Була вже майже північ. В темній кімнаті сидів хлопчик, років п’яти, і дивився на місяць. Він боявся спати і просто сидів на ліжку. Малому здавалося, що місяць говорить з ним і було не так страшно. Раптом щось зашаруділо під ліжком. «Знову Бабай хоче мене з’їсти», - подумало хлопча.
Відчинилися двері і в кімнату зайшла Мама, впустивши з собою слабкі промені світла.
- Миколко, ти чому ще не спиш? – спитала жінка.
- Мені страшно. Бабай знову мене лякає, - відповів хлопчик.
- Не бійся його. Лягай спати. Або, якщо хочеш, можеш поговорити з ним. Я впевнена, він не такий вже страшний, - сказала мама і поцілувала сина в чоло. Поправивши одіяло, вона залишила хлопчика самого. А він залишився лежати і дивитися на місяць.
Під ліжком знову зашаруділо. Миколка не на жарт перелякався. Цей Бабай вже давно жив у нього під ліжком і лякав малого. Дорослі спочатку не вірили хлопчику, вважаючи, що в нього просто занадто бурхлива уява, а потім змирилися з цим.
Миколка лежав і трусився від страху. Думав, як прогнати Бабая з-під ліжка. Та врешті-решт вирішив з ним поговорити. Може він не такий страшний?
Хлоп’я заглянуло під ліжко.
- Вилазь, хто б ти не був, - наказав він. Почулося тихе шарудіння і з-під ліжка вилізло «щось».
Це була невелика постать, в чорному каптурі і чорній накидці. Яскраво-зелені очі дивились здивовано і налякано. худорляві руки поправили одежину і постать сіла на край ліжка.
- Привіт, - боязко сказала істота.
- Ти вмієш говорити? І що ти робиш в мене під ліжком? – спитав хлопчик.
- Так, умію. Я просто ховався. Мені дуже самотньо. Всі мене бояться, а я боюся всіх. Вибач, що налякав. Я не хотів. Ти ж Миколка?
- Так. Не думав що ти теж мене боїшся. Звідки ти взявся?
- З країни Бабайколяндія. Я там народився і мене відправили у ваше місто, щоб я лякав маленьких дітей, Але я добрий і не хочу нікого лякати. У моїй країні живе багато такий, як я. І більшість з них добрі. Давай дружити?
- Давай. Я вже спати хочу. Ти посидиш зі мною поки я не засну? Я дуже боюсь темряви.
- Звичайно. А завтра поговоримо, познайомимось.
- Добре. Надобраніч, - сказав сонним голосом Миколка і заснув. А Бабай залишився біля ліжка хлопчика оберігати його сон.
