Як щільність заселення псує психіку

Далі викладений мій переклад одного з розділів книги Роджера Р. Хока. Оригінальні сторінки додані в кінці матеріалу.

Розділ 8 Психопатологія

Матеріал 32: Черга до поведінкової прірви

Оригінал дослідження:

Calhoun, J. B. (1962). Population density and social pathology. Scientific American, 206(3), 139-148.

Вплив перенаселення на суспільні настрої вже давно є предметом наукового інтересу. Ви, певно, помічали, що ваші емоції та ваша поведінка змінюються, коли ви знаходитеся в серед натовпу. Люди навколо можуть змусити вас заглибитися в себе, щоб стати непомітним, ви можете шукати можливості вийти з натовпу або ж станете агресивним та роздратованим. 

Оригінальна назва цього дослідження містить саме поняття «щільність заселення», напротивагу вжитому тут «натовпу». Хоча на перший погляд може здатися, що ці поняття синонімічні, науковці чітко їх розмежовують. Щільність означає кількість осіб на визначену одиницю простору. Якщо 20 людей займають територію 12х12 метрів, то її можна вважати щільно заселеною. Натовп все ж відсилає до суб’єктивного відчуття, що ґрунтується на досвіді перебування у приміщеннях різного ступеню заповненості. Якщо ви намагаєтесь зосередитись на виконанні певної задачі у маленькому приміщенні із 20 незнайомими людьми навколо, вам може здатись, що людей поруч забагато. При цьому, на вечірці в одній кімнаті із 20 друзями ви можете почуватись вільно. 

Одним з методів, яким вчені досліджують явища щільності заселення та натовпу – це спостереження за місцями, де ці явища вже існують. Недолік такого метода полягає у тому, що у подібних зонах спостережень, крім безпосередньо щільності заселення, на поведінку людей впливає і безліч інших факторів. Якщо ми, наприклад, виявили регіон із підвищеним рівнем криміногенності, ми не можемо вказати точно, чи це спричинено щільністю заселення чи іншими, менш помітними, факторами зовнішнього впливу. 

Можливо, справжньою причиною є бідність населення у цьому регіоні, або велика кількість наркозалежних, можливо усі ці фактори в сумі зробили регіон небезпечним для життя. 

Інший метод вивчати вплив натовпу та щільності заселення на поведінку індивіда – це експерименти, де піддослідного поміщають у специфічні умови на короткі проміжки часу із метою дослідження впливу умов, в які він був поміщений, на його поведінку. Такі експерименти не можуть тривати довго, оскільки в науковій спільноті подібний експеримент вважався би таким, що не відповідає етичним критеріям проведення експериментів. Хоча цей метод дає більше контролю над ситуацією, він все одно далекий від умов реального життя, і тому теж вважається недосконалим. Але, незважаючи на недоліки, обидва ці методи дозволили виявити певні цікаві закономірності, що виникають у залюднених приміщеннях на та перенаселених територіях, які ми і розглянемо далі у цій статті.

Помістити людину в експеримент надовго, як ми вже згадали, неможливо, через обмеження системи: недотримання умов проведення експерименту дискредитує результати експерименту. Саме тому науківці використовували для експериментів лабораторних тварин.

Одна із найперших, та можна сказати, ключових серій досліджень на тему щільності заселення та натовпу була проведена професором Джоном Б. Калхуном на початку 1960-х років. Калхун спостерігав, як збільшується популяція білих щурів у невеликому закритому просторі впродовж 16 місяців та занотував результати цього спостереження про зміни у поведінці щурів в умовах екстримальної щільності заселення. Популяція зросла вдвоє природнім шляхом.

ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ

Калхун хотів дослідити наслідки тривалого впливу перенаселення на психіку та соціальну поведінку індивіда. Сприймати щурів як соціальних тварин, можливо, незвично, проте вони справді багато взаємодіють між собою у природному середовищі. 

