Друкарня від WE.UA

«Євангеліє від Гегеля»: курка чи яйце?

Спроба оцінити питання, що ж було перше — мораль чи релігія, та деякий історичний перегляд поглядів, бачення християнства Георга Фрідріха Гегеля та яке він має відношення до герметизму.

Життя Ісуса (1795)

Молодий Гегель насмілюється переписати у власній інтерпретації історію про Христа. У стані сильного захоплення Іммануїлом Кантом, особливо його свіжою концепцією «релігії в межах тільки розуму», він розпочинає свій рукопис із тези: (спочатку був) «Чистий розум». Далі в цих же рамках раціональності намагається оцінити і фігуру Христа, виокремивши його лише як реформатора моралі. Адже юдейський закон звучить так само, як кантівський категоричний імператив — щоб правило/мотив твоїх вчинків могло стати загальним законом для всіх розумних істот. З чим він і погоджується, а саме що мораль передує релігії, і розвиває цю думку далі у більшій частині рукопису, що й здебільшого присвячена мандрівкам Ісуса та його притчам, з пронизуючим протиставленням живої моральної віри (щирого усвідомлення, для чого це) та мертвої букви закону — лицемірства та супутніх до нього наслідків. Заключна частина описує останні дні Ісуса в Єрусалимі. Згадаємо, наприклад, смерть, то і тут його подають як філософа, що залишається вірним своїм принципам і моральному обов'язку до кінця, не бажаючи «йти на компроміс» із натовпом чи владою. Твір закінчується на похованні в гробниці Ісуса. Жодних згадок про воскресіння чи вознесіння у тексті немає — вся історія завершується як увіковічена трагедія в тій же скелі. Тобто так, переказ доволі вдалий, але є один насправді значний нюанс: на всі чудеса закриваються очі. І що ж можна винести саме з цієї роботи? Що це радше не робота про Христа (навіть якщо про нього, то щось на кшталт тибетського Євангелія), а чудовий автопортрет тогочасного клімату в інтелектуальному середовищі.

Дух християнства і його доля (1798-1800)

Через майже 4 роки Гегель розуміє, що за такого порядку справ людині недостатньо свободи, і пропонує новий закон — закон любові. Проблема попереднього авторитету церкви та лицемірство, звісно, не зникли, і Гегель, знизуючи плечима, каже «на жаль» — ну, така вже доля. Адже справжня любов у суспільстві, яким панує дух (щоправда, ще не сформованого поняття) «відчуження», — це якийсь інородний елемент, і навіть учні та найближчі люди до Ісуса Христа не змогли втримати цю висоту чистої любові після Його смерті: вони перетворили Його на об’єкт поклоніння, а слова Месії залишились лише обрядовістю! (😁) Тільки любов може зняти протиріччя між обов’язком і бажанням, завдяки чому людина і зможе відчувати єдність зі світом — задля чого й приходить Ісус цього разу: щоб замінити відносини «пан — раб» на відносини «батько — син».

Віра і знання (1802)

Тепер, як традиційно вважається, зрілий Гегель замість Біблії бере «Критику чистого розуму» і супутню літературу. І те, що він хоче сказати цього разу, — це те, що філософія Нового часу та Просвітництво штучно розділили світ на дві полярності, де людина обмежується або скінченним матеріальним світом і науковими фактами (знанням), або ж почуттями, куди вигнали все безкінечне, духовне та божественне (віру), оголосивши, що пізнати їх неможливо. Якщо спершу суб’єктивність убила релігію, то згодом трансцендентальність убила філософію. З такого розподілу, як каже Гегель, що для релігії, що для філософії немає сенсу, адже саме в цій праці він говорить, що сучасна культура переживає відчуття богопомирання, вимовляє фразу «Gott ist tot», яку через деякий час підхопить Ніцше. Але, так чи інакше, це необхідний, можливо, навіть болючий етап, який він називає спекулятивною Страсною п’ятницею — смертю старих однобічних уявлень про Бога, що в кінцевому результаті приведе до нового етапу розвитку.

