Артур прокинувся перед п'ятою ранку. Вийшовши з хатини, пощулився. Було досить прохолодно. В кінці вулиці маячили два новачки з рушницями. Два виходи з хутора були під наглядом. Артур пішов до криниці і почав набирати воду. Діжка біля вогнища поступово наповнювалася. Поруч була купа дров, які потрібно було нарубати і скласти. Артур закотив рукави і взявся за роботу. Артур дорубував останні пеньки, як побачив Вовка, що прийшов до багаття.
— Ти закінчив?
— Так, йду.
Артур присів навпроти Вовка. Вовк уважно подивився на нього і промовив:
— Тепер питай.
Артур задумався. Потім промовив:
— Як тут вижити?
— Неправильно поставлене запитання. Тут є мільйон способів померти, а чи виживеш ти тут, залежить від того, скільки ти цих способів знаєш і чи знаєш, як їх уникнути. З чого почнемо?
— Місцева фауна. Собак вже бачив.
— Пси — це одна з найменших проблем. Далі на північ водяться такі тварюки, вигляд яких змусить навалити в штани. І це не жарт. Але спершу обстановка. Це місце називається Кордон. Тут є блокпост з вояками, АТП, елеватор, залізничний міст, тунель і стара ферма. Аномалій майже нема, артефактів теж мало. В основному тут самі новачки, яких я і Фанат навчаємо тут виживати.
— Фанат?
— Можна сказати, мій заступник. Тертий калач, багато вміє і знає.
Тут, на хуторі, у нас є механік, медик і торговець. Шурупа ти вже знаєш, медик — дівчина з поганялом Глорія — в останній хаті. Раджу звертатися до неї тільки по меддопомогу, інакше за наслідки не ручаюсь.
Торговець — Сидір, барига і жмот, яких світ не бачив. Але іншого нема, а все необхідне в нього є. Гроші тут тільки цифрові купони. Надолонник є?
— Є. — Артур дістав КПК і передав Вовку.
Вовк взяв пристрій, оглянув, хмикнув...
— Ну добре, я тобі введу основні дані в нього, а ти повинен запам'ятати одне. Завжди тримай його ввімкненим. Якщо підійдеш до групи, стоянки з вимкненим КПК — пристрелять. Та-а-ак, готово, новий сталкер у мережі — твоє поганяло Арт.
— Чому Арт? — здивувався Артур.
— Як ти вправляєшся з ножем — мистецтво. Тому й Арт. Далі, підеш до Сидора — він тобі дасть якесь завдання типу «піди-принеси», а ти взамін оплати вимагай у нього детектор аномалій і лічильник Гейгера. Без них нікуди. Я ще тобі дам жменю болтів — ними визначаємо кордони аномалій, покажу як.
Роздобути спорядження буває легше, ніж здається. Особливо якщо це стосується БК, їжі і т. ін. Під час вилазок знайдеш не один труп — оглядай і мародерь, тут це нормально.
Артур уважно слухав співрозмовника. Він починав розуміти, що вхід сюди, в Зону, дорогий, а вихід ще дорожчий...
— І наостанок, — Вовк потер бороду, — пам'ятай, що не всі тут дружелюбні. Бандити майже завжди ворог, особливо для новачка. Для авторитетного сталкера вони не загроза, твоя репутація буде доступна всім у мережі. Це матиме вплив на ціни у торговців, техніків та медиків, ставлення інших угруповань. Тепер — руки в ноги і до Сидора. Пізніше зайди до Глорії, хоч познайомся з нею. До речі, вона теж може підкинути роботи.
— Добре, помчав.
Артур підвівся і зазирнув у КПК. На карті з'явилися мітки торговця, медика і техніка та ще півтора десятка жовтих точок — сталкерів на хуторі. Артур швидко зорієнтувався і пішов до бункера торговця...
