У 1848 році на хвилі Весни народів німецькі ліберальні сили спробують об’єднати націю. У Франкфурті-на-Майні було скликано перший демократичний парламент в церкві Святого Павла. Ліберальний рух отримав свою легітимізацію в результаті революційних подій, але не міг розпорядитися здобутками свого успіху. Ліберали не могли усвідомити до кінця, якою має бути їх Німеччина: республікою чи монархією, федеративною чи унітарною, об’єднаною з Австрією чи без неї? Не дивно, що без візії, вони стали жертвами політичного розбрату. Князі реставрували владу у своїх володіннях. Австрія подавила внутрішні виступи та реставрувала так званий Німецький союз. Проте бажання власної національної держави не зникло в суспільстві. Хто ж мав стати архітектором німецького об’єднання?
Нащадок аристократичного роду, що служив Пруссії не одне покоління, людина зі скандальною репутацією - Отто фон Бісмарк. Під час подій Весни народів Бісмарк виступив як ультраконсерватор. Ця відданість була помічена при дворі, що сприяло карєрному росту молодого юнкера. За допомогою нової виборчої системи він став депутатом ландтагу та послом різного статусу. У той період Бісмарк вивчав європейську політику, знайомився з такими діячами як Наполеон ІІІ, Палмерсон, Дізраелі. За час своєї дипломатичної роботи Бісмарк зрозумів ще одну закономірність: для ліберальних політиків національне питання було таким же важливими, як й політичні права. Саме на націоналізмі хотів зіграти свою роль цей прусак.
Переломним у житті майбутнього канцлера стала політична криза 1862 року. Король Вільгельм І мав конфлікт з парламентом. Ліберальна більшість не хотіла збільшувати військовий бюджет та скорочувати ландвер. Монарх вже хотів зректися влади, але його військовий міністр Альбрехт фон Роон порекомендував Отто фон Бісмарка як нового міністр-президента, який міг вирішити кризу. Саме з цього періоду починається історія великої трійки: дипломата Бісмарка, військового міністра Роона та геніального штабіста Мольтке.
Незважаючи на початкову недовіру короля та кронпринца, ненависть королеви Августи, Бісмарк отримав владу на своїй посаді завдяки своїй особистості і передусім здібності переконання. Бісмарк мав намір зберегти королівську владу, вийшовши з безвихідної ситуації (скрути) в бюджеті на користь короля, при цьому якщо йому довелося використовувати навіть не дуже юридично правильні методи й засоби. Згідно з конституцією Пруссії, бюджет міг бути прийнятий лише після узгодження королем і законодавчими зборами. Бісмарк стверджував, що оскільки Конституція не передбачає випадків, коли законодавці не затверджують бюджет, у Конституції є «юридична лазівка » і тому він може застосувати бюджет попереднього року, щоб підтримувати роботу уряду. Так, на підставі бюджету 1861 р. збирання податків тривало чотири роки.
Бісмарк, Роон та Мольтке почали свою гру по об’єднанню Німеччини.
Епічна історія в трьох актах
Акт - І - реванш за 1848 рік
Під час подій 1848 року герцогство Гольштейн-Шлезвіг бажало розірвати унію з Данією та повернутися до складу Німеччини. Місцеві повстанці обрали собі нового лідера - герцога Августенбургського та почали формувати власні органи влади, аби виявити своє волевиявлення. Для данців це був акт сепаратизму. Армія Данії мала покласти край німецьким вольностям. Пруссія вирішила відправити свої війська на допомогу сепаратистам. Це рішення вітали німецькі ліберали як ще один крок до об’єднання Німеччини. Дани хоробро боролися, а Великобританія та Росія чинили тиск на Пруссію, аби та вивела свої війська. У результаті двох років боїв Данія перемогла Гольштейн-Шлезвіг, але проблема німецького сепаратизму нікуди не поділася.
