Я дивуюсь розмахові сучасної цензури на теренах буцімто демократичних країн, що не день — то нова заборона, новий скас (остракізм), новий виклик до суду за твіт. Це явна ознака регресу, це чинник деградації суспільства, культури, чоловіка.
Антиейбелізм
Це одна з сучасних цензорських ініціятив, що має в собі ті “добрі наміри”, якими зазвичай вистелюється дорога у пекло: захистити од кривдження вразливих осіб, приміром глухих та сліпих, гістеричок, дебілів, ідіотів, аутистів, шизофреніків, інвалідів (калік), припадочних (епілептиків) тощо. Якщо ви вловили суть вибірки, то зрозуміли, що список цей вельми довгий і зможете оцінити маштаб цензури: антиейбелісти забороняють застосовувати слова, пов'язані із обраною категорією розладів, захворювань, каліцтв абощо. Себто ви не можете сказати “глухий” або “сліпий” щоб не отримати штраф. Деякі власники інтернет-майданчиків, чатів, спільнот, форумів додають до чорного списку ейбелоські банворди і якщо у вашому повідомленні міститься банворд, ви автоматично отримаєте мут або бан; коли спробувати обійти фільтр додаванням, приміром, схожих символів (“д3б1л13м”) вас найпевніше забанять вже модератори вручну та оновлять список банвордів новою варіяцією.
Давайте розбиратися. По-перше, ніхто не має права обмежувати свободу слова, яку гарантує конституція України. По-друге, “ейблізм” — є штучним поняттям, це вкрай важливо! Wokeвські політкоректори вигадують злочин там, де його нема, вони придумали для обраних ними слів спеціяльну субкатегорію в блеймінгові і найменували її “ейблізм”, а потім накинулися на всіх, хто послуговується “підцензурними” словами. Це типова риса совітських цензорів: під вигаданими приводами ставити перепони, репресувати; на болотах сьогодні можна поплатитися за синій й жовтий колір в своєму одязі, єдине за слово “мир”, за веселку... По-третє, такі цензори завжди оминають смисли, для них важливіша форма. Адже слова зазвичай мають декілька значень (приміром “бабка” в українській мові має 10+ (!) значень), “глухий” -- се не тіки чоловік із обмеженим або відсутнім слухом, це також людина, яка не вміє або не хоче дослухатися. По-четвертім, є принципова різність поміж блеймінгом реально глухого на підставі його вади, і називанням когось неглухого — глухим. Порівняйте: “Ха-ха! Ти глухий і не чуєш що я кажу!” — це безкультурно і неприйнятно; “мої поради падають в глухі уші”,— це мовне алегоричне зітхання, прийнятна критика. Виявляється, багатьом ця очевидність не до тями... Але я не вірю, що ініціятори не розуміють цього, певен, це просто цензорське замовлення на посилення безсмислової політкоректности в рамках глобального строїтельства “світлого майбуття” в чудесних променях чогось на кшталт Blue Beam, цебто гіперреальности. Якщо йти цим шляхом, то треба цензурити і зворотні визначення: “розумний”, “геніальний”, оскільки це ображає людий з низьким IQ, “худий”, бо ображаються товсті, “красивий”, бо се зачіпає незугарних, неможливо сказати “сильний” так, щоб не образити слабких. І взагалі не можна розмовляти, бо це образить німих або глухих. Це абсурд.
Антиейболізизм не самодостатній, він є частиною більшого механізму придушення самовираження, придушення вільнодумства, придушення свобод.
Як видно, антиейблюізм не тільки порушує конституцію, но і є безграмотним, відповідно, ті, хто послуговуються його принципами: кримінальники і невігласи.
Розповім реальну історію з Discord, де на одному сервері цього літа (2024) зненацька вирішили увести антиейбельний “порядок” та оновили список стоп-слів, додавши, зокрема “аутиста”. Ся історія про те, як подібні акції шкодять тим, кого вони нібито визвалися захищати. Нововведення збурило суперечку, тепер ніхто в чаті не міг написати слово “аутист”, за це ти отримував автомут на 10 хв., но обмеження не зачіпали модераторів, і один з адміністраторів посеред словесної перепалки вигукнув: “Я аутист”, тобто він демонстративно (і безкарно) написав заборонене слово “аутист”, затим вточнив, що він направду має “розлад аутистичного спектру”. Мене це обурило гранично, оскільки і я аутист, але сказати про це тепер не можу! До події я і не збирався про це нікому говорити, навіщо? Коли ти заходиш до клясу, ти ж не сповіщаєш всіх про свої розлади і хвороби? Про такі речі годиться (і правильно) мовчати, це культурно: не напружувати прибічних своїми проблемами, говорити про свої хвороби із загалом то є моветон, робити се треба віч-на-віч зі своїм лікарем. Так ось, щойно я озвучив своє невдоволення тим, що тепер тільки “еліта” має право висловлюватися вільно, і зауважив на тому, що й я (не тільки адмін) а_у_т_и_с_т, но говорити про це (на відміну од адміна) не можу через автомод... мені тут само виписали пермабан 😄 Парадокс: правила, що мали б захистити аутистів, заткнули їм пельки і репресували.