В бункері за стійкою сидів підстаркуватий лисий чоловік з обличчям базарного бариги з 90-х років і бубнів щось собі під ніс. Підвівши погляд на Артура, він скривився, наче випив склянку оцту.
— Хто такий? Чого тобі?
— Я Арт. Робота є для новачка?
— А що ти вмієш? Треба пару артефактів знайти.
— Я для новачка питав.
— Гм... Ну добре, — хмикнув Сидір.
Він відкашлявся і продовжив:
— За хутором через дорогу стоїть вагончик. Там два ящики консервів. Принеси — заплачу тисячу купонів.
— А якщо не купонів?
— А чого ти хочеш? Доларів? — розсміявся Сидір.
— Ні. Мені потрібен детектор аномалій і дозиметр.
— А не забагато хочеш? Може щось одне?
— Ящиків два — предметів теж два. Все чесно. Якщо ні — сам тягай свої ящики. Боюсь, що потім на стільці сидіти не зможеш.
— Добре, Арт, заспокойся. Неси ящики, все вирішимо.
Артур вийшов з бункера, дістав КПК, знайшов мітку і попрямував до неї. Йти було недалеко, день був сонячний, погожий.
Коли до вагончика залишалось метрів 50, КПК подав глухий сигнал. На карті з'явилася сіра точка. Підійшовши ближче, Артур побачив тіло, що лежало біля бетонних плит. Артур підійшов і, не відчувши трупного запаху, машинально перевірив пульс. Смерть настала годин 6 тому, хоча на тілі жодних ран не було. Артур пригадав слова Вовка про хабар і спритно обшукав покійника. Улов був невеликим: 7 патронів, бинт, дві невідомі йому ампули, плавлений сир, фляга і сірники. Артур забрав все.
Нарешті діставшись до вагончика, Артур дійсно знайшов там два ящики з консервами. Маса ящиків була немала, але ж і Артур дохляком не був. Діставши з рюкзака мотузку, яку приніс з собою ще з-за периметра, прив'язав ящики до різних кінців, впрягся і потяг, набираючи швидкість. За пів години ящики були в бункері, а Сидір простягнув Артуру незвичайний пояс.
— Тримай. Це пояс з контейнерами. Їх у тебе п'ять, найпростіша модель. Дозиметр і детектор аномалій у нього вже вбудовані і налаштовані. Тріск дозиметра почуєш, звук детектора теж почуєш. Три порожні контейнери — під артефакти. Які з них вкладати — сам вирішуй.
— Дякую, Сидоровичу. А скажи, в тебе детектор артефактів є?
— Є. І не один. Але так просто або в лізинг не дам. Зайди на днях, робота буде. А там і домовимося. А тепер — вдалого полювання, сталкере.
Сидір дав зрозуміти, що розмову закінчено. Артур не став наполягати і вийшов з бункера. Розправивши плечі — упряж з ящиків те ще задоволення — пішов до медика, як порадив Вовк.
Крайня хата була майже цілою. Навіть скло у вікнах було ціле. Артур зайшов у передпокій, прислухався. Постукав по одвірку кімнати, з якої чувся шум.
— По безтолковці собі постукай! — гаркнула Глорія.
Голос сильний, різкий. На відміну від зовнішності. Дівчина була схожа на ляльку: молода, вродлива і маленька.
— Привіт. Запам'ятаю — без стуку не заходити. Я Арт, новачок. Познайомитися зайшов. Та й питань пару є.
— Я Глорія. Медик тутешній. Це все, що тобі про мене треба знати.
Артур не здивувався. Вовк попередив про характер дівчини.
— Я можу тобі допомогти чимось? — спитав Артур.
Глорія задумалась.
— Прямо зараз — ні. Але якщо потрапиш у Темну долину — біля ферми там є аномалія. Біля неї — жовті квіти. Принеси хоч три-п'ять зразків. Мазь з них роблю. За послугу хочеш заплачу, хочеш — медициною поділюсь.