У листопаді 1863 році Данія прийняла нову конституцію. Вона передбачала створення демократичного, конституційного, унітарного королівства. Це означало, що тепер Гольштейн ставав адміністративною одиницею Данії. Це рішення дуже не сподобалося як німецьким жителям Данії так і Пруссії з Австрією, які бачили в цьому порушення Лондонського мирного протоколу. Німецький союз почав мобілізацію сил проти Данії. Зрозуміло, що данці усвідомлювали співвідношення сил, тому надіялися на захиста Великих держав. Бісмарк же використав момент. Він знав, що ніхто не прийде на допомогу скандинавам. оскільки у Великобританії були свої проблеми зі США та Індією, Франція залізла по вуха в Мексиканську авантюру, а Московія розбиралася з черговим польським повстанням.
Для данців Шлезвіг був історично важливим регіоном. На тих теренах була давня вікінгська столиця Хедебрю, а також мур Даневірке, який побудували для захисту від Карла Великого.
Війна почалася в січні 1864 року. Австрія та Пруссія переважала Данію силами в 2 рази. Тому результат війни був цілком закономірний. Прусська військова машина показала свою перевагу. Союзники взяли під спільне управління Гольштейн та Шлезвіг. Отто фон Бісмарк зробив перший крок до об’єднання Німеччини. Тепер на порядку денному стояло питання: хто буде лідером серед країн Німецького союзу?
Акт - ІІ - Братовбивча війна
Результат війни проти Данії не дуже задовільняв Австрію. Вона отримала під управління землі, які були віддалені від основних габсбурзьких земель. Франц-Йосиф І неодноразово був готовий обміняти Гольштейн на будь-який шматок території на пруссько-австрійському кордоні. Бісмарк не погоджувався, оскільки бачив у даній ситуацію вигоду для Пруссії. Тепер було зрозуміло, що доля домінуючої сили в Німеччині буде вирішуватися на полі бою. Якщо переможе Пруссія, то Німеччина буде сформована без Австрії. Франц-Йозеф приступив до пошуку союзників у наступній війні.
Прусська армія мала перевагу над австрійською в піхоті. Прусські солдати були поголовно озброєними казенозарядними гвинтівками Дрейзе. Австрійці користувалися досі дульнозарядною зброєю. До того ж прусська піхота була краще навченою та дисциплінованою. Щодо артилерії та кавалерії, то сили були приблизно рівні, хоча австрійська армія мала більше нарізних сучасних гармат, ніж Пруссія. Але однозначно прусська армія мала кращий генеральний штаб. Гельмут фон Мольтке склав військовий план розгрому Австрії за рахунок швидоксті пересування, мобілізації та концентрування сил. Мольтке говорив так про свій план: “Рухатися кількома колонами, битися однією армією”. Альбрехт фон Роон, військовий міністр Прусії, також підготував до війни ландвер та створив оперативні резерви у випадок війни з Францією.
Кожна зі сторін майбутнього конфлікту шукали союзників. Австрія заручилася підтримкою більшості держав Німецького союзу. На стороні Бісмарка виступили протестантські країни Півночі Німеччини. Також Пруссія уклала союз з Італією, яка хотіла повернути в своє володіння Венецію та Фріулі.
Час війни наступив 14 червня 1866 року. Як і передбачалося, Прусська армія наносила австрійцям поразку за поразкою. У генеральній битві під Коніггратцем австрійці понесли в два рази більші втрати, ніж прусаки. Франц-Йосиф І був вимушений просити мир у Вільгельма І. Прусський король думав, що будь-яка війна має закінчуватися відбиранням територій у переможеного. Бісмарк був іншого погляду на ситуацію. Він розумів, що Австрія потрібна як союзник в майбутньому, тому не слід її принижувати мирним договором. Від поразки війні 1866 року, австрійці мають окремий шлях від решти німців. Німеччина буде об'єднана Пруссією.
