3/2/2025
ха, невже життя буває яскравим.
тільки тоді як перше весняне сонце
вилазить крізь жалюзі одного
лютневого ранку
ти розплющуєш очі ще на світанку
і зимова депресія згорає як старі любовні листи під свічкою,
і все здається вже не таким млявим.
за законами фізики нестача енергії на сухих гілках
знаходить тебе весною у феєрверку мотивації і мимовільних побачень.
з кавою у твої руках
тебе зустрічає чергова ілюзія
про щасливе, успішне, достатнє життя
без нічних храпів гуртожитка,
без клацань калькулятора,
без піци замороженої,
і ніби все стає на свої місця.
а потім лютневий грізний вітер бʼє знову і знову в твоє вікно
як колишній який так і не зрозумів що тобі все одно,
і ти заплющуєш очі:
самота.
ти в цьому житті абсолютно і повністю одна.
і ось той теплий лютневий день
відчувається як миттєва люмінесценція
золотого дощу з калій йодиду
і свинцевого нітрату:
кожен не значить нічого сам по собі,
але міксується в отій воді
в цікавий відблиск,
який зникає за секунду в пухкому осаді.
так само твоє серцебиття зникає
в шумі метро й бібліотек.
і вже яскравого
у життя більше нічого немає.
