Ювелірне мистецтво кримських татар досягло свого розквіту в період Кримського Ханства (XV–XVIII ст.), який в науковій літературі називають епохою “мусульманського ренесансу”. Ювелірна справа була тісно пов’язана з життєвим укладом народу та його світосприйняттям. Прикраси були невід’ємною частиною як жіночого, так і чоловічого костюма, часто виконуючи роль статусних маркерів та оберегів.
Головним історичним центром ювелірного мистецтва був Бахчисарай, також значними центрами вважалися Карасубазар та Кєзлєв.
Кримськотатарські майстри-ювеліри (крим. quyumcı) володіли складними техніками обробки металу: лиття, гравіювання (крим. oyma), чорніння (крим. savat), карбування (крим. qaqma). Однак візитівкою кримськотатарського стилю стала саме філігрань (в деяких джерелах цю техніку називають çilter або çilter işi), яка надавала прикрасам ажурності та об’ємності.
Більшість прикрас виготовляли зі срібла та золота, майстерно доповнюючи коштовним та напівкоштовним камінням. Найчастіше зустрічалися бірюза, сердолік, перли, корали, алмази, перламутр та яшма. Майстри широко застосовували рослинні та геометричні орнаменти, серед яких провідне місце посідали стилізовані квіткові мотиви. Такий вибір був зумовлений впливом ісламської художньої традиції, що обмежувала зображення живих істот у мистецтві.
Традиційно кримські татарки носили багато прикрас, які поділялися на чотири типи: головні, нагрудні, поясні та прикраси для рук. Деякі входили до весільного приданого і передавалися з покоління в покоління. Окрім цих прикрас, кримські татарки носили й простіші прикраси щодня. Це були сережки, каблучки, браслети, брошки і навіть пояси.
Сережки küpe, sırğa
Головний убір кримських татарок не закривав вуха, тому велике значення надавалось сережкам і різноманітним підвіскам.
Сережки (крим. küpe, sırğa) носили змалечку, і їхній різновид не залежав від сімейного стану дівчат. Ювеліри використовували техніки лиття, гравірування, карбування, чорніння та емалювання, але найпоширенішими були філігранні сережки різних форм із золота та срібла. Прикраси часто доповнювали камінням, наприклад бірюзою. Також часто використовувався в дизайні сережок мотив ay ve yıldız (півмісяць із зіркою) як традиційний мусульманський символ.
Традиційні сережки були мигдалеподібної та краплеподібної форми, у вигляді виноградного листя, посуду gügüm, кола çarq, скрученого каната, конуса, квадрата тощо. Старовинних зразків сережок майже не збереглося, але відомо про qanatlı küpe — традиційні кримськотатарські сережки, в перекладі з кримськотатарської “крилаті сережки”. У багатьох писемних джерелах їх згадують як “сережки у вигляді скрученого каната”, однак таке трактування з’явилося за радянських часів і є помилковим. На початку 2000-х майстер Айдер Асанов відтворив їх за пам'яттю, а більш ніж через п’ятнадцять років один зі збережених зразків цих сережок було знайдено в колекції Нізамі Ібрагімова.
Існували і локальні види прикрас із степового та східного районів півострова: gerdanlıq küpe — сережки, з’єднані ланцюжком чи намистом під підборіддям, та sırğa boyuncaq — сережки, які зʼєднувала нитка червоного бісеру з декором із трьох монет.
Браслети bilezlik
Браслети (крим. bilezlik) кримських татарок вирізнялися великою різноманітністю форм і матеріалів. Водночас відомостей про ці браслети збереглося небагато. Браслети та каблучки були одними з найпоширеніших прикрас серед кримських татарок. Дівчата могли носити десятки кілець та кілька парних браслетів. Такі прикраси дівчата носили незалежно від сімейного та соціального стану.
До традиційних браслетів можна віднести kemer bilezlik з часів Золотої Орди, зазвичай їх одягали парами, що було характерною рисою мусульманської культури. Хоча у XX столітті технологію виготовлення kemer bilezlik було майже втрачено, її вдалося відродити завдяки спогадам Айдера Асанова. Також популярними були qaparalı bilezlik — браслети з напівсфер, схожих на ґудзики.
Каблучки yüzük
Каблучки (крим. yüzük) виготовляли зі срібла чи золота у техніці філіграні або чорніння, гравіювання, також прикрашали коштовним камінням. За звичаями у кримських татар кільце можна було носити на будь якому пальці окрім великого. По будням жінки одягали одне-два кільця. Дівчата з заможних родин під час весілля унизували ними майже всі пальці.
