“Не розумію, це зовсім інше ніж мені розповідали. Так певна напруженість є але можливо це пов’язано з моєю появою. Але і не скажеш, що Шео зла відьма, яка всіх знищує. Не зрозуміло.”
Я озирнулась навколо себе і помітила, що служанка, яка стояла в стороні раніше так і залишилася там.
“Хм, цікаво треба спробувати поспілкуватись зі служницею, можливо вона мені розповість трошки більше.”
— Вітаю! Чи не могли б ми поспілкуватися? — звернулась я до дівчини, що була служницею.
Тільки зараз я помітила, яка гарна дівчина весь цей час була поруч. Яскраво-руде волосся, мов полум'я, обрамлює обличчя, укрите ластовинням, що створює контраст з рум'янцем. Зелені очі дивляться уважно й глибоко, ніби зчитуючи найменші емоції та думки співрозмовника. Невисока, але спортивно складена, випромінює впевненість і приховану силу.
— Вітаю пані. Так, що саме вас цікавить? — дівчина посміхнулась та підійшла до мене.
— Давай, для початку, перейдемо на ти. Мене зовуть Олекса. І я б хотіла розпитати тебе про цей світ. Бо він доволі цікавий. Як тебе зовуть?
— Пані, казали, що у вас можуть бути запитання тому вона доручила мені допомогти вам. Мене зовуть Маха, і якщо бажаєте ми можемо з вами прогулятись.
— О, так це чудова ідея, я хоча б точно не загублюсь тут.
Ми пройшли тією ж доріжкою до кімнати де вечеряли вчора ввечері, але цього разу ми не заходили в неї, а пішли трохи далі по терасі та спустились на заднє подвір'я маєтку. Мене зустріла простора галявина де у затінку величного дерева стояв стіл для чаювання оточений кущами білосніжних троянд. Квіти виблискували від кожного промінчика сонця, що пробивався крізь гілки, а навколо майоріли різнокольорові метелики. Ця картинка нагадала мені дитячі казки. В центрі розташовувався величний фонтан, поруч з яким було чотири невеликих деревця. Стежки з каменю були провідниками на галявині.
— Це наш внутрішній двір. Зазвичай тут всі відпочивають та відзначають свята. — Маха почала знайомити мене з місцевістю, ми пішли однією зі стежин та обійшли маєток і мені відкрилась місцевість, яку я вчора вже бачила.
— О, а ця місцевість мені знайома.
— Так, це парадна частина маєтку. Зліва ти можеш бачити стайні та пасовисько, там зазвичай проводить свій час Ерік, це його відповідальність. Як ти знаєш, там ліс, — Маха вказала рукою туди звідки ми вчора з Еріком прийшли — і тобі дуже повезло, що ти в пошуках людей не зустрілась з монстрами там.
— А там є монстри? — подивилась я на дівчину і замислилась — “Цікаво, там дійсно є монстри чи вона когось іншого вважає монстрами?”
— Так, у часи розколу тут панував хаос та розруха, на острові з’явилось багато різної пошесті і монстри в тому числі. Але завдяки пані Шео вдалось навести порядок та збалансувати ситуацію.
— Розколу? Це ти про що?
— Про це тобі краще розповість пані Шео, бо я всіх подробиць не пам’ятаю. Я пам'ятаю тільки, те що були запеклі криваві битви там за горами, в ті дні загинуло багато богів та містичних створінь і напевно через таку велику кількість пролитої магічної крові на острові з’явились дивні створіння. — ми не поспішаючи пішли до маєтку. — Але моя пам’ять була травмована тому краще запитайте володарку, вона розповість більше. А тепер я гадаю вам у маєтку вже моя допомога не потрібна буде, якщо буде потреба то ви можете звернутися до будь-кого.
— О, ну добре. — я була здивована але не засмучена. — “ Хм, а можливо у тих проблемах яких обвиняють Шео Шак та інші боги, вона не винна. Але через образу вони цього не розуміють? Потрібно поговорити з Шео, але сьогодні її не буде тому напевно краще поспілкуватись і з іншими. Цікаво, що розповість Ерік?”
— Не турбуйтесь, на вечерю я вас покличу, а поки відпочивайте.
Маха попрощалась зі мною та зникла в коридорах.
“Час розколу, це вона напевно мала на увазі той конфлікт, через який половина богів втратили свої сили. Потрібно розпитати ще когось про це.”
Роздумуючи про слова, які сказала Маха я вийшла з маєтку та пішла до стайні де мав бути Ерік. Увійшовши в середину побачила величного чорного коня, який був в центрі прив'язаний. Його довга чорна грива виблискувала, чорні очі були спрямовані на мене. Зачарована красою коня я повільно підійшла до нього та простягнула руку з наміром погладити, він нервово вдарив копитом об землю і здалося наче загриміла гроза, але схилив голову та доторкнувся носом моєї долоні.
— Олексо, що ти тут робиш, не підходь до нього, він не приборканий… — вибіг Ерік і побачив, як я глажу коня — Це не можливо, він нікого не слухає, зазвичай.
