Роман Степанов – чернівецький художник, більш відомий під псевдонімом SEREDA ART. Працює в унікальному художньому стилі, поширює концептуальне мистецтво в Україні та розписує військові трофеї. Художник має власну творчу майстерню у Львові, до якої я завітала аби відкрити для вас нову сторону сучасного українського мистецтва.
– Вітаю! Дякую, що зголосилися на інтерв'ю і надали нам можливість завітати до вашої майстерні.
– Дуже дякую вам. Добрий день.
– Скажіть, як давно ви займаєтесь образотворчим мистецтвом?
– Протягом дев'яти років. Я навчався чотири роки в художній школі, потім чотири роки в художньому коледжі на спеціальності «Художнє ткацтво та художня ковка металу», а зараз продовжую збирати навички в іншій галузі, для своєї майбутньої практики вчителя.
– У яких стилях працюєте, які для вас є найбільш улюбленими?
– Загалом, шляхом творчих експериментів з різними техніками, я встиг попрацювати з величезною кількістю різних матеріалів : японська суха туш, полівінілацетатна темпера (акрил), у графіці, лінерами, олівцями, маркерами.
– На якій зупинилися?
– Зараз я зупинився на най-найпростішому, що тільки може бути, – це маркер з круглим пером та будь-яке тло. Тобто це може бути довільний колір паперу – білий акварельний або жовтий, головне щоб маркер контрастував до тону фону.
– Власне це і є ваш унікальний стиль – осцилографіка. Розкажіть більше про історію створення та в чому його особливість.
– Це досить незвична історія. Взагалі, стиль виник випадково – я просто придивився до патерну, який залишає маркер. Він мені здався гарним і стало цікаво як можна одну лінію скласти з іншою та створити образ найменшою кількістю зусиль.
Сталось все на початку повномасштабного вторгнення. Мені треба було чимось зайнятися, бо я жахливо себе почував, не знав що робити, мені нічого не хотілось. Коли ти нічого не хочеш робити, то це значить, що саме час чимось зайнятися і витягнути себе з цього депресивного стану. Тож я взяв те, що в мене було під руками – маркери та папір. І зовсім випадково я створив щось, чого раніше не було, чого раніше ні в кого не бачив саме в такій інтерпретації. Я створив прецедент і він мені здався дуже цікавим, новим. Тож я вирішив сформувати його в гіпотезу і в окремий стиль формулової графіки.
– Чим вона відрізняється від загально відомих? У чому її унікальність?
–Унікальність осцилографіки в тому, що це стилізація, сенсом якої є мінімізація виразних методів. Тобто в осцилографічній картині в нас відсутні кольори, окрім білого і чорного, тому що нам вони просто стали непотрібні. Осцилографія – це в принципі набір умов, які стали непотрібні для того, щоб створити щось нове. Потрібно було загнати себе в рамки можливостей кольору і на максимум виправдовувати можливості композиції, можливості білого і чорного. Трошки продовжу цю тему. Скільки в світі є малюнків простим олівцем і немає жодного однакового. І скільки ще буде створено? Тобто можна нескінченно досліджувати тільки білий і чорний колір. А коли взятися ще й за інші кольори, то мистецтво – воно насправді невичерпне і немає рамок. Якщо це усвідомити, то досліджувати його можна до нескінченності. Хоча це, до речі, не точно. Можливо, є межа, до якої ми можемо дослідити мистецтво, але про це варто окремо говорити.
– Як виникла саме така назва?
– Назва «осцилографіки» походить від назви електричного прибору. Колись дитиною я грався в майстерні свого батька, і там було повно старих електричних приладів. Один з них називався осцилограф. Я не розумію точно, як він працює, але знаю, що вимірює амплітуду коливання струму й показує його структуру. Мені так сподобалася ця графічна мова, як можна створити картинку просто на цьому графіку функцій. Це ж, по суті, математичне рівняння.
– Ви взяли назву від прибору, саме, проводячи паралель між принципом створення малюнку?
–Так. Саме так і працює концептуальне мистецтво. Ти береш та інтерпретуєш його, форматуєш текстуру, протягуєш через призму іншого розуміння. Цим воно і цікаве. Тож для мене саме русло концепту для осцилографіки ідеально підійшло і воно себе дуже комфортно відчуває в такому контемпорарі арт (сучасному мистецтві).
– Що допомогло прийти до власного стилю? І чи є якісь основи, знання, що допомагають у процесі пізнання себе як митця?
–Загалом, кожен митець працює за досвідом своїх попередників. Тобто ти опрацьовуєш досвід інших людей, можеш приміряти його на себе – чи він тобі підходить, чи ні. Зазвичай кожна людина унікальна і шлях до формування себе як митця є індивідуальним, не можна порівнювати формування одного митця із іншим.
– У соціальних мережах помітно, що ви допомагаєте Збройними силам. Розкажіть, які предмети, деталі від зброї ви вже розписували і як проходить цей процес?
– Весь процес проходить анонімно, я не знаю людей які відправляють мені матеріал. Тож прошу розказати інформацію про лот для того, щоб під конкретний артефакт війни зробити розпис, що був би йому притаманний. Я намагаюся зрозуміти роботу, її сенс – чи була вона наша, чи була вона затрофеєна у ворога, чи це ворожа ракета, яку я зараз маю розписати, тоді сенс буде зовсім інакший і я не зможу з нею так само працювати. Це також продовження теми про концептуальне мистецтво. Але тут, окрім просто якоїсь фанової [весело] складової контемпорарі арт, ми відкриваємо для себе величезну відповідальність праці з символами. І в сучасні дні ця, якась умовна, похибка з неправильним символом, може стати фатальною для тебе.
