляканим, заплутався в словах і почав мимрити. Путін презирливо посміхнувся, перш ніж зрештою домігся потрібної відповіді.
Один російський інсайдер розповів, що атмосфера в залі нагадувала історичні описи Кремля навесні 1941 року, коли розвідники Сталіна намагалися попередити вождя про неминуче вторгнення нацистської Німеччини, але боялися наполягати, бо той був переконаний, що цього не станеться.
«У Наришкіна була інформація про Україну, яка не збігалася з тим, що говорили всі інші, — сказав співрозмовник. — Але він слабка і нерішуча людина, а Путін хотів, щоб усі були причетні до цього рішення. Тому ми й побачили таку реакцію».
Поза камерами відбулася ще одна розмова. Дмитро Козак, головний куратор українських питань у Кремлі, вважався у Вашингтоні жорстким яструбом. Однак приватно він був наляканий ідеєю вторгнення. За словами джерела, близького до Козака, він остаточно зрозумів, що готується вторгнення, саме в день того засідання.
Козак, який знав Путіна десятки років, був єдиною людиною в залі, хто наважився заперечити. Зі стратегічних, а не моральних міркувань він сказав президенту, що вторгнення в Україну стане катастрофою. Як і більшість еліти, він ще не знав, чи план Путіна обмежується Донбасом, чи передбачає повномасштабну війну. Після закінчення засідання Козак продовжував сперечатися з Путіним сам на сам у великій залі.
Мільйони росіян, які дивилися трансляцію по телебаченню, нічого з цього не побачили. Вони почули лише, як Путін запитав: «Чи є в когось інші думки або особлива позиція з цього питання?»
Його запитання зустріла тиша.
За два дні до вторгнення
22 лютого, на наступний день після театрального засідання в Кремлі, в Києві зібралася своя Рада національної безпеки і оборони. Поки високопосадовці збиралися перед залою, Валерій Залужний намагався заручитися підтримкою для запровадження воєнного стану, що нарешті дозволило б йому перегрупувати війська. У залі його підтримав міністр оборони Олексій Резніков. Але Зеленський не хотів сіяти паніку, і Рада відхилила воєнний стан, проголосувавши за м’якший варіант — запровадження надзвичайного стану.
За кілька годин керівник Ради національної безпеки і оборони Олексій Данілов передав Зеленському червону теку з секретним розвідувальним донесенням про «пряму фізичну загрозу» президенту. Інакше кажучи, до Києва вже вирушили групи ліквідаторів. Зеленський, здавалося, поставився до цього спокійно, але інформація, очевидно, справила на нього враження.
Наступного дня під час похмурої зустрічі з президентами Польщі та Литви у величному Маріїнському палаці в Києві Зеленський сказав їм, що це може бути їхня остання зустріч. Щойно зустріч закінчилася, польські розвідники швидко посадили обох президентів у кортеж, який на максимальній швидкості рушив на захід.
Посол Польщі в Україні Бартош Ціхоцький залишився в Києві. За кілька годин його викликали до посольства, щоб передати секретну телеграму з Варшави. Це був лаконічний текст в один абзац: вторгнення почнеться цієї ночі. В останні два тижні поляки переглянули свій скептицизм щодо вторгнення — частково завдяки новій розвідувальній інформації про російські війська в Білорусі. Тепер надійшло остаточне підтвердження.
Це була одна з останніх таких телеграм, які отримало посольство. Один із польських розвідників, що залишився в Києві, важким молотком розбивав шифрувальну апаратуру, щоб вона точно не потрапила до рук росіян.
Прочитавши телеграму кілька разів, Ціхоцький вийшов на вулицю подихати свіжим повітрям. Він побачив, як кияни спокійно займаються своїми справами — сцена, що різко контрастувала з тим, що він тепер знав. Люди розглядали афішу театру навпроти, і частина його хотіла вибігти на вулицю і кричати, що війна почнеться і вистав більше не буде. Натомість він тихо пішов додому, з головою, повною думок про те, як скоро зміниться весь світ.
