Тварини завжди були невід’ємною частиною людського життя — вони супроводжували нас як компаньйони та помічники, ставали героями легенд і казок, джерелом страху і захоплення. Тож не дивно, що тварини здавна з’являлися в мистецтві, спершу як символи, а згодом — як повноправні персонажі. Так народилася анімалістика — жанр, у центрі якого опинилася сама жива природа.
Народження жанру: як тварини стали героями живопису
Довгий час тварини в живописі існували лише на периферії сюжету — як символи, атрибути святих або частина пейзажного тла. Проте з настанням доби Відродження посилився інтерес до природознавства, анатомії та дослідження довкілля. Митці все більше приділяли уваги живій природі і тварини дедалі частіше ставали повноцінними героями художніх творів.
Зародження анімалістики пов’язують із мистецтвом Північного Відродження, зокрема з творчістю Альбрехта Дюрера (1471 – 1528). Саме він став одним із перших митців, які поставилися до зображення тварин не як до другорядної деталі композиції, а як до самостійного об’єкта живопису. Митець досліджував анатомію, фактуру шерсті й пір’я, поведінку світла на поверхні тіла. Дюрер працював, використовуючи безліч технік: серед його робіт можна побачити і гравюри, і малюнки тушшю, і акварелі.
Як самостійний жанр анімалістика набула популярності в Голландії Золотої доби (приблизно 1588–1672 рр.) завдяки поєднанню економічних і релігійних факторів. Після Реформації, коли церква перестала бути головним замовником мистецтва, художники почали працювати для відкритого ринку, орієнтуючись на заможних буржуа та фермерів. Живопис став доступнішим ширшим верствам населення, а сюжети — більш світськими: у моду ввійшли натюрморти, портрети, сцени повсякденного життя й побуту. Тварини були невід’ємною частиною господарства та символом достатку, тому дедалі частіше почали з’являтися на полотнах художників.
Франс Снейдерс — фламандський живописець і визнаний майстер натюрмортів та анімалістичних картин. Його роботи виконані в класичній бароковій манері — динамічній, драматичній, гіперболізованій. Снейдерс прославився мисливськими сценами, натюрмортами з дичиною та зображеннями тварин.
Паулюс Поттер — ще один нідерландський майстер XVII століття, відомий художник-анімаліст доби Золотої епохи голландського мистецтва. Тварини на його картинах постають центральними героями композиції, наділеними виразною індивідуальністю та характером. Найвідоміший твір — «Бик», у якому звичайна сільськогосподарська тварина зображена монументально й майже портретно, що стало новаторським для тогочасного мистецтва.
Вікторіанська Англія: портрети улюбленців
З часом анімалістика перейшла з континентальної Європи до Британії, де жанр набув власних рис. Поширення природничих досліджень, теорії Дарвіна та загального захоплення спостереженням за живою природою сприяло зростанню інтересу до цього напряму. У цей період тварин сприймали не лише як господарську цінність, а й як компаньйонів та улюбленців. У результаті анімалістичний живопис сформувався як окремий і комерційно успішний жанр, орієнтований на широку аудиторію.
Джордж Стаббс — британський художник XVIII століття, відомий як один із найвидатніших майстрів анімалістики. Окрім того, він став доцентом анатомії людини і тварин при Йоркському госпіталі та є автором ряду наукових праць. Стаббс був справжнім фанатом коней: він написав монументальну наукову працю «Анатомія коней» і присвятив більшість своїх полотен цим тваринам.
Едвін Ландсір — один із найвідоміших майстрів анімалістики вікторіанської епохи. Він здобув популярність завдяки портретам свійських і диких тварин, виконаним із особливою майстерністю. Серед його улюблених образів — олені, коні та собаки, яких художник часто подавав як відданих друзів і помічників людини.
Вільям Джеймс Вебб — британський художник XIX століття, відомий своїми деталізованими анімалістичними та жанровими картинами. У 1850‑ті він став одним із перших, хто застосував у анімалістичному живописі творчу манеру прерафаелітів. Вебб створював серії картин із птахами, домашніми тваринами та пейзажними сценами та приділяв дуже багато уваги до деталей. Прикладом є «Біла сова» — зображення лісової сови з тонким детальним пропрацюванням пір’я, яке свого часу привернуло увагу критиків і Джона Раскіна зокрема.
