Іду,
Продираюсь крізь хащі до світла.
Сокирою шлях собі прокладаю
Крізь щільно сплетене віття.
Крізь темряву (сумніви ночі)
Наосліп іду,
На голос,
На заклик пані Свободи
Шлях собі прокладаю.
Руками роздертими в кров
Розсуваю останні поламані віти,
Що шлях затуляли до волі.
Захеканий падаю…
Геть зовсім знесилений падаю,
Милуюся небом.
Крилами янголів хмари -
Чисті, білі, мінливі, легкі
Пропливають по синій величі неба надії.
На мить лиш заплющую очі -
Там бачу руїни,
Апокаліптичний,
Жахливий,
Страшний краєвид.
Господиня Зневіра крокує по землях розбитих,
Війною розтрощених землях.
Рашизмом знівечений край
Обкрадений,
Вкрадений,
Злий,
Мовчазний
Постав в безнадії покірний і темний…
Розплющую очі.
Радію, що то все було маячнею
Та що я (таки все ж!)… -
Я продерся крізь дикість людську,
Крізь хащі зневіри до світла!
