У сусіда велика хата,
А у двОрі – іржавий «газон».
А під вікнами – пасіка й м’ята,
На веранді – троянд вазон.
Має він дві корівки й телятко,
І у буді – великий пес.
Гуси, кури і поросятко,
І багато іще чудес.
Чемна й вихована його доня,
Гарний лікар розумник-син.
Тесть розважливий і кремезний –
Тож і порається не один.
Жінку любить він і поважає,
Ніби воду ріки комиш.
Тож не свариться, лиш махає
І всміхається: «Геть, полиш!».
Рано вранці в кирзових чунях
Виганяє він череду,
Усміхається радо сонцю,
Матюкає свою Руду.
Із сусідами він приязний,
Всіх вітає через паркан.
Капловухий, довготелесий,
Він минає сільський майдан.
Носить вдень молоко в торбинці –
З міста дачникам продає,
Наливає повненні кринки,
Завжди здачі передає.
Як приходиш по мед, сметану –
Накладає в баняк із лишком.
Щоб текло усе це по стінках,
Щоб неможна закрити кришку.
Влітку возить із поля сіно,
Губить пасма трави духмяні,
На свята випиває трошки –
Й грає весело на баяні.
І на фронті зробив, як треба,
Відбиваючи наш кордон:
Підірвав на собі гранату,
Щоб не здатись русні в полон.
Честь тобі і уклін, вояче.
Все зробив ти в житті як слід.
Хто в селі колись жив, той бачив –
Що то важить - такий сусід.