Щоб зрозуміти, що привело Калхуна до дослідження, викладеного у цьому матеріалі, слід звернутися до його попередніх праць. Калхун утримував популяцію щурів на відкритому, але обмеженому з усіх сторін просторі, що займав чверть акра (акр – 4046м). Він давав щурам вдосталь їжі, вони мали ідеальні умови для розмноження, могли будувати собі гнізда, на території не було хижаків, що могли заподіяти шкоди щурам, а хвороби були зведені до мінімуму. Інакше кажучи, це був щурячий рай. Мета того дослідження Калхуна була виключно у дослідження швидкості росту популяції в умовах, вільних від природніх стримуючих факторів (хижаків, хвороб тощо). Пройшло 27 місяців, популяція налічувала лише 150 дорослих особин. Це було вражаюче і дивно, адже за математичними підрахунками, враховуючи стандартну швидкість розмноження, популяція мала б налічувати на той момент 5000 дорослих особин. Калхун зміг визначити, що причина такого результату полягала в екстремально високому рівні смертності новонароджених щурів. Очевидно, репродуктивна та материнська поведінка деформувалась через стрес, спричинений кількістю соціальних взаємодій, яких неможливо було уникнути на настільки щільно заселеній території. Хоча нам здається, що 150 щурів на чверть акру (~1 000м2) – це помірна щільність заселення території, одначе для щурів вона була помітна настільки, що спричинила зміни у їхньому репродуктивному циклі. 

Така знахідка напоумила Калхуна провести подібний експеримент у набагато більш контрольованих умовах: в лабораторних. Цей експеримент мав виявити які саме зміни відбуваються у поведінці щурів, що змушені жити в тісних умовах. Він бачив, що сталося, тепер він хотів знати чому.

МЕТОД

Дослідження складалось з декількох етапів. Дорослих щурів помістили у лабораторію розміром 3х4 метри, кімната була розділена на 4 секції. Між секціями були встановлені перелази, таким чином, щоб щури могли переміщатися довільно по всій території лабораторної кімнати. Щури могли переходити з 1 секції в 2, з 2 в третю, з третьої в четверту, але не могли потрапити з першої у четверту напряму. Таким чином, секції 1 та 4 були такими собі «кінцевиками». Перегородки між секціями були під напругою, тож щури швидко зрозуміли, що вони не можуть перебратися через них, і змушені рухатися виключно через перелази. 

У кожній секції був корм та вода в достатній кількості, а також закутки та матеріали для гнізд. У стелі лабораторної кімнати було вікно, що дозволяло науковцям спостерігати за ходом експерименту та фільмувати поведінку щурів. 

З попереднього досвіду, адже Калхун багато років досліджував популяції щурів, він знав, що цей конкретний вид зазвичай в природних умовах проживає колоніями по 12 дорослих особин. На основі цих даних, у лабораторну кімнату було заселено 48 дорослих щурів: по 12 на кожну з секцій. Коли популяція збільшилась майже удвічі, і досягла кількості в 80 особин, особин, що пережили попередні покоління забирали з лабораторної кімнати, щоб популяція залишалась контрольованою і не перевищувала кількості у 80 особин. 

Лишалось тільки спостерігати. 

РЕЗУЛЬТАТИ

На такий розмір приміщення, щільність заселення не була загрозливою. Насправді, це була доволі скромна популяція щурів. Кожна секція могла містити 20 дорослих щурів, і у них ще лишався б вільний простір, проте цього не сталося. Коли чоловічі особини щурів досягали дорослого віку, вони починали змагатися за соціальний статус, як це і відбувається з ними у природних умовах. Ці бійки траплялись в усіх секціях, проте результати їх були різними. Згадайте влаштування секцій: секції 1 та 4, були обмеженими для входу та виходу, тобто мали лише один шлях до них, в той час, як секції 2 та 3 мали по два сполучних канали. Коли самець вигравав битву за панування і ставав домінантом у секціях 1 та 4, він міг контролювати свою територію просто охороняючи вхід. Ці «головні» щури могли нападати на усіх, хто намагався потрапити на їхню територію. Зрештою, в секціях 1 та 4 лишилося по одному самцю, що панували над усіма в своїй зоні, хоча вони і не були єдиними самцями там. Самиці розподілилися між секціями приблизно порівну. Таким чином, «головні» щури у секціях 1 та 4 мали гареми з 8-12 самиць. Щоб запобігти вторгненню ззовні, щури-домінанти спали прямо біля перелазів, контролюючи хід. 

