Я ніколи не замислювалася, але з усіх письменників, книги яких я читала, найбільше в мене саме Елль Кеннеді.
Маю негласне правило: ніколи не обирати за автором. Для мене завжди ризик брати книгу не читаючи анотації, а просто послуговуючись ім’ям.
Кожен письменник має свої злети і падінння, крім того він постійно розвивається і його теми, смаки, техніки писання змінюються, хочемо ми цього чи ні.
Усі історії Елль Кеннеді, які я читала, я обирала саме за історію. Тому мене й не покидає приємне відчуття, що її вдалося зачепити мене за різних сценарів її голови, хоча я досить вибаглива до текстів (або не зовсім, і я просто хочу здаватися такою таємничою).
Про одну з книг (тобто серію) я писала раніше. Це “Родина Роялів”, де Елль Кеннеді є співавторкою.
Сьогодні я ж мене цікавлять дві інші, а саме “Він” авторки Саріни Боуен (Ель Кеннеді є співавторкою) та “Угода” (відома серія “Поза кампусом").
Обидві історії натхненні хокеєм, обидві вийшли 2015 року.
Їх схожість більша, ніж здається, а відмінність - очевидна.
Чому так?
Перед тим як почати “кампус”, я наслухалася й переконалась на власному досвіді, що Елль Кеннеді пише гаряче. Дуже гаряче. Пальці обпечеш.
Особливо мене вразив Він. Дуже чуттєва і водночас пристрасна історія. Гарно підібрані spicy сцени. Попри те, що майже всі вони відбуваються в одному сірому просторі, кожна виділяється, завдяки вмілому опису. Маю зазначити, що це не дешеве порно, сцени описані компетентно. Далеко не кожен автор вміє натхненно писати про секс. На додачу до щемливої історії про прийняття своєї сутності, вони дають свою повноту, що тут справді працює.
Паперова принцеса теж вийшла досить відвертою. Деякі моменти змушували червоніти навіть стріляних літературних вовків.
Я чекала чогось подібного від Угоди.
Угода та вся серія “кампусу” є класикою хокейних романів, які радять впершу чергу. І я розумію чому. Там є все: естетика університету, чуттєва історія зі складнимими темами, які змушують замислитися та заплакати; здорові стосунки і, звісно, Гаррет (ГАРРЕТ!). Це один з найбільш харизматичних головних персонажів, які траплялися мені останнім часом (не варто навіть порівнювати з Рідом з “Паперової принцеси”). Гадаю, для когось він уже є книжковим чоловіком, і це перемога. Єдине, що лінія з Джастіном (хто шарить, той шарить) є досить дивною, а його пересонажа від середини буквально зливають в унітаз, так і не розкривши чи бодай трохи розвинувши.
До того, як готувати це порівняння, я вважала, що Він та Угода вийшли в різний час. Я знала, що серія “кампусу” стартувала у 2015 році, проте Він здавався мені більш новим. Я навіть вважала, що побачила розвиток письменницьких навичок Елль Кеннеді. Адже історія двох колишніх друзів, що шалено закохуються один в одного після чотирьох років мовчанки є досить актуальною та цікавою (саме через ЛГБТК+ тему). Крім цього, історія справді має дуже вдалі spicy сцени, тоді як сцени в Угоді мені сподобалися менше.
Варто зазначити, що зважаючи на особливості ліній головних героїв Угоди, spicy сцени там не можуть і не повинні бути такими яскравими (і це правильно з боку авторки), як вони представлені в Джеймі та Веса. Проте не так сцени між ними двома, а секс-пригоди самого Гаррета є досить обірваними, що дещо псує враження від історії, хоч ніяк не погіршує її цінності.
Певно, що мораль цього тексту в тому, що письменник може бути різним. Писати, говорити, уявляти на папері геть різним чином. Навіть якщо його творіння вийшли в один рік. Частково на це вливає співавтор, частково це зміна підходів письменника.
Він пише, як вміє.
Він пише, як відчуває.
Бо кожна книга - його нове прозріння.
І навіть одна естетика хокею, може збирати геть різних персонажів з унікальними та живими історіями.
Чур я в команді тих, хто читає анотації.
