Автор: Александер Маттелаер для RUSI
Оригінальний допис був опублікований 8 жовтня 2024 року
Про автора: Александер Маттелаер - доцент кафедри міжнародної безпеки в Центрі безпеки, дипломатії та стратегії Брюссельської школи управління та старший науковий співробітник бельгійського Королівського інституту міжнародних відносин «Егмонт».
Ядерна експансія Китаю кидає виклик європейській безпеці, ускладнюючи здатність НАТО до стримування, викликаючи занепокоєння щодо розширеного стримування і вимагаючи стратегічної переорієнтації ядерних держав НАТО.
Багато спостерігачів за європейською безпекою все ще вважають, що нарощування ядерного арсеналу Китаю не загрожує європейським інтересам. Проте в міру того, як Китай відходить від мінімалістичної позиції ядерних сил, США повинні обов'язково переглянути свою стратегію і позицію. Це має серйозний вплив на систему стримування НАТО, в якій майже всі європейські союзники покладаються на ядерну зброю США для забезпечення своїх фундаментальних потреб у сфері безпеки. Таким чином, ядерна експансія Китаю додає нагальності необхідності адаптувати ядерні сили і засоби НАТО до умов після 2022 року.
Поява Китаю як другого ядерного конкурента США не може не вплинути на європейську безпеку в трьох аспектах. По-перше, це ставить нові питання перед усіма трьома ядерними державами НАТО щодо їхніх ядерних стратегій і потенціалу. Перед Вашингтоном, Лондоном і Парижем постає питання про те, чи залишаться їхні гаявні сили придатними для виконання поставлених цілей у майбутньому. Якщо ні, то вони, ймовірно, перекалібрують свої сили і засоби відповідним чином. По-друге, поява ядерної багатополярності ускладнює прийняття рішень і подачу сигналів щодо стримування. Це цілком може призвести до ерозії довіри союзників до розширеного стримування. По-третє, зростаючий арсенал Китаю знову робить акцент на ядерному стримуванні на рівні театру воєнних дій (на відміну від стратегічного рівня). Таким чином, розвиток подій в Індо-Тихоокеанському регіоні посилює потребу в активізації сил стримування НАТО на рівні театру військових дій.
Замість того, щоб думати про ядерний арсенал Китаю як про щось, що навряд чи впливає на європейську безпеку, динаміку ядерного стримування в Європі і Індо-Тихоокеанському регіоні необхідно аналізувати у сукупності. В умовах, коли занепокоєння щодо потенційної відмови США від ядерної політики в Європі вже є високим через перспективу другого президентського терміну Трампа, ядерна тінь Китаю більше не може ігноруватися європейськими столицями.
Виклики стратегічному стримуванню НАТО
Становлення Китаю як ядерної наддержави кидає виклик стратегічним ядерним силам, які є найвищою гарантією безпеки усіх членів НАТО. Будівництво сотень нових китайських шахт для міжконтинентальних балістичних ракет, перехід на тверде паливо і навчання Народно-визвольної армії Китаю свідчать про те, що Китай переходить на позиції «запуску за попередженням» (launch-on-warning), подібні до тих, які мають росія і США. Очікується, що до кінця цього десятиліття китайський арсенал перевищить 1000 боєголовок.
Це ставить перед ядерними державами НАТО інші питання. Вашингтон вже втягнутий в інтенсивні дебати про необхідність посилення своїх планів ядерної модернізації. У свою чергу, перед Лондоном і Парижем постає питання, чи збережуть їхні арсенали, які історично були спроєктовані зі здатністю завдати удару по Москві як орієнтиру, достатню силу стримування в умовах ядерної багатополярності. Навіть якщо французькі і британські стратегії націлювання не залежать від чисельного паритету, серйозні зміни в балансі стратегічних ядерних озброєнь означають, що Лондон і Париж повинні переоцінити технічну адекватність своїх нинішніх сил і засобів.
Вашингтон добре знайомий з проблемою двох рівних за ядерним потенціалом держав. На початку 2023 року дослідницька група, скликана Центром досліджень глобальної безпеки Ліверморської національної лабораторії імені Лоуренса, дуже детально проаналізувала наслідки появи Китаю як другого ядерного противника. У підсумковій доповіді двопартійної Комісії зі стратегічних питань рекомендується внести значні зміни до американської системи ядерного стримування, щоб вона була здатна одночасно стримувати Москву і Пекін. Якщо уряд США залишатиметься відданим своїй існуючій ядерній стратегії утримання арсеналу супротивника під загрозою, то ядерне розширення Китаю вимагатиме збільшення розміру і адаптації складу американського арсеналу.
