Авторка – Кобилянська Тетяна
Каральна психіатрія – це метод боротьби у радянській владі, який полягав у тому, щоб боротися з дисидентами та загалом з активістами, відправляючи їх не у в’язницю, а до психіатричного закладу, де їм ламали свідомість тортурами та сильними лікарськими препаратами.
Після «Хрущовської відлиги» суспільство було не надто обмежене у правах, і цим лякало владу. І тому для приборкання суспільної активності стали використовувати каральну психіатрію. Цей метод починає поширюватися у 1960-х роках, і продовжувався до розпаду радянського союзу.
Основний діагноз, який ставили дисидентам була «шизофренія повільного протікання», яка наче була легшою формою звичайної шизофренії, проте не могла розвиватися, а залишалася пожиттєво.
Дисидент Володимир Буковський пояснює причини виникнення категорії «психічно хворих людей» у радянському союзі: «У суспільстві де панував соціалізм та передбачався комунізм, свідомість людей мала бути комуністичною. І тому, наприклад, як у суспільстві де панував атеїзм могла з’явитися віра у Бога?» Це пояснювали у два способи:
· підривні дії ззовні: кожного інакодумця підкупили чи завербували імперіалісти;
· психічне захворювання: інакодумство - лише прояв патологічних процесів психіки (тобто кожен інакодумець, якого було важко «підігнати» під першу категорію, автоматично підпадав під другу).
І як пише Борис Захаров «Усі інакодумці повинні бути знищені або зламані, а в ідеальному варіанті – спочатку зламані, а вже потім знищені», тому на допомогу і приходила каральна психіатрія.
Ключова подія, яка відіграла важливу роль у цьому періоді - Павловська сесія (це була спільна сесія Академії наук СРСР і Академії медичних наук СРСР у 1950 р.), а також об’єднане засідання президії Академії медичних наук СРСР та Пленуму правління Всесоюзного товариства невропатологів і психіатрів, яке відбулося в 1951 р. Основна мета сесії - зупинити вплив заходу на радянську фізіологію і психіатрію. У результаті було оголошено, що вся медицина, головним чином психіатрія, повинні спиратися на вчення Павлова. Саме тоді основну роль у психіатрії почала відігравати школа Андрія Снежневського, яка якраз і ґрунтувалася на павловському вченні. Саме ця подія стала вирішальною у використанні психіатрії у політичних цілях радянської влади. Передовсім, він розробив власну теорію шизофренії, при якій не видно симптомів, проте незначні відхилення у поведінці (те ж саме інакодумство) трактували шизофренією.
Як вже було написано раніше, таке значення шизофренії, предбачало те, що ця хвороба не виліковується повністю і «заплямовує» подальше життя. Тому, їх могли не прийняти на роботу чи до інституту, позбавити водійського посвідчення тощо. Наприклад, коли у 1973 р. дисидента Віктора Файнберга відпустили з Ленінградської спеціальної психіатричної лікарні, то він отримав другу групу інвалідності з поміткою «непрацездатний і недієздатний»
Дуже багато людей постраждало від методів каральної психіатрії в СРСР, і ось декілька з них:
· Петро Григоренко-український радянський правозахисник, дисидент та генерал-майор. Член-засновник Московської та Української Гельсінської спілки. Виступав на захист кримських татар та інших депортованих народів.
· Леонід Плющ-український математик, публіцист, літературознавець, правозахисник. Належав до радянських соціалістів-дисидентів. Член Ініціативної групи захисту прав людини, член Закордонного представництва Української Гельсінкської групи.
· Микола Плахотнюк-український дисидент, громадський діяч, лікар, член Клубу творчої молоді, громадський діяч, шістдесятник, багаторічний політичний в'язень радянський концтаборів, жертва каральної психіатрії радянських часів.
· Анатолій Лупиніс-український політичний та громадський діяч, дисидент, поет, політв'язень радянських таборів та психлікарень, член УНА-УНСО.
· Йосип Тереля-український містик, мученик, сучасний пророк та ясновидець із Західної України, письменник, греко-католицький дисидент, в'язень совісті, політемігрант з СРСР.
На прикладі цих людей та інших дисидентів, ми бачимо наскільки небезпечною може бути медична система, яка діє в інтересах державного апарату, а не суспільства.