Феноменологія духу (1807)

З вашого дозволу, окреслюю лише деякі мотивації. Читаючи вступ до праці, дізнаємось головне завдання книги — показати шлях природної свідомості, шлях сумніву або ж краще відчаю до істинного наукового знання, методом якого є діалектика, або ж визначене заперечення, що «знімає» попередню форму — заперечуючи, дещо вказуючи на її обмеження та зберігаючи раціональне зерно, і завдяки цьому переводить свідомість на інший рівень. Відкривши уже зміст книги і взявши до уваги 2-й і 3-й розділи з кінця — «Релігія» і «Дух» (мова про мораль), то зрозуміло: у центральному питанні на сьогодні про першість курки чи яйця перше, що треба, — це дане питання зняти. Адже сама постановка виявляється абстрактною, але абстрактною саме в гегелівському розумінні, оскільки відриває моменти від цілого, частинами якого вони є. Обидва явища виявляються лише етапами одного процесу (самопізнання Духу), який у фіналі замикається сам на собі, не залишаючи жодних лазівок назовні, місця для якоїсь релігії — герметично запаюючи світ (😂). З приводу чого і пропоную одразу ознайомитись із наступним пунктом. На цей раз обійдемося без «Науки логіки» і про тріаду я взагалі мовчу...

«Гегель і герметична традиція» Гленн Александр Мегі

Малюнок, який знайшли серед рукописів Гегеля

За герметичною традицією, Бог не є чимось статично завершеним ще до акту творіння. Аби досягти повної актуалізації, йому необхідний світ як власне дзеркало, а також пізнавальна діяльність людини (адепта), відповідно знання як гнозис та охоплення цілісності реальності в енциклопедичному мовленні (teleios logos).

До того ж, як каже автор цієї роботи, герметизм — це золота середина між юдео-християнством та пантеїзмом. На відміну від першого, де самодостатній Творець створює світ без потреби, лише з надлишку любові, у герметизмі Бог потребує творіння для самоактуалізації; а на відміну від пантеїзму, який розчиняє Бога і робить Його тотожним кожній дрібниці, герметизм зберігає дистанцію між Творцем і світом, наголошуючи на їхній взаємній необхідності. Герметичний, якщо можна так сказати, світогляд тримається на двох засадничих принципах: класичному законі аналогії «що вгорі, те й внизу» та ідеї колового розвитку Космосу — виходу у матерію і його подальшого «повернення» до самого Себе через всі прояви життя.

Гленн Александер Мегі називає Гегеля «герметистом», пропонуючи розглядати його філософську систему як ту, що буквально відтворює цю давню езотеричну традицію, лише замінюючи більш загадкові і містичні образи на мову логічних понять.

У «Феноменології духу» головним двигуном діалектичного руху є негативність*. Але на що звертає в першу чергу дослідник, так на те, що Гегель прямо називає вміння свідомості дивитися в обличчя негативному та затримуватися в ньому силою, яка перетворює негативне на буття[6, с.122]. У герметичній традиції, а згодом алхімії, це точний аналог nigredo — стадії чорноти й розпаду та бемеанського «первинного темного принципу» (гніву Божого), без_болісного зіткнення з яким світло й нове життя просто не здатні спалахнути.

Кожна окрема логічна категорія (Буття, Ніщо і т. п.) є лише частковим вираженням Божественного Розуму. Ця невідповідність породжує неспокій і змушує категорію заперечувати саму себе. Оскільки заперечення в діалектиці є творчим, виснаження й розпад часткової категорії дозволяє охопити ціле на вищому, конкретнішому рівні. Відповідаючи на запитання, як саме здійснюється стрибок від однієї категорії до іншої, Мегі спирається на концепцію «активної уяви»**, розуміння якої бере в Антуана Февра, що визначає її як головний компонент езотеризму — здатність виявляти й використовувати символіку у контексті вічної філософії. Водночас ця уява є нетворчою у романтичному сенсі, оскільки вона не фантазує з нічого, а спирається на Er-innerung — «занурення всередину себе», звідки вилучаються першообрази. Тож філософ у такому розкладі виступає своєрідним медіумом, який фіксує розгортання Духу або ж мудрість людства всіх віків, якщо мовою герметизму.

Врешті-решт, діалектичний процес — це не безкінечна пряма, що йде в нікуди. Це замкнене коло, де фінал закладений у самому початку і повертається до нього вже на вищому рівні. Ця кругова структура, каже Мегі, прямо відтворює герметичне «колесо творіння» Якоба Беме та символ Уробороса — змія, що кусає власний хвіст.