Проте зростаючий ядерний арсенал Китаю також ставить питання про те, чи відреагують на це Франція і Велика Британія як окремі центри прийняття рішень у ядерній сфері, змінивши власну позицію. На тлі війни в Україні і Париж, і Лондон розпочали широкомасштабну ядерну модернізацію, як це пояснюється у французькому «Національному стратегічному огляді» 2022 року і в оновленому «Інтегрованому огляді» Великої Британії 2023 року. Чи задовольнятиме Париж і Лондон стримувальна цінність їхньої нинішньої здатності завдати удар відплати у разі тотального конфлікту за участю двох протилежних ядерних наддержав? За такого сценарію більша частина американського арсеналу буде зарезервована для цілей в Індо-Тихоокеанському театрі, а не на європейському. Чи зможуть Лондон і Париж заповнити прогалину в системі стримування, яка виникне в результаті зменшення кількості американських ядерних озброєнь, доступних для удару по російських цілях, ще належить з'ясувати. Проте зростаючі сумніви щодо того, що Лондон і Париж вважають «суворою достатністю», можуть призвести до змін у французьких і британських запасах, планах і можливостях. Навіть якщо Парижу і Лондону буде важко повністю замінити американські засоби розширеного стримування, вони можуть зменшити свою відносну вразливість до ядерного примусу, розширивши діапазон своїх можливостей відплати.
У Defence Nuclear Enterprise Command Paper Великої Британії, опублікованому в березні 2024 року, підкреслюється, що Китай збільшує кількість ядерних боєголовок і систем їх доставки. В ньому не лише рішуче заявляється про ядерне стримування для захисту НАТО, але й неодноразово говориться про потенційних супротивників у множині. Один із способів, яким Велика Британія могла б посилити свої сили, - це повернути на озброєння другу систему доставки ядерних боєголовок. Так само президент Франції Еммануель Макрон підкреслив, що ядерне стримування лежить в основі оборонної стратегії Франції і є елементом, з яким необхідно рахуватися при захисті європейського континенту. Після того, як Макрон оголосив конкуренцію між США і Китаєм «встановленим стратегічним фактом, який ... відтепер структуруватиме всі міжнародні відносини», його ядерні наміри, ймовірно, свідчать про сумніви, які дехто може мати щодо розширених зобов'язань США зі стримування.
Ускладнення процесу прийняття рішень і сигналізації щодо стримування
Дискусії про адаптацію ядерних сил і засобів активно ведуться в «Групі ядерного планування», вищому органі НАТО з ядерних питань. За часів Холодної війни такі дискусії мали єдиного супротивника в якості референта. Логіка стримування мала квазі-діадичний характер. Проте сьогодні ядерне посилення Китаю значно ускладнює процес сигналізації і прийняття рішень у сфері стримування. Збільшення кількості учасників не може не позбавити стримування його колишньої простоти. Це має серйозні наслідки для НАТО, оскільки стратегічна триполярність, що виникає, загрожує підірвати довіру членів Альянсу до здатності США стримувати різні загрози одночасно.
Оскільки усі три ядерні держави НАТО стикаються з викликами стримування, що походять далеко за межами євроатлантичного регіону, вибір, який вони роблять, буде інтерпретуватись керівництвом численних супротивників як сигнали стримування. Своєю чергою, це може призвести до подальшого вибору в Москві, Пекіні та інших столицях, таких як Пхеньян і Тегеран. Зміна позиції США, спрямована на подолання наслідків зростання китайського арсеналу, може підштовхнути росію до власних контрзаходів. Позиція Китаю по сусідству не може не вплинути на розширене стримування в контексті НАТО, оскільки американський арсенал є основою очолюваної Сполученими Штатами системи альянсів у всьому світі. Таким чином, ядерна багатополярність може привести в рух непередбачувані ланцюгові реакції. Це створює нові виклики для «Групи ядерного планування», оскільки ядерна стратегія НАТО більше не може бути пристосована лише до російської загрози.
Ця нова ядерна багатополярність має серйозні наслідки для стратегічної стабільності. По-перше, взаємозв'язок між євроатлантичним і Індо-Тихоокеанським театрами має зрости. Кожна зміна позиції або сигнал стримування у відповідь на ядерне посилення Китаю викликатиме численні оцінки і відповіді як з боку супротивників, так і з боку союзників. Це неодмінно підживлюватиме невизначеність, а не передбачувану ядерну рівновагу. По-друге, така невизначеність може викликати більшу обережність в головах ключових лідерів, що призведе до бажання розмежувати стратегічне стримування (в якому територія батьківщини пропонує певний притулок) і стримування на рівні театру воєнних дій (в якому толерантність до ризику має бути вищою заради більш тривалого стримування). Оскільки ядерне стримування позбавлене колишньої простоти, ядерні сили стратегічного рівня втрачають частину своєї цінності як інструмент для забезпечення розширеного стримування.�
Новий акцент на ядерному стримуванні на рівні театру воєнних дій
Ядерна експансія Китаю характеризується розвитком ядерного арсеналу на рівні театру воєнних дій. Це стосується насамперед балістичної ракети середньої дальності Dong Feng-26 з заявленою дальністю польоту 4 000 км і високим ступенем точності, яку Міністерство оборони США характеризує як «найбільш вірогідну систему озброєння, що може використовувати боєголовки малої потужності». Іншим прикладом є поява бомбардувальника H-6N, здатного запускати ядерні крилаті ракети повітряного базування. Ці події свідчать про те, що Китай усвідомив примусову силу, яку ядерна зброя на рівні театру воєнних дій може забезпечити в регіональному конфлікті.
