Раніше я, навпаки, завжди його вимикала, мені подобалася темрява. Квартира після опівночі ставала тихою, майже безлюдною. Діти спали, чоловік уже хропів у сусідній кімнаті, холодильник час від часу клацав, і все. Кожна мама мене зараз зрозуміє, який же це кайф побути з собою наодинці.
Поки одного вечора я не почула, як у коридорі хтось ходить. Не крадеться, не бігає, а просто ходить. Три кроки від кухні до дверей, пауза, три кроки назад.
Я подумала, що це кіт сусідів, у нас старий будинок, тут чути все.
Потім кроки зупинилися просто біля моїх дверей, я відчинила їх, але коридор був порожній.
Наступної ночі сталося те саме. Знов три кроки, пауза і три назад.Я вже почала нервувати, тому залишила в коридорі світло. Кроки припинилися, я навіть засміялася та розслабилась, на цьому мабуть можна було закінчити цей пост, але.
З часом світло в коридорі почало вмикатися не відразу, лампочка кілька секунд блимала перед тим як почати світитись. В ті секунди, коли вона гасла, мені здавалося, що в кінці коридору хтось стоїть. Я переконувала себе, що це тіні, поки одного ранку не знайшла на підлозі мокрі сліди від ніг. Вони тягнулись від вхідних дверей до моєї спальні. Я перевірила замок дверях, зачинено. Перевірила дітей, чоловіка, вони ще спали, все було тихо та спокійно. Я витерла підлогу й намагалась про це не думати.
Через кілька днів я прокинулася о третій ночі, в коридорі було темно. Я встала
і почула три кроки, той самий маршрут: кухня, коридор, спальня. Я завмерла сидячі на ліжку. Ще три, і ще, кроки зупинилися за дверима, я не дихала.
Хтось тихо торкнувся ручки, раз, другий.
Вранці я розповіла чоловікові, він сказав, що мені наснилося. Я майже повірила, поки не знайшла на внутрішньому боці дверей подряпини. Три короткі, на рівні дитячої руки. Після цього ми поставили камеру в коридорі. І вже наступної ночі я прокинулася від повідомлення на телефоні: виявлено рух. Я відкрила запис, на відео було видно коридор, наче порожній, але потім на темному екрані з'явилося щось схоже на силует. Він стояв біля моєї спальні. Я збільшила зображення і зрозуміла, що дивлюся не на людину. Силует був надто високим і голови камера не бачила. Я перемотала назад і тоді побачила те, чого не помітила спочатку. Коли світло згасло, силует не зайшов у квартиру, він уже був там, а коли лампочка знову загорілася — його не стало. З того дня я сплю тільки зі світлом.
І сьогодні вночі знову почула кроки. Три вперед, пауза, три назад. Але раніше він ходив від кухні до дверей, потім від дверей до моєї спальні. А сьогодні кроки пролунали зовсім інакше, вони були в моїй спальні. Три кроки, пауза і ще один, прямо біля мене. А лампочка над головою щойно почала блимати.
