вона дихає в моїх легенях,
розвиває кінцівки в нирках,
добереться вона і до мозку,
не залишить мене у думках.
⠀
та лиш серце моє не чіпає,
мабудь хоче страждань нескінченних,
аби тіло із часом вмирало,
а ти в Бога б повірив миттєво.
⠀
смерть страшна та спокіна в одночас
ніби кличе, а ніби втіка
чом не можешь ти бути швидкою,
щоб не встигла ніяка «швидка»?
дякую за ваш час) а мені треба ще щось тут написати, аби було 100+ слів, тому декілька рандомно складених рядік:
⠀
« на цьому мабудь ми згонемо
історію спільного кохання
вже зараз бачимо проблеми
але не хочимо втрачать всі нерви »