Від імпресіонізму до модернізму
У ХІХ–ХХ столітті європейська анімалістика еволюціонувала, поєднуючи традиційне зображення тварин із новими художніми експериментами. Імпресіоністи фіксували їх у природному середовищі, передаючи рух, динаміку й мінливу гру світла, тоді як модерністи використовували тваринні образи для стилізації та символічних метафор.
Французький художник імпресіоніст Едгар Дега відомий насамперед як пристрасний шанувальник балету, проте не всі знають про його іншу пристрасть — скачки. Частина його творчого доробку присвячена жокеям і їхнім компаньйонам — коням, у яких Дега майстерно передавав рух, напругу та їх взаємодію з людиною.
Шведський художник Бруно Лільєфорс славився динамічними та реалістичними сценами дикої природи. Будучи азартним мисливцем, він особливу увагу приділяв хижакам — вовкам, лисицям і птахам, показуючи їхню поведінку та взаємодію у природному середовищі.
Німецький художник Вільгельм Кунерт вважається одним із засновників жанру дикої природи в європейському живописі. Він неодноразово вирушав в експедиції до Східної Африки (зокрема до тодішньої Німецької Східної Африки), Єгипту, Індії та Цейлону, щоб зображати тварин у їхньому природному середовищі. Захоплення африканською фауною, особливо левами, принесло йому промовисте прізвисько — «Лев» Кунерт.
Ще один німецький художник, Франц Марк, був ключовою фігурою модерністського руху «Синій Вершник». У своїх роботах митець досліджував ідею духовної та містичної єдності людини й природи, а на його кольорових експресивних полотнах тварини постають символами гармонії і чистоти.
Тварини в японському мистецтві
Поки європейські художники експериментували зі світлом, кольором і стилізацією, на іншому кінці світу анімалістика розвивалася за власними канонами. На сході, зокрема в Японії, зображення тварин було невід’ємною частиною традиційної культури, і вони часто ставали носіями філософських ідей і поетичних асоціацій.
Шибата Зешин (1807–1891) — видатний японський художник і майстер лакового живопису. Він поєднував традиційні японські мотиви з новаторськими техніками та деталізацією і завдяки своїй майстерності вважається одним із основоположників модернізованої анімалістики в японському живописі.
Серед інших авторів, що спеціалізувалися на анімалістиці, варто згадати Охару Косона (1877–1945) — майстра гравюри на дереві, відомого своїми вишуканими зображеннями птахів і дрібних тварин.
Дзякутю Іто (1852–1911) поєднував китайські та японські традиції з елементами західноєвропейських технік, зокрема застосування перспективи. Його роботи вирізняються характерною декоративною стилізацією, притаманною японській дерев’яній гравюрі.
Дика природа Нового Світу: американська анімалістика
Поки Європа та Азія протоптували доріжку модернізму та експериментували зі стилізацією, кольором і символікою, американська анімалістика формувалася під сильним впливом природничих наук. Американські анімалісти працювали у контексті швидко зростаючого наукового інтересу до флори і фауни, а також на тлі освоєння нових територій і популяризації мисливства і національних парків.
Яскравою ілюстрацією цієї тенденції стала творчість Чарльза Найта — людини, завдяки якій світ побачив динозаврів. Він спеціалізувався на науково обґрунтованих реконструкціях вимерлих тварин, відтворюючи їхній вигляд за викопними рештками, знайденими на Середньому Заході США. Його ілюстрації стали першими зображеннями вимерлих тварин і стали канонічними для підручників та енциклопедій. Окрім полотен і настінних розписів для музеїв та зоопарків, Найт ілюстрував книги й журнали та співпрацював із National Geographic, фактично сформувавши візуальний образ доісторичного світу для кількох поколінь глядачів.
Батьком американської анімалістики вважають Джона Джеймса Одюбона — художника, натураліста і орнітолога. Його життя минало в постійних експедиціях, у яких митець спостерігав за птахами безпосередньо в дикій природі. Результатом стала масштабна праця «Птахи Америки» — серія ілюстрацій, у яких кожен вид подано з майже енциклопедичною точністю. В його честь названо Національне Одюбонівське товариство — одну із перших природоохоронних організацій в світі.
Карл Рунгіус — ще один видатний художник і один із найвідоміших майстрів анімалістики Північної Америки. Він спеціалізувався на зображенні диких тварин у природному середовищі — бізонів, лосів, ведмедів, гірських баранів. На відміну від кабінетних ілюстраторів, Рунгіус працював безпосередньо «в полі»: подорожував Скелястими горами та канадськими преріями, робив замальовки з натури й спостерігав за поведінкою тварин у дикій природі.
