Посіяні небеса мовчали,
Із долею зливались — не твоєю.
Допоки серце в тиші не впізнали —
Не зникли, не згоріли під карою.
Дощі несуть у серце смуток,
Думки промовлені — як крик.
Все лине в світанкову сутінь,
Ціною річок, що розливсь в потік.
Вода торкає тихо шкіру,
Долоні пробують — смак втрат.
Пізнають тільки істину єдину:
Доля й людина — сплетіння зрад.
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
Описується мрійлива подорож у далекі гори за океан, де панує атмосфера свободи і єдності. Вогнище символізує тепло і затишок, а танець без слів відображає глибокі емоції та зв'язок між людьми. Головним є те, що для щастя потрібна лише людина з музикою в душі
У вірші йдеться про трансформацію почуттів, де герої відмовляються від страждань і обирають любов і тепло. Проте, незважаючи на це, вони відчувають, що темрява все ж наближається, і їхній шлях веде до невідомості.