Загалом, я розписував багато цікавих речей з фронту і не тільки. Якось доводилось розписувати щит з Майдана, затрофеєний в беркутівця 10 років тому. Було цікаво розписувати крило від Точки-У. З нею був розіграш в пабліку «Новинач» і однією цією роботою вийшло закрити збір на цілих дві машини. Так ми відремонтували одну машину, купили ще одну, а також придбали дві спеціальні машинні рації. Я знаю дуже мало художників, в яких роботи при їх житті можуть збирати таку кількість коштів..
– І приносити таку користь?
– Так.
– Загалом, в мене є потреба бути корисним. Тобто я зрозумів, що якщо сьогодні або в найближчий час не зроблю щось, щоб відчувати себе корисним, то я буду себе за це картати.
– Можете більше розповісти ще про предмети, ці розписані деталі, які зараз ми можемо побачити у Вашій майстерні, про їх сюжети і сенс?
– Так. Напевно, найстрашніше мені було сідати за щит з Майдану. Він такий один і для мене це була величезна відповідальність. Я зобразив на щиті момент, коли БТР-80 Беркутівців хотів протаранити барикаду, але його просто за секунди закидали коктейлями Молотова. Я був ще маленький, коли відбувались ті події, бачив це на відео і мене воно сильно вразило. Мені захотілося відтворити цей момент, як ілюстрацію на цьому щиті. І загалом я вважаю його закінченим, мені дуже подобається саме ось такий вигляд.
Також я розписав багато тубусів. Це тубуси від порохового заряду для гаубиці М777. Цікаво працювати з їх об’ємністю, через те що вони на півкруглі. Можна вийти за рамки квадратного малюнку і створити об'єм, щоб сюжет огортав роботу, аби вона була більш інтерактивною. Тобі хочеться обійти з усіх сторін, роздивитися її, прокрутити. Це цікаво, коли арт спонукає тебе до інтерактиву.
Останній лот, який я розписував – РШГ-1, реактивно-штурмова граната. На верхній частині – натовп, знизу я зобразив людей більш персоналізовано. Ці люди – українці, в яких ти можеш впізнати своїх рідних, так люди приписують моїм роботам сенси. Тут я намагався відтворити образи, які можуть бути знайомими іншим людям, максимально не уточнюючи деталі, щоб мій глядач став моїм співавтором і сам побачив в цих людях когось зі свого життя. Це дуже цікаво.
– Скажіть з особистого досвіду, наскільки зараз легко популяризувати свою творчу діяльність в Україні і загалом привертати до неї більшу увагу?
– Конкретно в цьому питанні, мені здається, найголовніше це взаємодія і саме пошук власної аудиторії. Якщо говорити про найпопулярнішу тусовку укр арту [українських художників], там дуже багато талановитих митців. Але, на мою думку, вони потрапили в пастку самих себе і контент з цього мистецького середовища не виходить за межі своєї бульбашки. Художники знайомляться один з одним, діляться своїми роботами, але інші люди не бачать цих робіт. А якраз такі люди, які не вміють малювати, але цікавляться мистецтвом, це найкраща аудиторія для споживання твоєї творчості, я вважаю.
– Окрім цієї тусовки, як ви сказали, чи є ще якісь в Україні спільноти митців? Чи легко їх взагалі знайти? Отримати можливо якусь підтримку, поділитися досвідом?
– Вони є, але їх дійсно складно знайти, це цілий квест. Наприклад, у мене була власна спільнота, називалась вона «Чернівецька філія культурного фронту», та в ній набір не відбувається, вона зараз не дуже активна. На мій досвід, дуже складно набирати в лави спільноти нових людей, складно поширювати контент або знайти таких же однодумців як ти. Треба справді горіти цим, щоб налагодити взаємозв’язки, треба бути дуже соціальною людиною, не боятися ходити на різні заходи. Також дуже важливе живе спілкування. Звичайно, у нас є зараз Фейсбук і ми можемо це все подивитися онлайн, але живе спілкування це не замінить і важливо обмінюватися досвідом і знайомитися з людьми наживо.
– Здебільшого це відбувається саме офлайн, чи можливо також і онлайн знайти для себе якесь коло спілкування творче?
– Якраз, щоб знайти таке творче коло спілкування, дуже раджу всім зареєструватися у Твіттері. Я ніде не бачив настільки гарну комунікацію між творчими людьми. Там сама структура соціальної медії спонукає до спілкування і взаємодії. Тож мене Твіттер саме цим і зацікавив. Я сиджу там вже трошки більше року, мене побачило за цей час дуже багато людей, а все що я робив – це просто спілкувався і насолоджувався обговоренням мистецтва. І воно якось саме все склалося.
– Бажаю вам здобуття ще більшої популярності! Дякую дуже за інтерв'ю!
– Дякую і вам!
/Взяла інтерв’ю Еллада Гаркуша
Зворотній зв’язок тут.
+ Лінки на Твіттер та Інстаграм митця, можете підписатися та підтримати вподобайками ;)
Плейкайте українське, підтримуйте наших митців! <3