Траплялись випадки, коли інші щури-самці потрапляли до кінцевих секцій 1 та 4, і коли це ставалося, вони поводилися як підкорені. Більшість часу вони проводили в сонливому стані в гніздах поруч із самицями і вилазили з них виключно поїсти, при цьому вони не намагались взаємодіяти із самицями та іншими щурами. Самиці у цих секціях виконували материнську функцію: вони будували гнізда, готували та доглядали своє потомство. Іншими словами, життя щурів у цих секціях було відносно звичайним, а репродуктивна функція зберігалась незмінною. Близько половини виводку доживали до дорослого віку. 

Близько 60 щурів зосередилися між секціями 2 та 3. Оскільки ці секції мали центрально розташовані годівниці, щури часто перетиналися та взаємодіяли між собою. Типи взаємодій, які побачив Калхун у цих двох секціях, він описав як «цивілізаційна деградація», «поведінкова прірва» – «результат будь-якого поведінкового процесу, що відбувається на щільно заселеній території. Нездорова конотація вжитого терміну невипадкова: поведінкова прірва зосереджує навколо себе усі форми патологій, що можливі всередині групи». Давайте розглянемо приклади проявів таких яскраво проілюстрованих даним експериментом патологій:

1. Агресія

В диких умовах самці щурів влаштовують бійки для визначення становища у соціальній ієрархії. Така поведінка також спостерігалась серед більш агресивних щурів у даному дослідженні. Навідміну від природних умов, домінантні щури у секціях 1 та 4 були змушені періодично вступати в сутички, щоб доводити свій статус та зберігати контроль за територією. Часто такі сутички відбувалися між декількома щурами одночасно. Найсильніші самці проявляли найнормальнішу поведінку серед щурів, що зібралися у центральних секціях, проте і вони час-від-часу поводилися патологічно: в них ставалися напади неконтрольованої та всеохопної агресії, вони нападали на самиць, потомство та менш активних самців та виявляли непритаманну зазвичай щурам поведінку: кусали інших щурів за хвости. 

2. Покірність

Напротивагу надмірній агресії, інші групи щурів у секціях 2 та 3 поводилися покірно і уникали участі у сутичках за домінантну роль. Одна з цих груп складалася із щурів, що виглядали найбільш здоровими: вони були вгодованими, на них не було подряпин та ран від сутичок, їхнє хутро було сяючим. Дивовижно, але саме ці щури були найбільшими відлюдниками популяції. Вони пересувались між секціями наче в трансі, ігноруючи усіх та все, і на них теж ніхто не звертав уваги. За ними не було помічено проявів сексуальної поведінки і вони не робили жодних спроб встановити контакт із самицями, навіть із тими, що перебували у стані підвищеної фертильності.

Інша група щурів проявляла непомірну активність у своїй поведінці і постійно шукала готових до спарювання самиць. Калхун назвав їх «дослідниками» (в оригіналі вжито термін, що дослівно означає досліджувати, тестувати, але в перекладі має стилістичне забарвлення, що схиляє до розуміння цього терміна як означення виявленої збоченості). На них часто нападали сильніші самці, але вони ніколи не боролися з ними за статус. Більшість з них були сексуально гіперактивними і вдавалися навіть до актів канібалізму.