За вісім годин до вторгнення
Хоча Варшава вже приєдналася до позиції Лондона і Вашингтона, Париж і Берлін продовжували сумніватися навіть в останні моменти. Розвідки обох країн уже визнавали, що можливі якісь військові дії, але все ще відкидали ідею повномасштабного вторгнення з метою захоплення Києва. Французький посол дізнався про це лише тоді, коли його розбудили звуки російських ракет у його квартирі на верхньому поверсі.
Ще красномовнішою є історія Бруно Каля, керівника німецької зовнішньої розвідки BND. Коли його літак приземлився в Києві пізно ввечері 23 лютого, американські, британські та польські розвідки вже точно знали, що наказ на атаку віддано. Навіть серед іноземних журналістів у Києві ходили панічні повідомлення про неминуче вторгнення. Але Каль або не знав цієї інформації, або не звернув на неї уваги.
Незабаром після прибуття в київський готель німецький посол отримав терміновий наказ з Берліна: негайно евакуювати весь залишковий дипломатичний персонал автомобілями. Загроза була надто серйозною, щоб чекати до ранку. Навіть тоді керівник німецької розвідки відмовився приєднатися до опівнічної дипломатичної колони, посилаючись на важливі зустрічі наступного дня. Звісно, ці зустрічі так і не відбулися. Каля довелося терміново вивозити з Києва в день вторгнення за допомогою польської розвідки.
У штабі української армії в останній вечір перед нападом Валерій Залужний і його генерали намагалися вжити останніх заходів. На дно Чорного моря встановлювали міни, щоб запобігти можливій морській висадці в Одесі, а деякі підрозділи отримали наказ переміститися в стратегічно важливіші місця.
«Усе це було повністю заборонено. Якби вторгнення не сталося, проти нас могли б порушити справи. Але більшість командирів розуміли, що в нас немає вибору, і виконали наказ», — розповів один генерал.
Військова розвідка ГУР також продовжувала тиху підготовку. 18 лютого її керівник Кирило Буданов отримав тригодинний брифінг від західного посадовця, який детально виклав російські плани захоплення аеродрому в Гостомелі. Ця інформація допомогла підготувати останні оборонні заходи, хоча українська перемога в Гостомелі в перші дні війни була хаотичною і висіла на волосині.
Напередодні вторгнення Буданов зустрівся з Денисом Кірєєвим — українським банкіром, який мав глибокі зв’язки в російській еліті. Кілька місяців тому він погодився передавати ГУР інформацію, яку отримував від своїх російських контактів. Тепер Кірєєв повідомив Буданову, що рішення про вторгнення вже ухвалено, і повідомив деталі часу та напрямку удару.
Щодо Зеленського, його слова польському та литовському президентам, що вони можуть побачитися востаннє, свідчили, що в останній момент він усвідомив серйозність ситуації. Пізніше того дня він намагався зателефонувати Путіну, але отримав відмову. Натомість записав відеозвернення до громадян Росії, закликаючи їх зупинити керівництво від початку війни. Він також сказав їм: «Якщо ви нападете, ви побачите наші обличчя. Не спини, а обличчя». Це була кардинальна зміна тону порівняно з попередніми заявами.
Проте Зеленський і його дружина Олена, за її словами, лягли спати як завжди. Вона навіть не зібрала «тривожну валізу» — зробила це поспіхом наступного дня, слухаючи вибухи вдалині, коли евакуювалася в невідоме місце разом із двома дітьми через загрозу замахів.
Вторгнення також стало несподіванкою для більшості членів українського уряду, включно з міністром оборони Олексієм Резніковим. Він ліг спати з будильником на 6 ранку: мав летіти військовим літаком на лінію зіткнення на Донбасі разом із міністрами закордонних справ країн Балтії. Натомість його розбудили о 4 ранку дзвінком Залужного з новиною, що війна починається.
Єдиним українським високопосадовцем, який точно знав, що готується, був міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. 22 лютого він прилетів до Вашингтона на переговори. Там розвідники показали йому точні координати, де російські танки прогрівають двигуни і чекають наказу на перетин кордону. Після цього його терміново провели на зустріч із Байденом. Розмова, за його словами, була схожа на «розмову лікаря з пацієнтом», і діагноз був невтішним.