Ядерна зброя на рівні театру воєнних дій створює варіанти ударів, які відрізняють географічно обмежену регіональну війну від повномасштабного обміну стратегічними ядерними ударами. Намагаючись створити і використати розрив між США і їх союзниками з точки зору їх відносної вразливості в конфлікті, такі системи дозволяють Китаю використовувати будь-яку перевагу в конвенційних озброєннях на театрі воєнних дій, а також погрожувати ядерною ескалацією, щоб запобігти поразці в конвенційних озброєннях. У спільноті НАТО така лексика добре відома в контексті російського «брязкання ядерною шаблею». Тепер виник ризик повторення цього другим супротивником, набагато сильнішим у конвенційномк розумінні. З набуттям Китаєм великого, диверсифікованого і повністю живучого ядерного арсеналу розширені відносини стримування в Індо-Тихоокеанському регіоні потребуватимуть [тактичної] ядерної зброї на рівні театру воєнних дій так само, як НАТО потребувала її під час Холодної війни.
Хоча це викликає особливе занепокоєння у членів Альянсу в Індо-Тихоокеанському регіоні, наслідки для членів НАТО також важко переоцінити. По-перше, ці події змінюють тенденцію після Холодної війни до депріоритизації ядерних озброєнь на рівні театру воєнних дій, яку багато політиків в європейських столицях досі сприймають як належне. По-друге, оскільки ядерна багатополярність збільшує ризик прорахунків, цінність стратегічних арсеналів як засобів розширеного стримування буде зменшуватись, якщо це знецінення не буде компенсоване збільшенням кількості систем на рівні театру воєнних дій. Гарантії розширеного стримування, втілені в нестратегічних озброєннях, розгорнутих на театрі воєнних дій, набагато сильніші, ніж обіцянка застосування стратегічної ядерної зброї, на яку союзники не мають права голосу. По-третє, оскільки і росія, і Китай розгортають більшу кількість тактичних ядерних систем, на американський арсенал тактичних ядерних озброєнь чиниться серйозне навантаження через конкуруючі вимоги. Зважаючи на обмежену кількість наявних бомб B-61, нові потреби в Індо-Тихоокеанському регіоні можуть поставити під сумнів розподіл тактичних ядерних озброєнь між театрами воєнних дій. Більше того, ризик перенапруження, пов'язаний з одночасними регіональними кризами, стосується усіх видів сил і засобів стримування, а не лише ядерних. Бомбардувальники ВПС США, наприклад, є критично важливими засобами придушення протиповітряної оборони супротивника і забезпечення ядерних операцій як на європейському, так і на Індо-Тихоокеанському театрах.
Висновки для адаптації ядерних сил і засобів НАТО
Після консультацій «Групи ядерного планування» в червні 2023 року тодішній Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг пояснив, що «ми продовжуємо адаптувати наші сили ядерного стримування до мінливого середовища безпеки». Хоча цей коментар стосувався розгортання російської ядерної зброї в білорусі, неважко помітити, що ядерний розвиток в Індо-Тихоокеанському регіоні посилить дебати про адаптацію ядерних сил і засобів НАТО. Сили НАТО, які покладаються на невелику кількість літаків подвійного призначення, що доставляють вільнопадаючі ядерні бомби, вже не відповідають поставленим цілям, беручи до уваги ядерне залякування з боку росії. Хоча поява F-35A дасть поштовх домовленостям НАТО про спільне використання ядерної зброї, НАТО залишається в невигідному становищі перед широким спектром нестратегічних ядерних засобів, які має на озброєнні росія.
Оскільки зростаючий арсенал Китаю призводить до посилення уваги до ядерних сил і засобів на рівні театру військових дій, розвиток подій в Індо-Тихоокеанському регіоні загострить існуючі недоліки. У відповідь на комбіновані ядерні загрози з боку росії і Китаю ядерні сили і засоби НАТО повинні стати більш потужними, більш живучими і більш диверсифікованими, ніж вони є сьогодні. На Вільнюському саміті лідери НАТО закликали «оновити планування з метою підвищення гнучкості і адаптивності ядерних сил Альянсу». Це стосується кількості літаків подвійного призначення, пов'язаної з ними мережі авіабаз і європейських ВПС, які виконують місії ядерного стримування, а також місії конвенційної підтримки. Потреба в другій системі доставки тактичних ядерних озброєнь, яка б забезпечувала більшу здатність до протистояння і живучість, вже очевидна в світлі лише російської загрози. Проте ядерна експансія Китаю сприяє зростанню її нагальності саме тому, що так багато ключових сил і засобів, необхідних для посилення розширеного стримування на європейському і Індо-Тихоокеанському театрах, перебувають у дефіциті.