3. Сексуальні девіації

Ці так звані «дослідники» відмовлялися брати участь в традиційних ритуалах, що супроводжують шлюбну поведінку щурів. В звичайних умовах, чоловіча особина переслідуватиме жіночу особину, готову до спарювання, доки вона не заховається у своїй норі. Самець покірно чекатиме та навіть може виконати шлюбний танок перед її житлом, доки самиця сама не вийде до нього. Тільки після того вони вступають у зв’язок. У дослідженні Калхуна такий тип поведінки був притаманний переважній більшості дорослих особин популяції, окрім групи «дослідників». Вони відмовлялися чекати та переслідували самку до її житла, де, інколи, в гніздах перебували новонароджені щуренята. Таким чином, через поведінку сексуально збочених «дослідників» потомство рідко переживало ранній період, і згодом задушені щуренята в гніздах ставали жертвами канібалізму. 

Деякі групи щурів стали неперебірливими у виборі партнерів для спарювання. Вони перестали розрізняти самців, самок та підлітків, та спарювалися з усіма без розбору. Домінантні щури нападали на щурів з цієї групи, проте вони ніколи не боролись за соціальний статус. 

4. Репродуктивні аномалії

Щури мають вроджений інстинкт до виття гнізд. В даному досліджені для цих потреб в кожну секцію насипали стоси нарізаних стрічками папірців в необмеженій кількості. Жіночі особини зазвичай напрочуд енергіїйні в період еструсу (тічки) і занепокоєні створенням належних умов для майбутнього виводку. У зоні так званої «поведінкової прірви» самиці поступово втратили здатність до побудови нормальних гнізд. Спершу вони розівчились формувати коло з матеріалу для підоснови гнізда, згодом вони почали збирати все менше і менше стрічок для плетіння гнізда, і врешті виводок з’являвся просто серед клітки на клаптику, заледве вкритому стрічками з папірців.

Щурині також втрачали здатність рятувати своє потомство у випадку небезпеки, переносячи новонароджених у безпечніше місце. Вони переносили декотрих, а інших забували, або втрачали своїх дитинчат прямо у процесі переміщення. Часто, покинуті щуренята помирали там, де лишались, або були з’їдені іншими дорослими особинами. Рівень смертності серед новонароджених був екстремально високим та становив від 80 до 96%. 

На додачу до труднощів із материнством, самиці із центральних секцій стикалися і з іншими проблемами. В період еструсу їх заганяли цілі групи щурів. Такі самиці, зрештою, мали покалічене здоров’я, рідко виношували потомство та важко переносили період вагітності. 

[…]

Даний експеримент проводився в умовах абсолютної наявності ресурсів, необхідних для життя! Бідності не було, щури були ситі.

ПОСИЛАННЯ

Evans, G. W. (1979). Behavioral and psychological consequences of crowding in humans. Journal of Applied Social Psychology, 9, 27-46. 

Freedman.J. L., Heshka, S., & Levy, A. (1975). Population density and social pathology: Is there a relationship? Journal of Experimental Social Psychology, 11, 539-552. 

Marsden, H. M. (1972). Crowding and animal behavior. In J. F. Wohlhill & D. H. Carson (Eds.), Environment and the social sciences. Washington, DC: American Psychological Association. 

McCain, G., Cox, V. C, & Paulus, P. B. (1980). The relationship between illness, complaints, and degree of crowding in a prison environment. Environment and Behavior, 8, 283-290. 

Price, E. (1999). Behavioral development in animals undergoing domestication. Applied Animal Behavior Research, 65(3), 245-271. 

Regoeczi, W. (2002). The impact of density: The importance of nonlinearity and selection on flight and fight responses. Sodal Forces, 81, 505-530. 

Torrey, E., & Yolken, R. (1998). At issue: Is household crowding a risk factor for schizophrenia and bipolar disorder? Schizophrenia Bulletin, 24(3), 321-324.