Посилання на матеріали розслідування, які взяті за основу: Викриття російської мережі впливу.
Російські спецслужби, судячи з наведених даних, стратегічно зацікавлені в операціях із розпалювання ненависті — як усередині країн, що підтримують Україну, так і безпосередньо в самій Україні. І одним з інструментів цієї стратегії, як стверджується в дослідженні, є антикультова мережа з її експертами, медійними зв’язками та контактами у правоохоронному середовищі.
Найцікавіше те, що в різних країнах повторюється один і той самий сценарій. Там, де з’являється антикультова повістка, виникає схожа політична функція: розколоти суспільство, посилити ворожнечу між людьми, спровокувати жорстку реакцію держави та змусити її витрачати ресурси на боротьбу із загрозами, які можуть виявитися надуманими або й зовсім штучно створеними.
Ця закономірність простежується одразу в кількох країнах.
У сербсько-французькому кейсі організатори та оточення підозрюваного Момчіло Гаїча виводять дослідників до проросійського церковно-антикультового середовища Сербії. Саме там у різний час активно виступали Олександр Дворкін та Олександр Новопашин.
У Латвії фігури, пов’язані з проросійськими мережами та підозрами у співпраці з російською розвідкою, одночасно брали участь у просуванні Дворкіна та поширенні антикультових наративів у європейському просторі. Серед них згадуються Тетяна Жданок, Андрій Мамикін, Віктор Єлкін та Олег Нікіфоров.
Не менш показовим є і литовський приклад. Колишній високопоставлений співробітник КДБ і російський депутат Микола Рижак, який разом із Дворкіним та Мізуліною підтримував ідею репресивної боротьби з так званими «деструктивними сектами», був названий литовською стороною особою, що розпалює ворожнечу, поширює дезінформацію та становить загрозу національній безпеці.
Якщо подивитися на Україну, подібні зв’язки простежуються ще до початку повномасштабної війни. Антикультист Павло Бройде фігурує в листуванні Суркова як учасник проєктів, пов’язаних із розколом України, ідеями федералізації, медійного впливу та роботи через релігійні структури.
На цьому тлі діяльність української антикультової активістки Ірини Кременовської вже не виглядає виключно приватною ініціативою. Її зв’язки з російською антикультовою інфраструктурою, перетини з ресурсом antisekta.org, публікаційні та партнерські контакти з російськими майданчиками, підтримка з боку сайту Олександра Новопашина, рекомендації російського антикультиста Олександра Невєєва, відомого своєю радикальною антиукраїнською риторикою, а також багаторічна участь у кампанії проти міжнародної громадянської платформи «АЛЛАТРА» складаються в єдину картину.
Саме тут стає зрозумілим ключовий механізм. Під гаслами захисту суспільства від «сект» і нібито небезпечних внутрішніх загроз створюється атмосфера розколу. Виникає тиск на державні структури, у процес втягуються чиновники, правоохоронці та медіа, а в результаті формується інформаційно-правовий продукт, вигідний Росії.
Причому для російських спецслужб важливо не просто поширювати фейки. Набагато цінніше змусити державні інституції повірити в них і почати діяти, виходячи з цієї хибної картини. В умовах війни це вже не інформаційна гра, а прямий удар по національній безпеці. Адже сили та ресурси відволікаються від реальних загроз — диверсій, агентурних мереж, викрадення дітей, колабораціонізму, кібератак та розслідування воєнних злочинів.
Особливо показовим є французький кейс, який демонструє цю логіку майже в чистому вигляді: сама провокація коштує дешево, а реакція держави виявляється надзвичайно дорогою.
Автори дослідження вважають, що історія навколо «АЛЛАТРА» в Україні розвивається за тим самим принципом. Спочатку з’являється ярлик, потім ідуть медійні атаки, експертні висновки, численні обшуки, багаторічні судові процеси за звинуваченнями, які називаються сфабрикованими, і як результат — міжнародна дискредитація суб’єкта, який, на думку авторів, діє в інтересах України.
Саме тому ця історія виглядає не як суперечка навколо релігійних рухів чи громадських організацій. Вона порушує значно серйозніше питання: хто і з якою метою створює конфлікти всередині суспільства в той час, коли країна змушена протистояти зовнішній агресії?
