Існують тексти, що діють в обхід та абсолютно позаконкурентно складних інтелектуальних доробок — як чисті, концентровані артефакти психологічного ураження: інколи вірусами, інколи чимось кардинально протилежним. Літературні міфи всього світу одержимі ними.
Про це ж говорить Некрономікон Лавкрафта, де вигаданий гримуар «Аль-Азіф», нібито написаний безумним арабом Абдулом Альхазредом, сторінки якого плавлять глузд. Адже неможливо витримати усвідомлення того, що наша планета — лише крихітний і незначущий епізод у холодному, байдужому космосі, сповненому прадавніх і жахливих сутностей. Коли людина усвідомлює справжній масштаб реальності через прочитане, її психіка ламається під тягарем цього знання.
Можна згадати радянські соцреалістичні магічні книги у романі одного із письменників, які зараз під цензурою в Україні, здатні дарувати, наприклад Лють, Пам'ять чи Радість. Прочитання цих текстів у певній групі чи індивідуально викликає в адептів колективні галюцинації, ефект відповідно назві книги: нелюдську фізичну силу, трансові стани, фанатичну лють або надприродну згадку чогось забутого.
Або ж говоримо про ту саму єдину на мільярд томів Книгу-Виправдання, Каталог каталогу, таємну формулу з Вавилонської бібліотеки Борхеса, що приховує абсолютний сенс буття. Коли ти торкаєшся такого тексту, звична реальність починає розчинятися, і не зовсім стає зрозуміло хто на кого так довго чекав — ти на цю книгу чи вона на тебе.
Мій катарсис
Відкривши посібник, після першої сторінки, яка зустріла мене(на фото), я зрозуміла: «Це — воно». Обережно роздивившись ще декілька, мене охопило максимально глибинне розуміння від цього видання, наче раптом воно трансмутувало у тягучий та важкий субстрат чи рідину, що капає на мене. Настільки глибоке прийняття, що було лячно перегортати сторінки. Піднесене відчуття, що здавалось навіть нервові закінчення, ще б трохи — і почати б продукувати струм. Хотілось надовше втримати його, аби не потривожити це «щось», що відкрилось разом із палітуркою.
Ідеальне поєднання кольорів, чиста естетична насолода від візуалу, давно знайомі обличчя та мій улюблений мінімалізм. Це не «просто» збірка чудернацьких ілюстрацій з кішкою, це інструкція з легалізації існування та опредметнення переваги якості над кількістю, суті над формою. Деякі теми із книги: «Як потоваришувати з русалкою», «Довідник речей для коника і святкові поради від пушиноріжки», «Яка ти десертна киця?». Особливо вразило — «Складання історії з Пушинозаврицею».
Було відчуття, що якщо зазирнути на одну сторінку більше, ніж на цю мить, то заборонене світло, що ллється наче із невичерпного джерела повністю огорне мене і проковтне так, що моя екзистенція просто закінчиться і я зникну.
Чому не у всіх?
Вікові рекомендації цієї книги цілком виправдані. Гадаю, лише у дитини є вроджена здатність отримати такий досвід, адже ще зберігається ця прозора ниточка зв’язку із тонким світом та відчуттям магії...
А ще видається, що від Пушина ми маємо не лише поради, а й повноцінну автобіографію і розповідь про його безліч (паралельних :)) життів, що теж вражає... Всюдисуща сутність, яка існує в усіх епохах і вимірах одночасно — від прадавнього ящера до міфічного єдинорога, збираючи весь досвід всесвіту в єдину затишну систему, яку звичайний людський розум не здатний вмістити в одне лінійне втілення.
Ось вона - справжня котяча сума теології!
