Виведення французьких військ із Сенегалу в 2024–2025 роках стало важливим сигналом зміни балансу сил у Західній Африці та символом ослаблення впливу Парижа в регіоні. Цей крок пояснюється не тільки внутрішніми політичними змінами і зростанням антифранцузьких настроїв, а й діяльністю зовнішніх гравців, насамперед Росії, яка зіграла ключову, нехай і непряму, роль у підриві позицій Франції в регіоні.
На тлі масових протестів у Сенегалі, націоналістичної риторики та посилених закликів до суверенітету, французька військова присутність стала сприйматися як пережиток колоніального минулого. Після переворотів і вигнання французьких військ з Малі, Буркіна-Фасо і Нігеру Сенегал залишався останнім значущим опорним пунктом Франції в регіоні, проте його утримання ставало все більш ізольованим і ризикованим.
Президент Сенегалу Бассіру Діомайє Фай, обраний у 2024 році, почав переглядати зовнішню політику країни в бік більшої незалежності від Франції, включаючи перегляд оборонних угод. На цьому тлі Франція вирішила згорнути військову присутність, зосередившись на логістиці, навчанні та партнерствах замість постійного розміщення військ.
Одночасно Росія, не вдаючись до прямої конфронтації, системно підривала французький вплив. Пов'язані з Москвою медіаресурси, такі як RT і Sputnik Afrique, а також Telegram-канали вели цілеспрямовану інформаційну кампанію, зображуючи Францію як неоколоніальну державу і посилюючи антифранцузькі настрої серед молоді та опозиції. Ці наративи істотно вплинули на громадську думку в Сенегалі та інших країнах регіону.
Крім того, Росія підтримувала військові режими в Малі, Буркіна-Фасо та Нігері, що призвело до вигнання французьких військ з цих країн і створення так званого антизахідного блоку в Західній Африці. В результаті Сенегал опинився під зростаючим тиском — як внутрішнім, так і зовнішнім — з вимогою відмовитися від французької військової присутності.
На тлі цієї геополітичної ерозії Росія почала пропонувати себе як альтернативного партнера в сфері безпеки — без політичних умов, але з обіцянками поставок зброї, навчальних програм і охоронних послуг. І хоча Сенегал офіційно не став союзником Москви, сам факт можливого дрейфу в бік Росії став тривожним сигналом для Парижа, який вважав за краще піти добровільно, щоб уникнути принизливого вигнання.
Виведення французьких військ послабило регіональну систему безпеки, створивши вакуум, який можуть заповнити недержавні актори, в тому числі терористичні угруповання. Також зростає ризик збільшення обороту наркотиків і зброї через незахищені кордони. У стратегічному плані Сенегал може тепер вибудовувати відносини з Китаєм, Туреччиною або Росією, а західні союзники будуть змушені шукати нові опорні точки, наприклад, в Кот-д'Івуарі або Гані.
Таким чином, дії Росії в регіоні стали каталізатором геополітичного зрушення, не вдаючись до прямої агресії. Через дезінформацію, дипломатичний тиск і підтримку авторитарних режимів Москва домоглася підриву довіри до Франції, створюючи сприятливі умови для власної експансії. Це не тільки послаблює позиції Заходу в Африці, але й підсилює глобальну риторику Кремля про «занепад західного впливу».
Сенегал, як і весь регіон, тепер стоїть перед новим етапом зовнішньополітичної трансформації — з потенційним зростанням нестабільності, посиленням популізму і боротьбою за вплив між зовнішніми гравцями. Виведення Франції з країни стало не просто символічним актом, а ударом по усталеній архітектурі безпеки Західної Африки.
Джерело — RLI