Акт - ІІІ - битва орлів
Після перемоги над Австрією Пруссія створила Північнонімецький союз, який об’єднав князівства, що були північніше Майну. Бісмарк надіявся, що для створення єдиної Німеччини буде достатньо провести вибори до спільного органу та виробити єдину лінію. Цим органом став парламент митного союзу, до якого в результаті виборів 1868 року пройшли регіоналісти, які були проти об’єднання на чолі з Пруссією. Це показало Бісмарку, що для об’єднання необхідний зовнішній ворог. Цим ворогом стала Франція. Французи виступали проти об’єднання Німеччини суто з формальних причини. Будучи гегемоном на континенті, їй не був потрібен конкурент. Момент істини наступив у 1870 році.
Приводом до конфлікту став іспанський престол. В результаті чергового путчу з трону була скинута Ізабелла ІІ. Регентство запропонувало корону Леопольду Гогенцоллерн - Зігмарінгенському, принцу з католицької лінії роду Гогенцоллернів. Для Наполеона ІІІ правління німців у Іспанії було неприйнятним. Франція би опинилася в кільці ворогів, майже як за часів Карла V. Французьке суспільство вимагало недопущення німців на трон Іспанії.
У той період влада Наполеона ІІІ була доволі хиткою через наявність багатьох зовнішніх та внутрішніх поразок. Для прикладу, взимку родич Наполеона ІІІ, П’єр Бонапарт вбив журналіста, що спричинило хвилю протестів. Зовнішні успіхи Бонапарта Третього теж були не кращими. Більшість його геополітичних авантюр закінчилося поразкою, при тому що його влада трималася на міфі Наполеона І Бонапарта. Тому для імператора французів була необхідна перемога, інакше народ Франції попристь його голову. Питання недопущення Леопольда стала наріжним каменем французької зовнішньої політики на весь 1870 рік. Для того, аби принизити Пруссію, французи відправили до Бад-Емсу свого посла, який мав взяти офіційну заяву в Вільгельма І, що жоден Гогенцоллерн не сяде на престол Іспанії. Частково послу вдалося здійснити цю провокацію, але король Пруссії розкусив задум, тому не виконав всіх прохань французів. Бісмарк вирішив кинути червону шмату на французьке суспільство, опублікувавши виправлений варіант повідомлення з Бад-Емсу. Уся Франція вимагала від Наполеона ІІІ крові німців за їх відмову. Vox populi, vox Deo. “Французький орел” накинувся на Пруссію.
Напад на Північнонімецький союз підштовхнув й піденнонімецькі країни до об’єднання проти спільного ворога. У суспільстві витав дух подій боротьби 1813-1814 років. Порив патріотичних відчуттів накрив німців від Гольштейну до Баварії. Наймолодшому солдатові було лише 15 років. Патріотизм був не єдиною зброєю Бісмарка. У період між 1866-1870 рр Пруссія закупила найновітнішу зброю у капіталіста Круппа - казенозарядні нарізні гармати. Щоб зрозуміти значення цієї зброї порівняйте її з HIMARS у нашій війні. Мольтке використав нові технології, зокрема залізницю та телеграф, для координації та прискорення мобілізації великих сил. Тобто, як і в попередніх кампаніях, німці мали перевагу на всіх рівнях. Показовою стала перемога німецьких сил під Седаном, де німці показали свою перевагу на всіх рівнях. Бонапарт здався в полон 2 вересня, що стало кінцем “наполеонівського міфу”. Наполеон ІІІ був скинутий з престолу через 2 дні після седанського побоїща. Новий уряд Республіки вирішив вести війну до переможного кінця. Війна затягнулася. Париж було взято в облогу, а німецькі війська просувалися до західних департаментів Франції.