«Коли я виходив з Овального кабінету, у мене було відчуття, що Байден прощається», — пригадує Кулеба.
Вторгнення
Путін оголосив про початок «спеціальної військової операції» о 4:50 ранку за київським часом 24 лютого. За кілька хвилин Росія завдала серії ракетних ударів по цілях навколо столиці. Ще до світанку Зеленський прибув до Офісу президента на вулиці Банковій. Його перший іноземний дзвінок був Борису Джонсону.
«Я хочу попросити тебе, Борисе, як друга моєї країни. Зателефонуй йому [Путіну] безпосередньо і скажи, щоб він зупинив війну», — сказав Зеленський хрипким голосом.
Пізніше були інші дзвінки — до Парижа і Вашингтона — і зустріч із силовиками. Воєнний стан, нарешті, був запроваджений на поспішно скликаній сесії Верховної Ради.
Зеленський поступово опанував себе. Збентеження перетворилося на рішучість і гнів. Під час зустрічі з політичними лідерами його служба безпеки увірвалася в зал і швидко вивела його: була інформація про ракетні удари по Офісу президента і, можливо, про групи ліквідаторів поблизу. Він з’явився знову вже в одязі військового стилю — почалася трансформація з шокованого політика в костюмі на воєнного лідера.
Приблизно в той самий час, коли Зеленський у Києві переодягався у військовий стиль, Путін приймав у Кремлі прем’єр-міністра Пакистану Імрана Хана. Візит був запланований за кілька місяців, і Хан приземлився в Москві саме тієї миті, коли російські танки почали переходити український кордон. На подив багатьох, Путін не скасував зустріч.
У день, який змінив хід європейської історії, коли шоковані члени російської еліти обмінювалися переляканими повідомленнями, Путін провів понад дві години з Ханом, детально обговорюючи двосторонні відносини між Москвою та Ісламабадом.
За словами джерела, близького до Хана, під час розмови Путін виглядав абсолютно спокійним і розслабленим. Після переговорів він запросив гостя на неспланований розкішний обід у Кремлі.
У якийсь момент Хан запитав про «слонa в кімнаті» — про війну, яку Путін розпочав лише кілька годин тому.
«Не хвилюйтеся про це, — відповів Путін. — Вона закінчиться за кілька тижнів».
Після вторгнення
Чотири роки потому війна триває. За оцінками, загинуло близько 400 тисяч російських солдатів за ціну контролю над 13% української території більше, ніж на початку 2022 року.
Для британських і американських розвідувальних служб вторгнення Путіна стало моментом реабілітації. Впродовж місяців вони були глибоко всередині планів війни, які Путін приховував від більшості свого оточення. Через двадцять років після провалу з Іраком вони виявилися правими всупереч широкому скептицизму. Після цього, за словами американських посадовців, багато партнерських служб почали ставитися до ЦРУ та інших американських агентств з новою повагою і зацікавилися тіснішою співпрацею.
Але попри все, що вони вгадали правильно, Лондон і Вашингтон недооцінили український опір і переоцінили російську силу — так само як і Путін. Вони дійшли висновку, що після вторгнення завдання полягатиме в допомозі партизанському руху проти російських окупантів, а український уряд працюватиме у вигнанні або керуватиме залишками держави на заході країни.
«До самого дня початку війни існувало припущення, що це не триватиме довго, — сказав посадовець британської військової розвідки. — Ми думали, що вони швидко опиняться на заході від Києва, скажуть «справа зроблена» і передадуть решту іншим».
Американці мали подібну оцінку.
«Ми вважали, що росіяни спочатку будуть ефективнішими — захоплять Київ за пару тижнів, а потім українці перегрупуються», — сказала Гейнс.
Європейські служби, які так катастрофічно помилилися щодо можливості вторгнення, використали цю розбіжність як пояснення: «Ми не вірили, що це станеться, бо вважали ідею, що вони просто зайдуть до Києва і поставлять маріонетковий уряд, абсолютно божевільною. Як виявилося, вона справді була абсолютно божевільною».