У степових кримських татарок поширеними були кільця, які прикрашалися зерню, кільця без каменів з пласкими голівками у вигляді печаток круглої, чотирикутної або овальної форми, з різним орнаментом та з чорнінням.
Головні прикраси кримських татарок
Понад 200 років тому, у традиційному жіночому костюмі з'явився fes, і більшість головних прикрас стали кріпитися на нього. Його починали носити з 2-річного віку. Верх феса прикрашав töpelik — прикраса у формі круга чи шестикутної зірки, у техніці філіграні зі срібла із золотими елементами, яку пришивали до верхівки. Протягом ХІХ ст. сформувалася традиція прикрашати фес монетами доповнюючи його традиційним тьопеліком.
В центр бокової частини, ближче до верхньої кромки феса, кріпили altın sorğuç — золоту брошку у вигляді розетки, бутона, півмісяця із зіркою тощо. У жіночому вбранні соргучем називали будь-який вид автономних ювелірних прикрас, що кріпилися до феса. Ці прикраси стали популярними у жіночому комплексі головних уборів на початку XX століття, часто замінюючи або доповнюючи традиційний монетний декор.
Універсальними прикрасами були брошки (крим. ziynet ine) та шпильки (крим. toplu ine) виготовлені у філігранній техніці, які фіксувати шалі та які з часом замінили скроневі підвіски. Дівчата прикрашали ними одяг, а заміжні жінки кріпили на фес. В джерелах брошки часто класифікуються як різновид соргуча.
Багаті кримські татарки на лобі носили baş altın. Ця прикраса кріпилася нижче феса та завʼязувалася на потилиці. Баш-алтин виготовляли зі сплаву срібла та міді, часто прикрашали коштовними та напівкоштовними камінцями, в центрі зображували шестикутну зірку. Ймовірно, ця прикраса повинна була утримувати волосся під час танцю.
Скроневі прикраси zilif asqı
Традиційними скроневими прикрасами були zilif asqı. Назва виробу походить від кримськотатарського слова zilif - підстрижене волосся на скронях у вигляді локону. Такі прикраси були обов'язковою частиною костюма заміжньої кримської татарки до 40 років. Форма і розмір різнилися за регіонами, особливо поширені були на Південному узбережжі.
Після весілля дівчатам підстригали локони та прикриваючи їх, пришивали на краї фесу zilif asqi. Звичай підстригання локонів існував у Криму до першої половини ХІХ ст. й був обов’язковим елементом весільного обряду, проте в період занепаду кримськотатарської культури та економічної кризи, ця традиція поступово зникла.
Обереги та амулети
Amayıl це загальна назва різних видів амулетів, які носили жінки, чоловіки та діти називали. Їх носили на шиї, вплітали у волосся або прикріплювали до одягу.
Однією з найважливіших прикрас кримських татарок був duvalıq — оберіг із вкладеними всередину текстами з Корану. Це міг бути як трикутний чи прямокутний чохол з тканини, який кріпили до одягу і всередину якого клали папірець із написаною молитвою, так і футляр з дорогоцінних металів виконаний у техніці філіграні.
Подібну функцію мали нагрудні прикраси qaside, які наречені та заміжні жінки одягали поверх gerdanlıq. Касіде виготовляли з тонкого листового срібла із гравіювальним орнаментом, а більш коштовні у техніці філіграні. Прикраса складалася з кількох рядів оберегів, де зберігалися короткі коранічні тексти. Одним із них була циліндрична трубка masır виконана в техніці філіграні для збереження свитка молитви. Незаміжні дівчата гірсько-прибережних районів вплітали в коси спеціальні трикутні обереги — saç qaside (їх могло бути до десяти одночасно).
Нагрудні прикраси
Шию прикрашали філігранними прикрасами inceli altın, намистами з бісеру, бірюзи чи коралів boyuncaq, з перлин inci boyuncaq, або ж намистами від зурочень köz boyuncaq.
У жінок південнобережного та передгірного районів Криму був популярний köküslük — нагрудна прикраса лопатоподібної форми, яка закривала глибокий виріз на сукні та кріпилася навколо шиї. Кокюслюк був зшитий зі шматка тканини чи стрічок та прикрашався кількома рядами нашитих дрібних прикрас у вигляді срібних та золотих монет, камінців, бусин тощо. У XIX - на початку ХХ ст. на кокюслюк нашивались монети або округлі пластинки жовтого кольору. В деяких джерелах цю прикрасу називають gerdanlıq.