Доки мене не вигнали під сраку коліном я встиг зробити цікаве спостереження, яке розкриває мотивацію адмінів впровадити ці ідіотські порядки: один з них обмовився, що се необхідно задля “виховання, вас, бидла”, я вказав вихованому на “бидло”, він перепросив, але головне слово тут “виховання”, воно означає, що ці люди бачать себе вихователями. Тепер екстраполюємо цей локальний епізод в глобальне поле, і побачимо справжню мету подібних трендів: виховувати неотесаних барбарів. Одне питання: ви барбари і ви записувалися на уроки виховання? А в чому полягає виховання? — у підбурені порушувати конституцію? У безладній, безсмисловій самоцензурі? У примітивізації лексики? Це не виховання, панове, а дебілізація, подібна до сумнозвісного “виховання совітського чольовіка”. Совіти так само відкидали раціо в тупому прагненні виховати, вивести, породити homo soveticus: кондового комуніста, який мав би вроджений імунітет до здорового глузду.
Антиейбзизизм не має жадних підстав існувати в площині етики спілкування. Це просто деспотичне обмеження, яке перетворює низку алегорій на дурнуваті n-wordи.
Сей випадок показує як антиейблоїзм примушує мовчати тих, хто справді має якісь проблеми. Антиейбебелізм очищує інформаційне поле від тебе, якщо ти, приміром, аутист. Це показний приклад дискримінації, коли поменьшуються права вразливих груп та право загалу на свободу слова. Антиейбуеізм — це мовний нацизм, він пропагує вищу расу “чистих (від блеймінгу) слів”, і душить в банових камерах незгодних. Слово “антиейблайноізм” має стати синонімом “лицемірства”, бо антиейбелісти виступають про захист аутистів, і гноблять їх.
Небінарні словники
Антиейблювотизм не є чимось оригінальним, особним, це ланка тупої, грубої цензури слова. До нього примикають цензори з-поміж ЛГБТ+, яким повсякчас не подобається як про них кажуть в публічному просторі. Їхнє намагання захистити небінарних осіб призвело до редагування тлумачних словників, принаймні в англійській мові, там слову 'they' (плюральне “вони” англ.) призначено нове одинарне означення: “вони” ('singular they') (“я написали woke-словник, я молодці (чи “молодиці”?)”), що є не тільки безграмотністю, але й несмаком. Не розумію, нащо було перекручувати нормальне слово, чом не придумати нове? Приміром thi(t): they+it. Якщо ви не в темі: небінарна особа не хоче бути ані “ним” ані “нею”, вона обирає середній рід “воно”, проблема така, що в англійській мові немає відповідника українському “воно” для називання людей, 'it' слугує займенником для неживих предметів або нелюдей. Але і наявність ніякого займенника не гарантує сумісність небінарності: є вчитель і вчителька, є пан та пані, є член, археолог, комік тощо, і немає їм форми ніякого роду. Тому ця словесна гра в небінарність — це просто забава, не тягніть її на загал із супроводом заборон. До речі, редагування словників є прецедентом що має спонукати до офлайнування чутливої, важливої інформації, яка може бути змінена онлайн.
Я поважаю всіх людей і розумію їх вибір, якщо хтось бажає бути ніякого роду і воліє щоб до нього зверталися “вони”, “воно” — будь-ласка! Без іронії: я залюбки звертатимусь до такої людини так, як ся людина хоче. Та на милість: не пробуйте змусити мене говорити поза приватною бесідою так, як хочеться вам. В своїй мові я спиратимусь на логіку і здоровий глузд, а не на 'singular they'.