І насправді прямій спадкоємності є і біографічні докази. У своїх працях і лекціях Гегель постійно й схвально посилається на постатей, причетних до традиції. До того ж сама його приватна бібліотека містила оригінальні праці Агріппи Неттесгеймського, Беме, Бруно й Парацельса. Він користувався історіями філософії, де поруч із Платоном і Декартом розглядалися Гермес Трісмегіст, Піко делла Мірандола, Роберт Фладд та Кнорр фон Розенрот. До того ж сам Гегель неодноразово прямо заявляв у своїх лекціях, що філософський термін «спекулятивне» означає те саме, що за давніх часів називали «містичним» [6, с.86]. Адже лише для Verstand «містичне» здається чимось неосяжним чи таємничим.

Хто мислить абстрактно? (1807)

Ви, мабуть, хотіли вже висновок, але ні, ще трошки. У цьому невеликому тексті Гегель іронічно говорить про тих, хто послуговується абстрактним мисленням, тобто коли хтось зводить людину, річ або явище до одного окремого визначення, ігноруючи всю складність їхнього існування. І тут єдине, що хочеться сказати, — що це справді якась унікальна абстрактність, можливо, було б варто дати філософу патент. Адже традиційно абстрактне мислення — це про дещо інше, про відірвані від життя теорії...

Але, мабуть, це хоче повернути нас до початкового питання про те, що було першим — мораль чи релігія. Адже сама спроба розташувати їх у певній послідовності може бути наслідком такого ж абстрагування: ми відокремлюємо явища, які в межах історичного та духовного розвитку виявляються взаємопов’язаними моментами більшої цілісності. Тож, замість того, аби шукати першість одного над іншим, варто подивитися на те, як вони взаємно визначаються та змінюються в процесі становлення Духу. Принаймні саме до такого способу мислення й підштовхує Гегель :)

Заключне слово

Закриємо очі на марксизм, антропософію та ще деякі гадості, що привніс нам цей чоловік та гегельянство, але що ми можемо винести з цього всього — це те, що цілком справедливо один ютубер називає Гегеля світським езотериком. Адже класичну німецьку філософію та сучасний науковий світогляд часто сприймають як суто раціональні, «просвітницькі» системи, відокремлені від сакрального чи езотеричного минулого, але, як бачимо, це не зовсім так.

Виокремивши сьогодні одного дослідника, ми бачимо, як він спростовує спроби прочитати Гегеля як суто «неметафізичного» або «архіраціоналістичного» філософа, показуючи, що його система має нестандартні витоки та є піднесенням езотеричної «вічної філософії» до спекулятивного рівня!

*«Нетотожність, що постала у свідомості між Я і субстанцією, яка є його об'єктом, — це відмінність між ними,негативність узагалі» [1, с. 40]

**До речі, концепцію «активної уяви» розробив видатний суфійський мислитель Ібн Арабі (XII–XIII ст.), а в західну науку про езотеризм цей термін увів і популяризував французький філософ та ісламознавець Анрі Корбен (саме на його праці згодом спирався Антуан Февр, якого цитує Мегі).

Література:

1. Геґель, Ґ. В. Ф.Феноменологія духу / пер. з нім. П. Таращука ; наук. ред. пер. Ю. Кушакова. Київ : Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2004. 548 с.

2. Геґель, Ґ. В. Ф. Хто мислить абстрактно? (1807) / пер. з нім. І. Іващенка за вид.: Hegel, G. W. F. Wer denkt abstrakt? In: Jenaer Schriften 1801–1807. Werke 2. Frankfurt am Main : Suhrkamp, 1986. S. 575–581 ; наук. ред. А. Богачова, літ. ред. О. Стукала.

3. Hegel, G. W. F. Early Theological Writings [зокрема праця «The Spirit of Christianity and Its Fate»] / trans. by T. M. Knox ; with an introduction, and fragments trans. by R. Kroner. Philadelphia : University of Pennsylvania Press, 1971. 340 p.

4. Hegel, G. W. F. Faith and Knowledge / trans. by W. Cerf and H. S. Harris. Albany : State University of New York Press, 1977. 206 p. [1]

5. Hegel, G. W. F. Three Essays, 1793–1795: The Tübingen Essay, Berne Fragments, The Life of Jesus / ed. and trans. by P. Fuss and J. Dobbins. Notre Dame : University of Notre Dame Press, 1984. 175 p.

6. Magee, G. A. Hegel and the Hermetic Tradition. Ithaca ; London : Cornell University Press, 2001. 287 p.

Статті про вітчизняний бізнес та цікавих людей:

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
kateryna kucyk
kateryna kucyk@trojaN

4Довгочити
77Перегляди
4Підписники
На Друкарні з 1 жовтня

Більше від автора

Це також може зацікавити:

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Це також може зацікавити: