Крокуєш уперед.
І обрій — як мета…аж ось він,
Зовсім близько!
Ступив за нього. Вмить
Проходиш наче в лаз,
В розгубі… —
Щось не так!
Тут лише тління,
Пил, пустеля,
Самота,
Зневіра,
Як тихий смуток
Спогадами час…
Старезність,
Пустота.
В душі
І розпач,
І безвихідь.
В цей обрій,
В небокрвй
Розкришується шлях
Крихким сувоєм трухлим —
В хаосі руйнувань
Він інієм спадає
З відлуннями стогнань
Та озовами болю.
Та попелом у крах,
В безмовну безнадію.
А на останній крок —
Ні часу, ані сили.
Завершено тут шлях.
…А там, удалині
Весела сяє мрія!
…Тут щось не те,
Не так…
Крокуєш уперед,
Де обрій як мета
З оманних перетворень,
Блукань та потрясінь.
У хащах запитань
Зупинися в задумі —
Робити крок чи ні
В цю темряву,
В цю прірву?…
Яку переступи лиш -
Ввійдеш у давню мрію.
…Та сумніви гризуть.
І топчеся на місці —
Адже ж останній крок!
І дивися у небо —
Чекаєш все порад,
На диво, провидіння…
А небеса мовчать.
Як завжди безсловесні
В осінню сутінь цю…….