Втім такі тенденції створюють слушні умови для перегляду деяких усталених форм звертання в українській мові, я про одинарне “ви”, це такий самий нелогічний займенник як і 'singular they'. До всього, він є запозиченим, наскільки пам'ятаю, з французької. До речі, в англійській немає відповідника одинарному “ви”, 'you' це “ти” (діалектне плюральне 'yous' рідковживане). Давайте звертатися один до одного на “ти”, а “ви” залишимо небінарним особам? Коли треба підкреслити офіціозність чи ввічливість просто долучайте “пан”, або придумайте іменні суфікси, як це працює в японській: “сан”, “кун”, “сенсей” тощо.
Медіатерор і боти
Наступний приклад обмеження свободи слова, певно, добре відомий вам всім: сумнозвісна цензура на Youtube, TikTok та на інших медіа-майданчиках в 2024 році сягає межі абсурду. Під приводом захисту дітей (?) на Ютабі вмикається жорсткий автомод із величезним, з оглядну на частоту запікувань, списком банвордів, неуважні блогери, які пропустили в своїй мові заборонене слово ризикують сидіти без монетизації. Проблема погіршується “кросплатформеністю”: блогери з інших платформ, де своя цензура, перетягають недолугі замінники банвордів до сусідів, у яких поки що ті слова не забановані. І так стається, що на Ютабі (чи десь) з'являються блогери “з прийдешнього”, вони випереджують події, маскуючи псевдобанворди 😅
Смішно і сумно те, що ся новомовна бридня перекочувала до коментарів, текстового контенту, інтернет-спілкування. Завдяки кому вона “перекочувала” — хороше питання. В мя є два варіянти, винні: а) навчене блогерами поспільство; б) боти. Здебільшого, гадаю, винні боти. Не уявляю щоб реальний чоловік, подивившись ролик на Ютабі, потім десь на Reddit написав замість “suicide” — 'unalive' 🤦♂️
Тепер, коли боти стали дешевими і відносно розумними, їх вигідно застосовувати для формування потрібної замовникові суспільної думки, для унормування певних ідей через дезінформацію, контроверсію та ефекти Мандели, для пониження людського контенту і виводу автоматичного у тренди. Процес заміщення людей відбувається не тільки в IRL на заводах (що добре), а й в інфополі (що кепсько). Для ґрунтовного розуміння проблеми гугліть 'dead internet theory'.
До списку стоп-слів втрапляє “убивство”, “суїцид”, “зґвалтування”, “педофілія”, “напад”, “війна”, “тероризм” тощо. Чого можна досягти такою акцією? Те, що вона утискає свободу слова: факт. Та чи нівелює вона явиська, назви яких забороняє? Авжеж ні! Давайте викреслимо зі словників слово “війна” і війни зостануться в минулому! Як геніально я придурок... придумав!
Деякі ентузіасти-блогери захоплюються цим топіком настільки, що втрапляють до якогось психозу, приміром Skeeter Jean збув зі своєї лексики “педофілію” і побіжно все, що із цим, на його думку, зв'язано, і навіть числівник “тринадцять” (може й инші), бо ж він описує зокрема вік... спочатку я хотів розсміятися, но тоді заплакав.
Скантропський треш
Один майнкрафтер запублікував в соцмережах скрін веб-кабінету гри, на якому система повідомляла про помилку в нікові: Flying_Racoon, такий нік автомод сприйняв “образливим” для певних людий і відхилив. Ясно, що це не про грамарнаці, відсутність одного 'с' не привід. Проблема в 'coon', це сленгове лайливе слово до негрів, і про се я дізнавсі саме у коментарях під тим дописом 😃 що в чергове доводить безсмисловість подібних обмежень, вони радше розповсюджують те, із чим борються. Цей інцидент ширший, аніж здається, йому існує ціле поняття: “Сканторпська проблема”. Але така методика цензури хибна, і не тільки з-за наступу на свободу слова та приватности (альгоритми-перлюстратори проглядають і email-листування), но і логічно: не можна розшаровувати ціле та робити по частинам висновок про ціле. Коли ти розбиваєш годинника, то маєш частини годинника, але не годинник. Це дурня на кшталт “задорнівської філології”, коли слово членується, і з частин висновується нове “приховане” значення цілого слова (butterfly: butter fly – “масляна муха”; cowboy: cow boy — “тілець”; hotdog: hot dog – “корейський стріфуд”). Щоб вповні це осягнути прочитайте статтю на Вікіпедії, там вдосталь прикладів.
По всьому маємо витіснення вільного спілкування і творчости за межі видимого інтернету в безодні deep- darkweb та на “кухні”: закриті площадки.
