Сучасне суспільство хворе на ідею популяризації — переконання, що будь-яке знання має бути простим і доступним кожному. Так чи інакше, ми пожинаємо плоди позитивізму та інших егалітарних і демократичних ідей, у межах яких якість систематично жертвується заради кількості. Якщо говорити по ділу, то хвороба полягає саме в тому, що все можна поміряти лінійкою, довести й перевірити — абсолютно все. Рене Генон із Діонісієм Ареопагітом вбачають у цьому фундаментальне невігластво, адже що ці вимірювачі можуть сказати щодо царини сакрального?
Чому таємницю не вкрадуть?
Профанна ментальність припускається грубої помилки, плутаючи традиційне знання з простою інформацією замаскованою лише під виглядом цієї категорії, часто називаючи її «культурою». Сучасній людині все частіше здається, що будь-яка істина має бути наочною, трансляційною та легкозасвоюваною для кожного. Тут і виникає помилкова когерентність між таємницею та «секретом». Якщо секрет — це суто людська, штучна заборона на поширення інформації, яку можна викрити чи розголосити, то справжня таємниця має зовсім іншу природу.
Згідно з концепцією Рене Генона — автора, якого не критикував хіба що лінивий або кожен, хто хоч трохи дотичний до філософії, — «справжня таємниця — і, поза тим, єдина, яка ніколи й у жоден спосіб не може бути зраджена [розкрита], — полягає виключно в невимовному [невиразному], яке тим самим є неповідомлюваним [непередачуваним]»*. Вона захищена власним, не побоюсь цього слова, онтологічним статусом: наскільки б чітко, детально чи відкрито не викладалися істини, їх здатні осягнути лише ті, хто має відповідну інтелектуальну кваліфікацію, яка наполовину складається з вроджених завдатків. Для всіх інших ці істини залишаються такими, ніби їх взагалі не існує. Адже якщо профан намагається дізнатись або «вкрасти» те, що йому не належить чи до чого він не доріс, то отримує лише зовнішню форму чи євангельську «букву», що не сприяє жодному розвитку, окрім накопичення сумнівної ерудиції. (Дивлюсь в книгу — бачу фігу). xD
Діонісій Ареопагіт викладає цю саму думку, ще за багато століть до Генона інтегрувавши її в концепцію апофатичного богослів’я. Мова йде саме про ідею «таємничого мороку непізнання», з приводу якого він і застерігає: «Пильно стеж і за тим, щоб не почув ніхто з нетямущих. Маю на увазі тих, хто прив’язався до природних речей, гадаючи, що по той бік природного немає нічого надприродного, і що своїм пізнанням не відають про Того, Хто поклав морок місцем Свого життя». Бог і вищі божественні істини перебувають у «Божественній Темряві», яка через надмірну міць засліплює людський розум. Щоб наблизитися до цієї Таємниці, людина мусить пройти через духовне очищення та вийти за межі чуттєвого й раціонального сприйняття. Адже без внутрішньої трансформації душі сакральне залишається марним струшуванням повітря, глухим звуком — бо про те й мова, що не треба давати святиню псам.
Заздрість до привілеїв
Оскільки модерний егалітаризм ідеологічно заперечує природну відмінність людських здібностей та будь-яку — а головне, духовну — ієрархію, саме існування закритого, елітарного знання сприймається масами як особиста образа. Для більшості воно є лише свідченням «несправедливо» (!!!) встановленого привілею кількох обраних, що викликає страшний ресентимент. Крім того, загалу притаманний інстинктивний, майже тваринний страх перед усім, чого він не розуміє. А оскільки визнати власну меншовартість сучасний егоцентризм не дозволяє, цей страх легко трансформується у ворожість, агресію та відкриту ненависть до носіїв знання.
Генон зазначає: «Ненависть до таємниці, за своєю суттю, є не чим іншим, як однією з форм ненависті до всього, що перевищує "середній" рівень, а також до всього, що відхиляється від уніформності [однаковості], яку прагнуть нав'язати всім...»*. Особливо близькі до цього вихованці та прихильники «совєтского качєства» — пострадянський простір повністю пронизаний цим. Згадуємо фрагмент із фільму «Іван Васильович змінює професію»: фраза про одягнені окуляри та інтелігента максимально точно ретранслює цю ідею.
Ненависть до таємниці та прагнення тотальної «прозорості» виходять за межі суто інтелектуальної чи релігійної сфери й охоплюють так зване «звичайне життя», про ілюзорність якого Генон часто наголошував. Це життя, яке виникає шляхом штучного виключення з людського існування будь-якого сакрального, ритуального чи символічного виміру, залишаючи лише суто матеріальну та чуттєву оболонку. Модерне суспільство прагне змусити людей жити повністю «на публіці», збираючи їх у безликі маси та поміщаючи в уніфіковані «скляні вулики». Це разом із позбавленням людини інтимності зрівнює її з інфрагуманним рівнем — за зразком існування комах. Із цієї серії згадуємо ідеологему «людина — маленький гвинтик і розхідний матеріал». От вам і майбутній Das Man.
Головна таємниця модерну
Суспільство, яке відоме своїм розвінчуванням міфів, декларуванням боротьби з всім містичним та тенденціями до якоїсь «об’єктивності» (існування якої у відриві від суб’єкта та вищих смислів просто не може бути), насправді приховує у собі найбільшу та найсуворіше бережену таємницю. І це навіть не теорія змови, а просто факти. За Геноном, ця велика таємниця — грандіозне підприємство колективного навіювання (suggestion), яке штучно «сформувало» й утримує людську ментальність у необхідних для системи рамках. Модерн не виник сам по собі як «логічний» етап еволюції й не як розгортання історії за Гегелем, а як майже операція “И”. Попри те, що сьогодні процвітають скептицизм і культура сумніву, у масовій свідомості все одно зберігається сліпа пляма. Адже сучасна свідомість сконструйована так, що вона запекло заперечує сам факт існування такого навіювання, що й робить цю маніпуляцію «диявольськи» ефективною для конкретних цілей. А для яких саме — пропоную задуматись самим. ;)
*Авторський переклад з французької
Література
Guénon R. Le Règne de la Quantité et les Signes des Temps. Paris: Éditions Gallimard, 1945.
Діонісій Ареопагіт. Про містичне богослів’я / пер. з давньогрец. д-ра філософії Богдана Завідняка.
