Сажа падала з неба,
Чорними клаптями на сіру траву.
А ми з тобою йшли далі,
Стерши ноги до крові.
Крокували по цій стежці зі скла,
Зламались кришталеві шматки у серцях.
Та міцність душі давала нам сили,
Йти далі, йти до зірок.
Наших сліз струмені лились холодним дощем,
Але в них була сила надії й віри.
Ми відчували емоції тонкі як вуаль,
Тоді, коли ми горіли живцем.
Дорога ж скляна під ногами кришилась,
Але ми тримались разом весь час.
У темряві очі яскраві мов сонце.
Щасливих миттєвостей абсурдного буття.
Сажа падала і далі з небес,
Ми ж крокували вперед з вогнем у грудях.
Твої руки стали моїм життям,
У цьому світі, де все розбилось на друзки.