Традиційні кримськотатарські пояси
Центральним елементом весільного обряду був пояс yipişli quşaq, він мав сакральне значення і передавався з покоління до покоління. Це широка стрічка із золотими чи срібними нитками, на яку нанизували непарну кількість (від 7 до 13) елементів S-подібної форми — sülük, які вважалися оберегами. Пряжка була масивна у вигляді виноградного листа та могла важити до 400г. Пояс обовʼязково входив до традиційного набору подарунків в обряді заручин, його перед початком весільної церемонії на наречену одягав дядько, батько або брат молодої.
Незаміжні дівчата носили lağşvan quşaq — срібний, золотий або позолочений пояс який складався з масивної застібки та ажурних пластин або розеток, зʼєднаних між собою кільцями. Кількість їх мінялася від 11 до 48 і залежала від довжини пояса. Пряжки були виконані у техніці карбування, чорніння, іноді покриті перламутром, прикрашені самоцвітами або вставками з кольорового скла. Також носили savatlı quşaq — пояс прикрашений чорним матовим сплавом зі срібла, сірки, міді.
Також існували такі види поясів як qamalı quşaq — з пряжкою скріпленою мініатюрним кинжалом; tirkemeli quşaq — пояс, який часто носили заміжні жінки середнього віку. Згідно з гравюрами і фотографіями, що збереглися, такий пояс переважно носили городянки.
Одним з найдоступніших поясів був qolan quşaq, він мав вишиту основу та невелику ажурну пряжку, яку виготовляли в техніці філіграні, карбування чи гравірування. Такі пояси були популярні в період XVIII-XX ст. серед молодих дівчат і його одягали навіть дітям.
На межі XIX–XX ст. серед кримських татарок був популярний пояс uç baş quşaq — запозичений з болгарської культури та адаптований місцевими ювелірами. Такий пояс одягнула племінниця Усеїна Боданінського для серії фотографій у 1927 р. Це не був традиційний пояс і вже наприкінці 1920-х років, із початком періоду колективізації, він зникає з ужитку.
Часто до нижньої частини пряжок поясів кріпили дрібні підвіски: дзвіночки, квіти чи спіралі. Вважалося, що їх металевий шум відлякує нечисту силу. Кількість підвісок та поясних ланок завжди була непарною.
Іноді пояси мали локальні назви або назви за матеріалом чи ознакою, наприклад, kümüş quşaq — срібний пояс, або altın quşaq — золотий або позолочений пояс.
Занепад і відродження кримськотатарського ювелірного мистецтва
Руйнування традиційного ювелірного мистецтва кримських татар стало результатом цілої низки трагічних історичних та політичних процесів. Депортація кримськотатарського народу стала справжньою катастрофою для матеріальної культури. Більшість ювелірних прикрас, що були сімейними реліквіями, було втрачено або вилучено під час депортації. Це призвело до втрати цілісності традиційного національного костюма.
Ювелірне мистецтво кримських татар традиційно розвивалося за принципом “майстер — учень”. Внаслідок репресій, депортації та вимушеного розпорошення народу цей безперервний ланцюг передачі знань був перерваний. Багато майстрів не встигли передати наступному поколінню знання філігранної техніки.
Важливою рисою цього мистецтва були також регіональні особливості. Раніше досвідчений фахівець міг лише за орнаментом на поясі визначити, з якого міста чи села походив майстер. Нині ж ці відмінності майже втрачено.
Наразі багато давніх ювелірних технік, таких як емалювання, плакування, обронне різьблення та фонова філігрань, перебувають у забутті. Лише наприкінці 1980-х років єдиний представник династії ювелірів Айдер Асанов зміг з памʼяті почати передачу мистецтва традиційної філіграні учням. Без його зусиль ця технологія могла б залишитися лише в музейних описах.
Джерела:
Кримськотатарське образотворче і декоративно-прикладне мистецтво ХХ ст. Ісмет Заатов.
Шапки, фески, шали. Головные уборы и головные украшения
крымских татар. Эволюция комплекса с XVII до нач. XXI вв. Ульвие Аблаева.
Этнография Крыма XIX-XXI вв. и современные этнокультурные процессы: Материалы и исследования. — Симферополь, 2012.
Електронний ресурс — режим доступу: https://mirassilver.com