Канадський художник-анімаліст і природоохоронець Роберт Бейтман (нар. 1930) — один із найвідоміших сучасних представників реалістичного wildlife-живопису. З дитинства зачарований природою, він поєднував кар’єру художника з викладанням у школі. Його ім’ям названо кілька канадських шкіл, а також він удостоєний почесних докторських ступенів тринадцяти навчальних закладів.
Водночас американська анімалістика не обмежувалася лише натуралізмом і науковою точністю. Жанр охоплював широкий спектр стилів і настроїв. Яскравий приклад іншого, іронічного напряму — Кассіус Марцелл Кулідж, художник та ілюстратор, який прославився жартівливими сценами за участю тварин, передусім собак. Його серія «Собаки, що грають у покер» стала справжнім феноменом масової культури й довела, що анімалістика може бути не лише документальною, а й гумористичною.
Фантазія та реальність української анімалістики
Звісно, неможливо оминути увагою і видатних українських художників-анімалістів. Їхні твори вирізняються унікальним поєднанням академічного реалізму та народних мистецьких традицій, а різноманіття природних ландшафтів — степи, ліси, гори — слугувало невичерпним джерелом натхнення для сюжетів.
Серед провідних представників жанру — художник-баталіст, графік і педагог Микола Самокиш. Він найбільш знаний динамічними зображеннями битв, козацької старовини та коней, яких малював з особливою анатомічною точністю.
Український графік Всеволод Аверін працював у книжковій та станковій графіці, переважно в техніці літографії. Він створював малюнки до українських казок і книжкових видань, зокрема до романів Марка Твена «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура», Віктора Гюго «Дев'яносто третій рік», а також до альбому, створеному у Харківському зоопарку - «Звірі зоосаду».
Видатний український художник, графік і скульптор Геннадій Глікман вважається одним із провідних майстрів анімалістики в Україні. Найбільш відомий завдяки станковій скульптурі та книжковим ілюстраціям, зокрема серії малюнків до «Мауглі» Редьярда Кіплінга, опублікованої київським видавництвом «Веселка» у 1967 році.
Неможливо не згадати і Юрія Рубана — майстра сучасної української анімалістики, скульптора та художника-кераміста. Із його творчістю знайомі всі, хто бодай раз бував у Київському зоопарку: саме створені ним скульптури зубрів і левів із 1968 року зустрічають відвідувачів біля входу. Згодом міський простір доповнила ще одна знакова робота митця — «Водолій» у Литовському сквері (1972). За мотивами його анімалістичних образів масово виготовляли сувенірну продукцію з порцеляни та фаянсу, а сьогодні твори Рубана зберігаються у сімнадцяти художніх і краєзнавчих музеях України.
При згадці про тварин в українському мистецтві неможливо оминути напрям наївного мистецтва, у якому поєднання фантазії та народних традицій розкрився найяскравіше.
Особливе місце тут посідає видатна майстриня наївного живопису Марія Приймаченко, чиї казкові звірі стали справжньою візитівкою українського мистецтва. За роки натхненної праці вона створила сотні художніх робіт, які сьогодні оцінюють у десятки тисяч доларів і стала засновницею власного напрямку і школи-студії оригінального декоративного малюнка.
Ще одна видатна майстриня наївного мистецтва — або радше ар-брют, мистецтва аутсайдерів — Поліна Райко спеціалізувалася на настінних розписах. Як і Приймаченко, вона зображала стилізованих звірів, проте її персонажі були натхненні реальною флорою та фауною. На жаль, будинок-музей художниці було знищено під час підриву Каховської ГЕС у червні 2023 року.
Іван Приходько — майстер декоративного розпису, народної іграшки та скульптури, останній народний художник України. У його роботах собаки, коні та птахи набувають рис фантастичних істот, продовжуючи традиції українського наївного мистецтва.
Як бачимо, анімалістика часто віддзеркалює світогляд епохи й змінюється відповідно до художніх тенденцій — від наукових спостережень до сентиментального портрета, від реалізму до сміливих живописних експериментів і народної фантазії. Водночас незмінною лишається її основа — щира любов до тварин і захоплення світом природи. Саме тому цей жанр відгукується в серцях багатьох поціновувачів мистецтва, не втрачає актуальності, а навпаки — постійно еволюціонує, відкриваючи нові способи діалогу між людиною та природою.