Абсолютна свобода слова
Конституція будь-якої цивілізованої країни гарантує своїм громадянам свободу слова. У славнозвісній Першій поправці до конституції США ця гарантія надається без обмовок, тоді як в Українській конституції є “зірочки”, які обмежують свободу слова. Звісно, в США теж є подібні запобіжники, щоб заткнути роти занадто красномовним.
Але я хочу зауважити на інтернеті, де ситуація неконтрольована, тут кожний власник сайту, серверу, чату: собі хазяїн зі своєю конституцією. Є вражіння, що заходячи в інтернет, ти виходиш з країни 😆 Чому локальні суб'єкти не підкоряються глобальному законові? Хіба може власник, скажімо, IRL-клубу завести власні правила, в яких дозволено гоміцид? Держава, в якій мається сей клуб не повинна зрегулювати цю ситуацію? Вбивство в клубі, де його правилами дозволений гоміцид: законне? Ні. Тоді чому скасування в подібному інтернет-клубі свободи слова є нормальним? Це ненормально і повинно регулюватися на рівні основного закону.
Свобода слова має бути абсолютною. Сьогодні це звучить як утопія, по-анархістські. Але це правильний шлях.
Багато людей бояться такої свободи, їх лякає будь-яка безмежність (я бачив докфільм, де учений розмірковував про числа і припускав, що вони не є безконечними... він хотів в це вірити, в те, що колись люди дійдуть до останнього найбільшого числа, його лякала безконечність), та це через схильність до авторитаризму, таким людям для спокою потрібно мати контроль над ситуацією, навіть якщо ця ситуація їх не стосується, вони не довіряють прибічним, бояться що ті або напартолять, або мінуснуть їм владу. Тому авторитарникам принципово не можна довіряти владу, вони скористаються нею егоїстично: стримуватимуть усе, що виходитиме за межі їхньої “зони комфорту”, їхніх правил, з безмежности вони зроблять клітку.
Війни не починаються через заклики воювати, або через наказ воювати, ні, війна починається з дії: коли солдафон бере автомат і йде воювати. Винний, звісно, і перший і другий, але без другого перший безсилий, його слова нездатні комусь нашкодити, його слова не мають тротилового еквіваленту, но за них, безсумнівно, він відповідатиме перед Богом.
Цього літа (2024) в Англії засудили 28-річного хлопця за допис в Твітері на реальні 3 роки в буцегарні. В тому дописові він закликав до агресії на вулицях, це на тлі останніх подій з потрійним убивством. В расєї за пости, репости і навіть лайки засудили вже тисячі чоловік, там, судять, зокрема за пацифізм, християнське неприйняття насилля (мілітаризму).
Вся ця цензура безсила і неефективна, вона призводить єдино до спротиву по закону фізики про “дію та протидію”, вона не формує в людині резистентність до негідних вчинків, тому що цензура сама є негідним вчинком.
Якщо чоловік говорить якусь галіматью, його можна не слухати, в інтернеті для цього існує чудова опція “ігнору”. Можна видавати попередження, виражати невдоволення дізлайками, Є багато інструментів, бан — це останній і неприйнятний, як смертна кара.
Хто б що не казав, а винний завше той, хто неправомірно застосовує силу. Ф. Герберт в “Месії Дюни” назвав “неналежне використання сили” — фатальним гріхом.
Чому редакція, скажімо, газети (ЗМІ), відхрещується од відповідальности за розміщенні на її сторінках реклями, або дісклеймерують: “думка автора може не збігатися із редакційною”, чому соцмережі не йдуть тим ж шляхом? — вам не подобається чийсь твіт? Гаразд! — просто ігноруйте його, для цього існує спеціяльна опція. “Думка дописувачів може не збігатися із політикою майданчика”, це не проблема майданчика, а дописувача.
Чому слова прирівнюються до нелегального контенту? Якщо на чийомусь сервері зберігатимуться піратські фільми, той сервер попрохають видалити їх, або спробують закрити його цілком, засудити його власників. Слова так само зберігаються на чийомусь сервері, але вони легальні: свобода слова гарантована! — тоді чому їх просять видалити та накладають санкції в разі відмови виконати вимогу? Це риторичне питання, бо так і проявляється тиранія.
Культурний чоловік ніколи не образить іншого. Для направду культурного чоловіка правила не потрібні, він їх вже має в собі, для нього це самоцінна, самоочевидна річ. Для християнина такий путівник етичности — це християнство. Ісус сказав, що всі останнього дня відповідатимуть перед Ним за свої слова, так і віддайте цей суд Йому, нам же Він заповів: нікого не судити.
