Нещодавно я його згадала,
він такий, яким і був завжди.
Як в ту осінь, де його кохала,
й він кохав мене крізь рубежі.
⠀
Але зараз ми вже незнайомці,
вороги, точніше говорѝть.
То був лютий, місяць другий року,
й двадцять другий наших почуттів.
⠀
Лихо? Ні, весела епіграма.
Але що ж було мені робить,
він любив тоді вже, мабуть, мало,
бо не зміг від болю вберегти.
⠀
Пекло очі, пекло за дверима,
в мене сльози й сотні есемес,
від людини, котру я любила,
й тої, хто не зміг запобігтѝ.
⠀
Цей вірш був написаний мною в один з останніх днів літа, тоді ми з ним не спілкувалися вже 6 місяців, з початку пошномаштабної війни. На момент публікації цього допису цієї людини нема в моєму житті понад рік, вчора він привітав мене з днем народження черговим повідомленням, яке залишиться без відповіді, як і всі інші впродовж цих 14 місяців.
⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀я розумію спірність цієї теми, ⠀⠀⠀⠀але сподіваюся на ваше розуміння ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀моєї історії та почуттів
