Посіяні небеса мовчали,
Із долею зливались — не твоєю.
Допоки серце в тиші не впізнали —
Не зникли, не згоріли під карою.
Дощі несуть у серце смуток,
Думки промовлені — як крик.
Все лине в світанкову сутінь,
Ціною річок, що розливсь в потік.
Вода торкає тихо шкіру,
Долоні пробують — смак втрат.
Пізнають тільки істину єдину:
Доля й людина — сплетіння зрад.
У вірші йдеться про трансформацію почуттів, де герої відмовляються від страждань і обирають любов і тепло. Проте, незважаючи на це, вони відчувають, що темрява все ж наближається, і їхній шлях веде до невідомості.
Сповідь солдата, яка перетинає різні часи, включаючи звуки з недалекої католицької церкви, дітей, вибухи — це лякає когось, але кому, як не йому, це бачити і відчувати? Недовго залишилося, скоро кінець, щось зробив — щось ні. Як би Бог був, чому він мені це дозволив? Де ваш мир?
У вірші йдеться про надію та відновлення. Вітри символізують зміни, а лелеки — тепло і підтримку. Незважаючи на втому, серце наповнене щемливими почуттями, сподіваючись на те, що світанок принесе нові можливості і не зникне в темряві.
просто зібрав до купи всі віршики(?), які знайшов за період 21-24х рр.трішки про кохання, трохи про закоханість, небагато про себе .Загалом, віршами це складно назвати, це більше, як Вишкребки.
просто зібрав до купи всі віршики(?), які знайшов за період 21-24х рр.трішки про кохання, трохи про закоханість, небагато про себе .Загалом, віршами це складно назвати, це більше, як Вишкребки.
