Матеріал підготовлено у партнерстві разом з проєктом "Біла Демократія"
Тема політичних цілей країни, що обороняється є, напевне, одним із найбільш простих і водночас найважчих питань. Здавалося б, цілі очевидні, і головна з них — виживання країни. Проте 2022 рік уже пройшов, а нічого так і не було чітко озвучено.
Політичні цілі, чи то, радше, мета війни, з погляду як частини населення, так, і політиків мали б дати розуміння того, за що ми воюємо, адже суспільна підтримка є однією з основ ведення війни. Оглядаючись назад, бачимо, що в 2022 році окреслювати цілі не було потрібно, адже на кону стояла мета, яка не потребує пояснень — фізичне виживання Української держави.
Проте разом зі зміною війни основну мету так і не було оголошено, і головне питання тут — чому?
Спочатку варто розібратися, чи має ціль наше політичне керівництво. Перша ціль, яку ми бачимо перед собою зараз і яку переслідували з 2022 року — справедливий мир. Насправді це неодноразово озвучувалося президентом, тож цілком можемо вважати її головною ціллю політичного керівництва, або, радше, метою боротьби після збереження державності.
Як зазначив чотирнадцятий міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба:
«Єдина річ, яка може дати Україні мир – доведення і розуміння Путіним того, що Україна виборола право бути незалежною і європейською»
Це підводить нас до того, що фактичні цілі нам висуває Російська Федерація (РФ), а ми, у свою чергу, мусимо довести її керівництву, що ці цілі реалізувати неможливо.
Це можна вважати одним із пояснень, чому чітких цілей так і не було оголошено, адже мета фактично одна — зруйнувати плани ворога настільки, щоб він сам відмовився від продовження війни.
Проте, як зазначалося вище, насамперед цілі потрібні для суспільства й обґрунтування війни перед ним. Крім того, вони необхідні й партнерам, адже допомагати без розуміння дій отримувача ніхто не буде. Тому спробуймо окреслити принаймні ті цілі, які випливали з політичних дій та заяв нашого керівництва за час війни.
Територіальна цілісність: головна ціль і водночас болюче питання для України. У 2022 році головною метою було безумовне відновлення міжнародно визнаних кордонів 1991 року. Сьогодні риторика стала гнучкішою: поряд із визнанням усіх окупованих територій українськими в дискурсі з’являються ідеї «третіх шляхів». Йдеться як про специфічні моделі управління та контролю над Запорізькою атомною електростанцією (ЗАЕС), так і про теоретичні обговорення можливих обмінів територіями чи створення вільної економічної зони в Донецькій області задля досягнення стабільності й сталого миру.
Суверенітет та безпека: мета, що передбачає розбудову сильної армії та ефективної системи оборони. З відкритих джерел нам відомо, що під час Стамбульських перемовин у березні 2022 року Україна мала погоджуватися на суттєве скорочення армії та озброєнь. Нині ж українська делегація на перемовинах вимагає гарантії безпеки з боку США та ключових країн-членів ЄС із чіткими юридичними зобов’язаннями та можливими обмеженнями, які ще будуть обговорюватись у майбутніх перемовинах.
Справедливість та відповідальність: досягнення справедливості через міжнародні суди та трибунали не було на порядку денному на початку війни, проте з’явилось після великих перемог ЗСУ і викриття численних злочинів РФ.
Переговорний процес: показовою є еволюція питання переговорів. Від законодавчої заборони, закріпленої указом президента, на будь-який діалог із чинним керівництвом РФ наприкінці 2022 року позиція трансформувалася до обговорень можливості тристоронніх зустрічей за участю президентів України та Росії. Це свідчить про спробу збалансувати вимогу справедливості з пошуком реальних дипломатичних механізмів припинення вогню.
Інтеграція до західних структур: це, мабуть, єдина константна ціль. Курс на ЄС та НАТО закріплений у Конституції, а війна лише прискорила цей процес, зробивши його питанням національної безпеки. Вступ до НАТО розглядається як ціль номер один саме через його безальтернативність.
Як бачимо, цілі України постійно змінювалися та були реакцією як на поле бою, так і на трансформації в міжнародній політиці. Це стало ще однією причиною політики неоголошення чітко сформульованих цілей.
З огляду на українське суспільство та потребу зберегти легітимність чинної влади, оголошення цілей та їхня подальша зміна могли б викликати більше обурення суспільств та поставити під сумнів ефективність управління країною. Водночас саме цього й прагне ворог, тож відсутність офіційних цілей певною мірою стала інструментом забезпечення внутрішньої стійкості.
Все ж таки позиція України не дозволяє вибудувати чітке й цілісне бачення війни, але це вже радше питання до політичного керівництва, чому ми не здатні його диктувати. Залишимо це на роздуми коментаторів.
Підписуйтесь на національно-визвольне медіа «Світло» та «Біла Демократія»!