Частково проблема для британців і американців полягала в тому, що, маючи глибоке розуміння планів, вони надто сильно покладалися на російські оцінки власних сил. «Система заохочує їх прикрашати реальність, — сказав американський розвідник. — У нас не було російського генерала на зарплаті, який міг би сказати: «Я за всю кар’єру не написав жодного чесного звіту»».
Крихітне коло планування Путіна також зіграло свою роль, створивши безнадійно самовпевнений план, який не пройшов серйозної критики з боку розвідників, обізнаних з українськими реаліями. Російські війська увійшли в Україну, очікуючи хірургічної операції зі зміни режиму з мінімальним опором, а не запеклих боїв, які їх чекали. Москва не проводила багатьох дій, які західні аналітики вважали обов’язковими для вторгнення, наприклад, виведення з ладу енергетики та зв’язку. Російська армія припускала, що контролюватиме більшу частину країни за кілька днів, тому вирішила не руйнувати інфраструктуру, щоб полегшити подальшу окупацію. Натомість робочі мобільні мережі та електропостачання виявилися критичними для координації української оборони.
«Половина проблеми в тому, що ми переоцінили російську військову ефективність і недооцінили українську. Але друга половина — росіяни виконали операцію зовсім не так, як багато хто очікував, і не так, як це мало б сенс», — сказав Майкл Кофман, аналітик Carnegie Endowment.
Рішення Зеленського залишитися в Києві в перші дні вторгнення стало ще одним несподіваним фактором. Вашингтон, як і Москва, припускав, що він або загине, або втікатиме, щойно почнуться ракетні удари. Байден закликав його залишити столицю або навіть країну, щоб залишитися в безпеці. Але Зеленський залишився, і його натхненна поведінка як воєнного лідера в критичні перші тижні допомогла згуртувати українське суспільство на боротьбу з загарбниками. Це також поховало питання про його катастрофічну помилку — ігнорування американських попереджень перед вторгненням.
Відтоді Україна перебуває у стані війни і майже не має часу та бажання повертатися до дискусії, чи можна було краще підготувати населення. Але ця дискусія може ще повернутися, особливо якщо майбутні вибори зведуть Зеленського з колишнім головнокомандувачем Валерієм Залужним, який наполягав на більшій підготовці.
Залужний сказав, що неможливість нормально підготуватися дорого коштувала Україні на початку вторгнення. «Воєнний стан мав бути запроваджений у січні або, в крайньому разі, в лютому».
Дехто вважає, що відмова Зеленського підняти тривогу — навіть якщо не навмисна — могла врятувати Україну. «Якби він почав говорити про війну, закликав усіх готуватися, суспільство впало б у паніку і мільйони людей втекли б. Країна, найімовірніше, впала б», — сказав один генерал ГУР.
Уроки
Для європейських розвідок, які не змогли передбачити вторгнення, настав період серйозного самоаналізу. Один європейський розвідник сказав, що був розлючений провалом і вимагав внутрішнього розслідування, що можна було зробити краще.
«Головне призначення розвідки — передбачати, коли почнеться наступна війна. А ми повністю провалили це завдання», — сказав він.
Історик розвідки з King’s College London Х’ю Ділан зазначив, що існує давня традиція, коли аналітики не хочуть прогнозувати події, які радикально відрізняються від минулого. Люди не могли уявити, як виглядатиме велика сухопутна війна в Європі в XXI столітті, тому вважали її малоймовірною. Крім того, скептицизм зазвичай безпечніший варіант. «Якщо ти прогнозуєш щось із величезними наслідками, тобі доведеться більше відповідати, якщо помилишся», — сказав він.
Провал з Україною почав це змінювати. Як сказав один німецький посадовець: «Головний урок, який ми винесли, — нам треба набагато частіше працювати з найгіршими сценаріями, ніж ми робили раніше».
Тепер, коли світ увійшов у нову епоху невизначеності, з’являється дедалі більше найгірших сценаріїв. Нещодавні європейські військові навчання зосереджувалися на тому, як підтримувати порядок після масових атак на енергетику та зв’язок, які можуть спричинити заворушення. Уперше за століття Канада моделює відповідь на вторгнення США.
Для багатьох ключовий урок розвідки з України був суворим: не відкидайте сценарій лише тому, що він здається поза межами раціонального чи можливого.
