Кілька слів перед читанням: Цю рецензію на роман Степана Процюка «Руки і сльози. Роман про Івана Франка» (Брустури: «Дискурсус», 2024. — 384 с.) було вперше опубліковано 7 травня 2024 року на сайті «Буквоїд» під назвою «Вогонь українства». Відновлюю текст у своєму блозі, адже постать Івана Франка й сьогодні залишається для нас надзвичайно важливою.
У час, коли Україна захищає право на власну державу, мову, культуру та історичну пам’ять, особливо виразно усвідомлюємо значення людей, які присвятили своє життя пробудженню національної свідомості. Степан Процюк показує Франка не застиглим символом із підручника, а людиною, яка важко працювала, помилялася, страждала, кохала і водночас невтомно підтримувала вогонь українства.
Вогнем українства, яким сповнене серце і життя видатного українського письменника, вченого, журналіста Івана Франка насичена кожна сторінка нового роману Степана Процюка «Руки і сльози. Роман про Івана Франка».
Книга є надзвичайно важлива для сучасного літературного процесу, оскільки дає змогу осмислити всю творчу спадщину Івана Франка по - іншому, без тієї забронзовілості, «соціаліста», захисника знедоленого українського селянства, яким часто зображають Франка у шкільній програмі.
Роман «Руки і сльози» спонукає краще зрозуміти життя Івана Яковича, пізнати його, як людину, якій притаманні глибокі візії майбутнього України, глибокі переживання за долю рідного українського народу.
Степан Процюк опрацював величезну кількість досліджень, наукових праць, епістолярної спадщини Івана Франка, усі його твори, щоб відкрити нові сенси, аби ми, сучасні українці, розуміли і цінували неоціненний внесок Івана Франка в літературу, науку, журналістику та інші галузі, де встиг проявитися талант Каменяра.
Письменник показує Івана Франка в дуже різні моменти його життя: маленьким хлопчиком, що дуже любить ловити рибу руками в холодній гірській річці; «наполегливим юнаком, який стає непересічним інтелектуалом». Перед читачем постають нещасливі моменти сімейного життя, бідність, неймовірна пристрасть до праці, писання та читання книг.
В романі «Руки і сльози» автор широко висвітлює особливості галицького політичного, культурного життя, адже Україна тоді була розділеною між двома імперіями – Австро –Угорською та російською. Іван Франко вбачав свою місію в просвітництві українців, їх об`єднанню в єдину, сильну, політично зрілу українську націю: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями - не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів...».
На сторінках книги читач дізнається про вплив на творчість Івана Франка Михайла Грушевського, Михайла Драгоманова, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Олени Пчілки, Миколи Лисенка та інших відомих українців.
Степан Процюк дуже витончено і детально змальовує особливості внутрішнього світу Івана Франка, особливо в останні, найважчі місяці його життя.
В процесі читання книги дуже виразно відчуваєш внутрішню самотність та відчайдушну боротьбу з хворобою, яка нещадно забирає життєві сили, виснажує письменника. Водночас, мене вражає його стійкість, сила духу, нескореність обставинам, відданість «українській справі», що стала сенсом життя для Івана Яковича.
«Візії вільної людини і сильної літератури, що впливає на русинські уми» - були найважливішими для молодого Івана. Він понад усе хотів підвищити рівень національного самоусвідомлення українських селян, хотів, щоб українці більше читали книг, а національна українська дітература мала мету – пробудження національної свідомости нашого народу, усвідомлення українцями себе, як вільної, європейської нації, що має свою багату мову, культуру, історію, етнографію.
Степан Процюк переконливо доводить, що найперше Іван Франко хотів бути письменником, а не журналістом чи науковцем.
Після прочитання роману «Руки і Сльози» глибше розумієш передумови та причини написання творів Івана Франка, виникає бажання знову перечитати «Перехресні стежки», особливо в контексті глибокого, всеохоплюючого кохання Івана Франка до Ольги Рошкевич, яку Степан Процюк у своєму романі називає «Ольга перша».
Цілком поділяю дуже влучний та промовистий висновок про значущість роману «Руки і Сльози» для українського літературного процесу, яку дає Наталя Тихолоз, літературознавиця, директорка інституту франкознавства Львівського національного університету ім. І. Франка, на обкладинці другого видання: «Життя Франка з твору Степана Процюка постає в усій складності життєвого шляху від часу народження і аж до відходу у вічність. За кожною фразою роману стоїть добре знання фактажу, документальної бази мемуарних та епістолярних корпусів, праць найсучасніщих франкознавчих досліджень».
Цю книгу варто прочитати усім, хто цікавиться творчістю Франка, педагогам, науковцям, дослідникам, поціновувачам якісної нехудожньої літератури рідною мовою.
Мені ж залишається висловити найщирішу вдячність письменникові за кожну сторінку цієї книги, важливої для формування національної ідентичности українців, а усім відважним воїнам сил оборони України подякувати за кожну хвилину захисту, можливість залишатися вдома та читати українські книги у своїй країні.
