Посіяні небеса мовчали,
Із долею зливались — не твоєю.
Допоки серце в тиші не впізнали —
Не зникли, не згоріли під карою.
Дощі несуть у серце смуток,
Думки промовлені — як крик.
Все лине в світанкову сутінь,
Ціною річок, що розливсь в потік.
Вода торкає тихо шкіру,
Долоні пробують — смак втрат.
Пізнають тільки істину єдину:
Доля й людина — сплетіння зрад.
В минулій частині "Бен і Тінь" ми знайомилися з персонажем і відкривали його світ. Ця частина — дрібний флешбек, який відкриває паралель між людиною і твариною. Сусідський хлопчина доволі схожий на нього, особливо в прагненні до чогось, що може забрати ту самоту, яка його їсть.
«Бен і Тінь» — це казка не зовсім для дітей, і не зовсім для дорослих. Це історія собаки, який мав дім, миску, ім’я — але щодня дивився за паркан і відчував, що шукає щось більше. Він не знає, чого саме — чи тепла, чи матері, чи власного запаху на вітрі.
У вірші "Хованки" йдеться про у спогади і переживання, використовуючи образи природи та родинних стосунків. Ліричний герой згадує про гру в хованки, яка символізує безтурботність дитинства, але також відчуває ностальгію та сум за втраченими моментами.
Ця стаття є спробою погляду на дурість не як на явище суто ганебне, а як на реакцію у відповідь на сучасні реалії.
Ця стаття є спробою погляду на дурість не як на явище суто ганебне, а як на реакцію у відповідь на сучасні реалії.