18 січня 1870 року на території Версальського палацу було вирішено оголосити про створення Німецької імперії. Версаль був обраний невипадково. Це був палац Людовика XIV, короля, що зробив Францію гегемоном на континенті. Саме цей монарх забрав у німців Ельзас та Лотарингію. Перед церемонією не було вирішено питання титула Вільгельма І. Князі наполягали на номінальній владі та титулі: імператор німецький, а Вільгельм хотів мати титул: імператор Німеччини, що не подобалося іншим суверенам. Тому вихід знайшов великий герцог Баденський, який сказав лаконічну фразу: “Хай живе імператор Вільгельм”. Через 10 днів Франція була вимушена капітулювати. Бісмарк теж не оминув можливість історичного тролінгу. Крім Ельзасу та Лотарингії він вимагав контрибуцію від Франції, яку розрахували за тим же принципом, за яким Наполеон І Бонапарт накладав її на Пруссію.
Епілог
Після об’єднання Німеччини Бісмарк скерував усі свої зусилля на збереження миру в Європі. Його зовнішня політика - це жонглювання п’ятьма м’ячами в повітрі. Так чи інакше, Бісмарку вдалося підтримувати мир та боротися з різного роду мілітаристами. Цікаво, що “залізний канцлер” не був прихильником колоніалізму. Він вважав, що колонії - це бездонна яма проблем, які висмоктують з держави усі соки. Тому Німеччина не брала активної участі в гонці за Африку, обмежившись невеликими володіннями. Німці також отримали загальне виборче право для чоловіків. Імперський парламент ухвалював закони та бюджет, але, на жаль, не формував уряд країни.
Темною сторінкою Бісмарка є його боротьба з католиками під час Культуркампф. Даний процес ставив на меті загнати католиків у політичний маргінез. Союзником у цій боротьбі виступили ліберали та секуляристи. Звісно, що політика батога спричинила посилення католиків та утворення партії Центру, яка здобула перемогу на виборах 1878 року. Усвідомивши помилковість своєї антикатолицької політики Бісмарк пішов на союз з партією Центру проти соціалістів. Німеччина зробила тоді важливий крок у розвитку соціальної держави. Зараз це звісно викликає багато дискусій щодо доцільності, але в ті часи це було доволі прогресивним кроком.
Іншим досягненням Німеччини в період Бісмарка стала друга індустріальна революція. Демографічний бум спричинив ріст міст. Наприклад Ессен та Кіль зросли в п’ять раз. Більшість населення було зайнято в індустрії. Крупп та інші сталевари догнали Британію по виплавці сталі у 189о-х роках. До 1900 німецька хімічна промисловість домінувала на світовому ринку синтетичних барвників. Три великі фірми BASF, Bayer і Hoechst, а також п'ять невеликих фірм виробили кілька сотень різних барвників. У 1913 році ці вісім фірм виробили майже 90% світових поставок барвників та продали близько 80% своєї продукції за кордон. Три великі фірми також інтегрували видобуток сировини у виробництво та почали розширювати свою діяльність в інших галузях хімії, таких як фармацевтика, фотоплівка, сільськогосподарська хімія та електрохімікати. Прийняття рішень на рівні перебувало у руках професійних найманих менеджерів; провідний Чендлер назвав німецькі барвники «першими у світі по-справжньому керуючими промисловими підприємствами». Було багато побічних результатів досліджень, таких як фармацевтична промисловість, що виникла внаслідок хімічних досліджень. Берлін став 4 по величині містом після Лондона, Нью-Йорка та Парижу. Також німці стали піонерами в електроніці.
Стрімкий ріст спричинив у Німеччині хвилю гордості. Рядовому громадянину здавалося, що нічого неможливого вже немає. Тому в суспільстві були носії ідей, що закликали до боротьби за світову гегемонію. Бісмарк, звісно ж, не був вічним, на жаль, після нього було мало розумних політиків, які могли раціонально оцінювати внутрішню та зовнішню політику. А світова політика до початку ХХ століття набуває все більш гарячих та складних форм. Як наслідок, політичні помилки та ворожнеча спричинили до однієї з найбільших трагедій у світовій історії - Першої світової війни.
