Людське его дуже любить ці слова - “Я, мені, моє”.
Чому? Тому що его людини так влаштоване, що на певному рівні свідомості воно починає все привласнювати собі, ставити себе в центр уваги, у центр всесвіту, зосереджуючись виключно на своїх почуттях.
Що таке его у вищому розумінні?
Це механізм індивідуалізації. Оболонка, завдяки якій душа відчуває себе “окремою” від усього, щоб пізнати себе і Бога через досвід. Адже Творець не може пізнати Себе без розділення на мільярди іскор, тобто нас. Его і є цей “механізм відділення”, що перетворюється на інструмент усвідомлення себе у матеріальному світі.
Для людини его - це рушійна сила реалізації потенціалу і творення, занурення у свої глибини і тіні, щоб побачити власні межі і отримати уроки. Его створює досвід “Я відокремлений”, щоб через життя душа могла повернутись у єдність з Творцем.
Але его може стати і великим ворогом. Воно не є ні добрим, ні поганим. Все залежить від дозування: де і як ми його застосовуємо, на якому рівні свідомості.
І ось тут джерело найбільших проблем людства.
Це проявляється скрізь. “Я зробив”. “Я досяг”. “Я кращий”. Фокус зміщується на власне “Я”. І це не є погано - ми маємо радіти своїм досягненням. Але іноді ця радість перетворюється на домінування. Его не дає нам прийняти, визнати, похвалити інших, підтримати їх успіх, бо воно починає порівнювати: “чи це мій рівень, чи я кращий, чи гірший”… І так розпочинається боротьба замість єдності.
Ми купуємо щось і одразу привласнюємо: “це моє”.
Ми досягаємо і кажемо: “це завдяки мені”.
Та істина в тому, що всі філософські вчення нагадують: не прив’язуйся до речей, до подій, до людей і навіть до своєї родини. Саме там ми найчастіше прив’язані і саме там отримуємо найболючіший досвід.
Коли людина втрачає щось, вона страждає не через втрату, а через прив’язаність. Вона думає, що це було її. Але насправді - це лише досвід, який приходить і відходить. Якщо свідомість тренована і его під контролем - біль не зникає, але він не руйнує, а трансформує душу.
Божественне Его - це стан, у якому ти усвідомлюєш свою унікальність як вираження Бога, але не відокремлено від інших. “Я - частина Цілого і Ціле діє через мене”.
Таке его не змагається, не порівнює, не доводить. Воно співтворить з любов’ю, смиренням і мудрістю. Его стає присутністю, яка служить Всесвіту.
Воно допомагає душі діяти, творити, досліджувати, відкривати нове, але не прив’язується до результатів. Пам’ятає, що нічого не належить йому назавжди. І що все - люди, речі, ситуації може зникнути так само швидко, як і з’явилося. Бо в цьому світі немає нічого вічного. Будь-яка річ чи обставина має свій термін, одяг зношується, тіло старіє, близькі помирають, оточення змінюється.... Ми просто користуємося всім цим - не більше.
Коли людина керує его, а не навпаки - вона в балансі. Вона не створює з себе “монстра володіння”, не принижує інших, не привласнює чужого. Его в благості стає енергією творення, що допомагає душі пізнавати досвід без привласнення.
Коли ми тримаємо розум у цьому усвідомленні, нам легше проходити трансформації, втрати, біль та навколишні жахи. Бо всередині з’являється довіра до вищого плану.
Адже, як кажуть мудреці:
“Без дозволу Бога навіть волосина з голови людини не впаде”.
Адалія. Духовний провідник вищих вимірів.
