Хоча Захід справедливо чинить опір російській агресії, європейські лідери ризикують своєю гідністю, поступаючись Дональду Трампу.
З моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну західні лідери в основному відкинули політику умиротворення. На відміну від Мюнхенської угоди 1938 року, сьогоднішня підтримка України є суттєвою — військовою, політичною та фінансовою. Обережність Заходу пов'язана більше з ядерною загрозою, ніж зі слабкістю. Навіть Трамп, хоч і непослідовно, заявляє, що він би протистояв Путіну — якщо це принесе йому вигоду.
Хоча перемога над Путіним є морально і стратегічно правильною, навіть Зеленський визнає, що повна перемога може бути недосяжною.
Парадоксально, але, хоча існує нескінченна стурбованість щодо умиротворення Путіна (чого не відбувається), майже ніхто не говорить про умиротворення, яке має місце: умиротворення Дональда Трампа.
Трамп шантажує союзників, симпатизує диктаторам і нехтує законами — внутрішніми та міжнародними. Він розуміє лише силу. Однак замість того, щоб протистояти йому, уряди, ЗМІ та бізнес-еліта вдаються до політики умиротворення. Генеральний секретар НАТО називає його «татом»; лідери лестять йому або намагаються уникнути приниження.
Канцлер Німеччини благає Трампа «залишитися з нами». Британець Кір Стармер став на коліна, щоб підняти папери Трампа — невеликий жест, але символічно показовий. Багато країн, крім Китаю, сподіваються, що гнів Трампа впаде на інших. Навіть коли він погрожує Бразилії 50-відсотковими митами, щоб захистити Болсонару, або натякає на анексію Канади, всі мовчать.
Чому європейці йдуть на поступки? Тому що вони відчувають, що мусять це робити, щоб зберегти підтримку США у протистоянні з Росією. Мита Трампа і вимоги НАТО — це його інструменти, щоб змусити інших «платити» за велич Америки. Таким чином Європа втрачає свій статус незалежного гравця, що спонукає виборців підтримувати націоналістичних «міні-Трампів».
Дилема Європи випливає з залежності: економічної — від ринків США, військової — від НАТО. Віддавши стратегічну автономію США, Європа тепер не має важелів впливу. Трамп це знає. Будь-які заходи у відповідь на його політику можуть спровокувати відхід США. У короткостроковій перспективі Трамп тримає карти в руках.
Європа тепер мусить вибрати: продовжувати заспокоювати і втрачати суверенітет або зробити сміливі кроки до справжньої незалежності. Це означає надання пріоритету європейському суверенітету — навіть за ризику викликати гнів Трампа.
Для цього потрібне рішуче лідерство, відмова від вузьких національних інтересів і зміцнення управління на рівні ЄС. Жодна країна — ні Франція, ні Німеччина, ні обидві разом — не може самостійно домінувати в Європі. Влада має бути розподілена. Європі потрібні механізми, щоб усунути або відпустити постійних деструктивних гравців, і вона має інвестувати в глибшу інтеграцію: зміцнення бюджету, спільну оборону і реальну здатність приймати рішення.
Однак поточна політика не вселяє надії. Канцлер Німеччини Мерц виступає проти загальноєвропейських рішень, відновлює національний прикордонний контроль і накладає вето на тиск на Ізраїль — при цьому вимагаючи єдності щодо України. Він говорить про створення найсильнішої армії Європи, але така риторика може налякати сусідів. Силу не слід плутати з мілітаризмом.
Справжня європейська сила вимагає не тільки витрат на оборону, а й скоординованої стратегії, соціальної солідарності та глобальної взаємодії. Європа повинна інвестувати в справедливу торгівлю, реформу міграції, освіту світового рівня та партнерство з країнами Глобального Півдня. Внутрішня політика — директиви про мінімальну заробітну плату, права працівників, закони про належну ретельність — є основою для справедливішої глобальної присутності.
Європа не може покладатися на націоналізм — його не існує на континентальному рівні. Натомість сила Європи полягає в тому, що вона є зразком мультилатералізму, толерантності та демократичної співпраці. Вона повинна бути лідером у сфері екологічної трансформації, регулювання штучного інтелекту та цифрової відповідальності.
Європа повинна вибрати протистояння тиранам — Путіну та Трампу — або ризикнути втратити своє значення. Її успіх залежить не тільки від лідерів, але й від громадян, які вірять у Європу, яка захищатиме, об'єднуватиме та працюватиме на благо всіх.
Джерело — Social Europе
