“Мовчанка“
Чи відчуватиму твоє тепло я завтра зранку,
чи підеш ти десь під світанок, як завжди?
Я вже забула голос твій, який завжди лунав у голові,
скажи ж хоч слово ти мені.
Ти зустрічаєш в тишині, та проводжаєш в тишу.
Твоя мовчанка затягнулась, та результат цього є сльози,
що знов і знов стікають по щокам, що так любив ти цілувать.
Мені не шкода очі й тіло, не відчуваю я жалю до себе, я переймаюсь лиш за тебе.
Я хочу знати кожен твій крок, що ти зробив,
що кожну ніч тобі не дає спати, чим снідаєш та чи встигаєш на обід.
Я хочу знати все... хоч в нашу зустріч ти завжди мовчиш,
та я чекаю, поки промовиш слово, хоч звук якийсь із своїх вуст, але все наче йде поколу.
Бо ж кожна наша зустріч закінчувалась одним сценарієм — простої драми.
Я залишаюсь на одинці, а ти підеш десь під світанок, все граючи в свою мовчанку.