— Добре, але ж це буде нескоро. Якщо зараз піду, то, мабуть, здохну відразу за табором.
— Мені їх постійно приносять, а мазі мало не буває.
— Почув. Скажи, що це за хрінь? — Артур простягнув їй ампули, які зняв з тіла.
Глорія подивилась, дістала зі столу ін'єктор.
— Це ампули з речовиною, яка виводить радіонукліди з організму, тут так і називають — антирад. Вкладаєш ампулу в цю приблуду і робиш укол в будь-яку частину тіла. Зазвичай в руку або ногу колють. Виводить опромінення за кілька секунд.
— Побічні ефекти? Бо про такі препарати я ніколи не чув.
— Складно сказати. Як в анекдоті: нудота, блювота, пронос, смерть. В кожного може бути всяке. І не відразу. Тому застосовуй в крайньому випадку.
— Як ще захиститися від опромінення?
— Артефакти. Але це не до мене. Вовк або Фанат розкажуть. Ще спиртне виводить, але слабо. Якщо серйозну дозу схопиш — відро горілки треба випити.
— Аптечки в продажу маєш?
— Є. Тобі, як і всім першоходам, дві аптечки дам просто так. Далі вся моя робота — купони або послуга для мене. Навіть постфактум.
— Це як? — не зрозумів Артур.
— Якщо тебе в безпам'ятстві притягнуть до мене і я тебе поставлю на ноги — ти будеш мені винен. Так зрозуміло?
— Більше ніж. Почув, подякував. Радий знайомству.
— Вдалого полювання, сталкере.
Артур усміхнувся про себе. Фраза прозвучала вдруге за день.
Біля багаття сиділо троє новачків, смажили ковбасу. Один грав на гітарі. Артур привітався і спитав дозволу доєднатися.
— Падай, Арт, в ногах правди нема. Похавай з нами.
Артур не встиг присісти, як перед ним вже стояв казанок з гарячою ковбасою, хлібом і пів кухля горілки.
Питань ніхто не задавав. Артур мовчки випив горілку, понюхав хліб, відкусив. По тілу розлилося тепло. Горілка була непогана, як не дивно. Новачки мовчки обідали.
Артур спостерігав, робив висновки. Сталкери нічого не питали, нічого не розповідали.
— Арт? — голос ззаду був несподіваним.
Артур піднявся. Мовчки кивнув. Перед ним стояв Фанат.
— Вовк тобі про аномалії розповідав?
— В загальних рисах. Нічого конкретного.
— Тоді слухай. Є два типи аномалій — дрібні та архіаномалії. Дрібні — це поодинокі або невеликі скупчення. Архіаномалії — це велетенські аномальні зони. Побачиш — зрозумієш. Та й по мірі дослідження карти вони відмічаються в КПК.
Є кілька видів аномалій: термічні, електричні, хімічні, гравітаційні та псі-аномалії. Кожна з них має різні підвиди. Як ти зрозумів, у твоєму вигляді зараз контакт з будь-якою з них — смерть.
— Для цього потрібні болти?
— Так. Почув писк детектора — витягаєш болт — кидаєш. Як все спокійно — болт забираєш і йдеш далі. Детектор є?
— Є.
— Добре. Завтра підеш зі мною. Покажу, як артефакти добувати.
— Без проблем.
— Тоді відпочивай. — Фанат підвівся.
— Стривай, скажи, тут є десь зв'язок назовні?
Фанат уважно подивився на Артура.
— Є. У Бармена і у вояк. Є у Лукаша. У Вороніна. У Йоги. У Душмана. Тільки ти цим не скористаєшся. Принаймні найближчим часом.
Фанат розвернувся і пішов. Доганяти і розпитувати було марно.
Ввечері на ліжку Артур думав, як допомогти батьку. Скільки є часу? Чи вдасться? Що робити? Чи не даремно він сюди поліз?...
Думки зморили його швидше, ніж він думав...
