Хенк був у моєму кубрику і він чув всю розповідь пліткара Сема. Я,не привертаючи уваги інших матросів, підійшов до Хенка і запропонував вийти на палубу. Ми обоє оділи бушлати і вийшли. Хенк і я стояли якийсь час мовчки і дивились прямо у безкрайній,темний від ночі океан. Здаволося у ці дні,повні для мене переживань,очікувань,радості і відчаю тільки один океан,був спокійним і величавим. Скільки цей океан бачив різних сцен на кораблях. Так що і кинутим браслетам не дивується. Не один браслет,а цілі скарби десь приспокійно лежать на дні океанів на затонулих кораблях. Скільки затонулих людей спочивають на його дні ?! Скільки всього могло б розказати океанське дно. Такі довгі,романтично-філософські настрої тоді мене обплутували,але треба було говорити. Хенк хоч не дивився на мене,та знав що я збираюсь з своїми думками.
Хенкі-почав я:
- Якщо дійде до капітана і мене звільнять,і ми вже не побачимся на паромі,та я тебе знайду і тих майже 700 доларів віддам ! Напиши мені свою адресу,де я тебе зможу знайти.
- Якось пізніше поговорим Володя. Холодно. Йдем всередину.
Ми ступили декілька кроків і Хенк зупинився й промовив:
- А я її бачив Володя.
-Як бачив коли ти її не знаєш ?! - здивовано заперечив я.
-Та в тому той справа що не знаю її,але приходить до мене цей англієць зі своєю нареченою і просить той браслет,щоб наречена оцінила і приміряла. Я йому й кажу :
- Уже продано,на жаль.
Тоді англієць звернувся до Емми :
-Бачиш! Я казав ходім одразу купим. Браслет хороший,вот хтось і взяв.
Вони там обирали ще щось,я в той час так дивлюсь то на неї,то на нього... Вони між собою шось обговорюють,а я все дивлюсь,я ж не знав ще тоді тоді хто він і хто вона. Мені завжди цікаво подивитись на молодих - себе згадати. Так ось, уважно придивляюсь і чомусь не подобається мені той тип,ніби все з ним гразд,тримається він добре,по-джентельменське, та якийсь здається мені слизький він... На старості літ глибше бачиш людей Володя,і подумалось мені - пропала дівка,зів'яне з ним,бо бачу що вона не така як він.
На другий день приходить вона до мене,Емма,але уже не з ним,а з якоюсь мулаткою.
-Скажіть Сер, а як виглядав цей браслет,який був куплений перед нами ? Він був золотий із червонми і синіми камінцями у вигляді пелюстків ?
Я відповідаю їй :
-Так Мем.
Тоді вона ще запитує :
- А хто купив цей браслет,чи не молодий матрос ?
Я здивовано відповідаю :
- Може і матрос Мем.
Тільки тоді я помітив на ній плаття,темно-зелене,про яке ти мені говорив,коли вибирав колір ленточки. Тут я все зрозумів. А вона наполегливо так,не відступає,а дальше продовжує,все розпитує,лице горить,дивлюсь навіть по бокам на її шиї появились невеликі червоні плямки.
-А скільки цей матрос заплатив за нього ?
Я відповідаю :
- Клієнтська таємниця Мем !
-Та я розумію,розумію... - тихо,якось задумливо перебила вона мене. А потім трохи нагнулась до мене і ще тихіше,так ніби нас хтось міг підслуховувати,добавила :
Сер,будь-ласка,скажіть хоча б чи не дуже дорогий ? Мій наречений признався,що найдорожчий який тут був,але вартість цього браслета не пам'ятає і каже що вроді навіть і не цікавився вартістю,а лиш що ви,продавець,його запевнили,що цей браслет "Це саме краще і звичайно тому й найдорожче що є в цьому магазинчику."
Навіщо це вам Мем? - прямо спитав я її й добавив :
- Браслет уже продано і ... я не можу говорити кому і за скільки він проданий.
Тоді мулатка шось шепнула її,Еммі і та її послухавши,не відповівши мулатці нічого,обернулась до мене й вибачилась за надокучливість,подякувала,легенько поклонилась і обоє пішли.
Точно зів'яне вона з ним - знову чомусь подумалось мені.
Хенкі перестав говорити й почав іти в кубрик,я слідував за ним. Вже біля дверей він знову зупинився і добавив :
-Деколи бачиш як людина до біди наближається,та зробити нічого не можеш. Кожен в цьому житті несе свій хрест,кожному дається своє випробування. Вона вже свій хрест оділа. Залишилось донести на свою гору,а там і на ньому ... Хенк не договорив,а я й не перепитував.
Нарешті я переговорив з Хенком,про свій борг,як і планував,тому закинувши руки за голову,лягнув на свій лежак. Я лежав з якимось задоволеним і спокійним виразом лиця свого,так ніби зробив якусь величезну роботу і тепер залишилось тільки віддихати,а завтра... !
Завтра з самого раненька ми прибуваєм у Нью-Йорк і це мене дуже,дуже радувало... Нарешті я зможу забути це плавання,це моє,напевно, без перебільшення найщасливіше і найнесчасніше плавання одночасно.
Подобається
Коментувати
Надіслати
Поширити
