Іноді мені здається, що найдивніша зустріч у моєму житті ніколи не відбудеться. Я ніколи не зустріну себе п'ятнадцятирічну.
Ту дівчину я пам'ятаю добре. Вона слухала k-pop музику в навушниках годинами, читала фанфіки вночі під ковдрою у тиші, могла переживати через випадковий коментар однокласника і була впевнена, що до двадцяти років життя стане зрозумілим та впорядкованим. Іноді вона думала, що не доживе до двадцяти. Їй здавалося, що дорослі мають готові відповіді на всі запитання, а майбутнє можна чітко спланувати.
В жовтні мені буде двадцять років, і я розумію, наскільки наївними були ці уявлення. Насправді дорослі теж часто помиляються, сумніваються й не знають, що робити далі. Вони ще біль невпевнені в собі, ніж підлітки. Просто з віком люди вчаться жити поруч із цією невизначеністю.
У п'ятнадцять років я дуже залежала від думки інших. Мене могли засмутити своє невдале фото чи чужий жарт. Здавалося, що всі навколо уважно спостерігають і оцінюють кожен мій крок. З часом я зрозуміла просту річ: більшість людей настільки зайняті власними проблемами, що їм зовсім не до чужих помилок. Частіше за все, людям до одного місця інші люди. Вони забувають обличчя перехожих одразу, в ту ж секунду.
Змінилися не лише мої погляди, а й цінності. Колись успіх асоціювався в мене з досягненнями, престижною професією та схваленням інших. Тепер я набагато більше ціную внутрішній спокій, можливість займатися улюбленою справою, час із близькими людьми та відчуття, що живу відповідно до власних переконань.
Іноді мені хочеться поговорити з тією дівчиною, якою я була кілька років тому. Хотілося б сказати їй, що багато страхів виявляться марними, що деякі люди зникнуть із її життя, але натомість прийдуть інші. Хотілося б пояснити, що помилки не роблять людину слабкою, а зміна поглядів не є ознакою непостійності. Звичайно я б пояснила їй, що вона з усім впорається, і що іспити й контрольні це не найгірше в житті.
Проте такої зустрічі не буде. Та дівчина вже залишилася в минулому. Вона існує лише в старих фотографіях, повідомленнях, спогадах і мріях, які колись здавалися найважливішими у світі. Але водночас вона нікуди не зникла. Частинка її досі живе в мені, так само як і всі попередні версії мене самої.
Я досі вважаю, що мій розвиток все ще такий, як і був майже п’ять років тому. І я так мрію, аби я знову була молодою й живою дівчиною.
Мені здається, що людина не залишається незмінною протягом життя. Ми постійно набуваємо нового досвіду, переглядаємо переконання, змінюємося під впливом обставин і людей. Кожен життєвий етап залишає в нас свій слід. Тож питання полягає не в тому, чи залишаємося ми тими самими людьми, а в тому, скільки різних версій себе встигаємо прожити за одне життя.
Якщо вам зараз десь п’ятнадцять років, послухайте дорослу тітоньку: немає ніяких дорослих. Це все брехня, їм усім всередині насправді від десяти до п'ятнадцяти рочків. Просто ми адаптувалися до життя, і дуже вміло прикидаємося.
