Нью-Йорк 1930-х років. Епоха сухого закону, розкішних кабаре та нещадних мафіозних розбірок. У цьому світі, де краса дорівнює смертному вироку, Рубі Сент-Клер — холодна королева нічного клубу, яка змушена грати за чужими жорстокими правилами.
Але що відбувається, коли в її закриту гримерку вривається минуле, яке вона намагалася стерти протягом п'яти років? Коли маски скинуті, а за дверима в коридорі ходить охоронець?
Сьогодні, спеціально для недільного вечора на Друкарні, я ділюся з вами одним із найвідвертіших, найпристрасніших та найулюбленіших уривків із мого роману «Червоний оксамит і свинець».
Марго повільно, але невблаганно розвела її ноги в сторони і стала між ними.
— Ти все ще носиш той самий запах, — пробурмотіла Марго, схиляючись до шиї Рубі, вдихаючи аромат її шкіри. — Жасмин і брехня.
А потім вона опустилася на коліна.
У Рубі перехопило подих. Вона вчепилася руками в край столу, відкидаючи голову назад, дивлячись у стелю, де відбивалося світло ламп.
Вона відчула гарячі руки Марго на своїх стегнах, а потім — тепло її дихання крізь тонку тканину сценічних трусиків. Марго не поспішала, її подих був повільним, дражливим, наче вона хотіла розтягнути цю мить, зробити її вічною. Кожен видих обпікав ніжну шкіру, змушуючи тіло Рубі вигинатися в передчутті.
— Марго... — благально простогнала Рубі.
Це було занадто. Занадто швидко, занадто гостро. Але Марго не слухала. Вона стягнула шовкову перешкоду вниз повільно, насолоджуючись кожним сантиметром оголеної шкіри, що відкривалася перед нею.
Коли язик Марго торкнувся її, Рубі ледь не скрикнула. Вона затиснула собі рот рукою, придушуючи звук, боячись, що охоронець в коридорі почує.
Це було не ніжно. Це було відчайдушно.
Марго брала її так само як танцювала — агресивно, жадібно, віддаючи всю себе і вимагаючи того ж на заміну. Вона наче намагалася стерти всі ці п'ять років, стерти дотики Торна, стерти все, що було між ними. Раптом Рубі відчула, як пальці Марго ковзають всередину неї — спочатку один, потім другий. Вони рухалися в ритмі з язиком, згинаючись, щоб торкнутися тієї точки глибоко всередині, що змушувала Рубі горіти й вигинатися назустріч.
Корсет тиснув на ребра, не даючи дихаться на повні груди, а пальці заплуталися у темному волоссі Марго, стискаючи його, тягнучи, благаючи не зупинятися.
Це було божевілля. І це було найкраще, що сталося з нею за останні роки.
Вона чула своє власне переривчасте дихання, чула вологі звуки, які заповнювали кімнату, і відчувала, як напруга наростає, скручуючись у тугий вузол внизу живота.
— Будь ласка... — шепотіла вона в маренні, забувши, хто вона і де вона. — Марго, будь ласка...
Марго почула її. Вона прискорила темп, її рухи стали нещадними, доводячи Рубі до межі.
Світло ламп перед очима Рубі перетворилося на феєрверк. Вона стиснула стегнами голову Марго, і хвиля насолоди — такої сильної, що вона межувала з болем — накрила її з головою. Вона закричала у свою долоню, її тіло здригалося в конвульсіях, віддаючись цьому вибуху.
Вона обм'якла на столі, важко дихаючи, відчуваючи, як піт стікає по спині під корсетом. У гримерці запала тиша, яку порушувало лише їхнє дихання.
Марго повільно підвела голову. Її обличчя розчервонілося, волосся прилипло до чола. Вона тильною стороною долоні витерла мокрі губи, не зводячи з Рубі темного, важкого погляду, і повільно підвелася з колін. Тепер вона знову дивилася на Рубі зверху вниз, поки та намагалися зібрати себе докупи на столі.
У цьому погляді більше не було люті. Тільки втома і якась дивна, болісна ніжність.
— Я хотіла зробити це п'ять років, — сказала Марго хрипким, зірваним голосом, і ці слова зависли в повітрі важче за будьяке зізнання.
Вона відступила на крок, даючи Рубі простір.
— А тепер, Роуз... тепер я готова тебе вислухати.
💬 Нагадую, що роман «Червоний оксамит і свинець» повністю завершений і доступний для читання абсолютно безкоштовно. Якщо ви любите небезпечний нуар, таємниці минулого та складні квір-стосунки — ця історія чекає на вас.
Поділіться в коментарях вашими емоціями від уривка: як вам динаміка між Рубі та Марго? Чи відчули ви ту саму напругу крізь екран? 🖤