Головну роль у поширенні інформації про психіатрію закордоном, відіграла Тетяна Плющ (дружина Л. Плюща). Прийшовши його відвідати, вона побачила, що він погано виглядає, ледве ходить, не може говорити і писати.
І тому про знущання над Л. Плющем стало відомо закордоном. Зокрема, на захист дисидента-математика, став Міжнародний комітет математиків, до якого входили 54 науковці із різних країн. Серед них були Клод Шевалле, Клод Пікар, Лоран Шварц. Делегація французького математичного підкомітету 8 лютого 1974 р. відвідала радянське посольство у Парижі, щоб передати петицію, яку підписало 550 французьких математиків, в якій науковці вимагали звільнити Л. Плюща. Французькі математики навіть розмовляли з радником посла СРСР у Франції Валентином Двініним та секретарем відділу культури Валерієм Матісовим. У відповідь на петицію та вимогу математиків звільнити Л. Плюща з незаконного утримання в психлікарні радник посла В. Двінін все заперечував.
На захист Л. Плюща стали не тільки науковці, але й психіатри із інших країн. Французький адвокат де Селіз добивався для Л. Плюща візи на виїзд закордон. А 31 березня 1975 р. в США відбулася демонстрація на захист Л. Плюща. Під тиском міжнародної спільноти радянський уряд змушений був у 1976 р. відпустити Плюща із психлікарні та дозволив йому виїзд закордон.
На VII Світовому Конгресі Психіатричного Товариства у Відні психіатри засудили використання радянською владою психіатрії у політичних цілях. На міжнародному конгресі психіатрів в місті Гонолулу у вересні 1977 р. Всесвітня психіатрична асоціація прийняла постанову із засудженням використання психіатрії в політичних цілях у СРСР.
Про каральну психіатрію в СРСР неодноразово повідомляла міжнародна правова організація “Amnesty international”. Дана міжнародна організація стала на захист Йосипа Терелі. Його дружина Олена, намагалася врятувати свого чоловіка від каральної психіатрії. Вона запевняла лікарів, що її чоловік не потребує лікування в психіатричній лікарні, водночас подала скаргу до Міжнародної асоціації психіатрів. Але, незважаючи на всі зусилля дружини, у вересні 1977 року Йосип Тереля був переведений до Дніпропетровської спеціальної психіатричної лікарні. Йосип Тереля піддавався там «лікуванню» сильнодіючими наркотиками. Міжнародна правозахисна організація Amnesty International визнала його «в’язнем сумління». Тільки у 1981 р. Йосип Тереля був переведний із Дніпропетровської психлікарні до загальної лікарні в Закарпатті, а в 1982 р. дозволили йому повернутися до свого дому.
Ми можемо побачити, що міжнародна спільнота була зацікавлена у тому, щоб допомоги дисидентам вибратися звідти і усіма силами намагалися це зупинити.
Здавалося би, що застосування каральної психіатрії у наш час є неможливим, проте у Криму 2021 року, було незаконнно посаджено у психіатрію Наримана Джеляла.
Його адвокат Полозов, запевняв, що ніяких підстав, щоб відправляти Джеляла на психіатричну експертизу немає. Ця експертиза триває 3-4 тижні, і як саме вона відбувалася невідомо. Полозов ще відмічає, що експертиза могла бути призначена, якщо раніше особі надавалося психіатричне лікування, було діагностовано психічний розлад або він мав проблеми з психічним здоров’ям. Ніщо з цього до Нариману відношення не має. Він є виключно політичним ув’язненим і використання психіатрії в каральних цілях - типова дія тоталітарного режиму.
Сама по собі така ситуація можлива з однієї простої причини. Суть психіатрії у шахрайстві. Вона не є медициною, як хотілось би багатьом психіатрам, тому як займається «лікуванням не хвороб не ліками» – так її визначив заслужений професор психіатрії Томас Сас.
Саме психіатрія була двигуном безумства, влаштованого Гітлером. Саме психіатрія ламала людей, домагаючись абсолютної покори радянському режиму. І тепер вона виступає каральним інструментом тоталітарного режиму РФ.
Отже, ми можемо побачити, що психіатрія продовжує існувати, як метод боротьби з активістами. І саме тому важливо не лише пам’ятати минулі злочини, а й контролювати аби у нашій країні це не повторилося. Захист прав людини, свободи слова та чесна медицина – це запорука недопущення подібних зловживань у майбутньому.
Джерела та літературу ми залишимо під публікацією у телеграм каналі.
