ZAKHAR BO – Електрозалежність (LP, 2025). Рецензія

Слухати: https://id.ffm.to/elektrozalezhnist

Дебют ZAKHAR BO: 4,5 роки праці, пошуку себе та створення інді-альбому з яскравим фанковим вайбом і нотками психоделії

Київський інді-артист Захар Борисенко нарешті здійснив мрію й втілив мету, до якої поступово йшов останні кілька років — випустив дебютний альбом «Електрозалежність». Над ним артист працював, можна сказати, з моменту свого дебюту: цей довгобуд стартував ще 4,5 роки тому, у лютому, з синглу, що й дав назву альбому.

Та чи можна цей дебют назвати успішним, якщо для його реалізації знадобилося стільки часу? Коли людина самостійно виконує всі задачі — від написання текстів, аранжування, продюсування до мастерингу, освоюючи все це у процесі — я гадаю, за таку працьовитість вже варто потиснути йому руку.

Захар — поки що молоде ім’я на інді-сцені, але він безумовно відчуває стиль, має гарний музичний смак і явно наслуханий якісної музики. До того ж уже володіє певним досвідом у продюсуванні — не надто великим, але достатнім, щоб співпрацювати з іншими артистами. Сподіваюся, це не марно, адже це лише початок шляху, а він уже демонструє неабиякий потенціал. Через кілька років, я не сумніваюся, для нас релізи випускатиме вже серйозний інді-виконавець ZAKHAR BO. З такими даними й розумінням творчих процесів, головне — не втратити мотивацію та енергію.

«Електрозалежність» — це альбом про емоції та почуття, які пробігають крізь нас. Це компіляція напрацювань за ці роки, збірка синглів, згрупованих в альбом, що не має єдиної концепції — окрім однієї.

Тому й відкриває альбом однойменний трек, який задає майбутній настрій треклиста. Мінімалістичний фанковий грув створює теплий літній вайб, що здаля радше нагадує фанк 60-х, але в сучасній обгортці. Тут за хуковість відповідає чудова комбінація хіп-хоп груву в барабанах і слепового басу — Захар постарався до майже досконалої збалансованості, а коротке гітарне соло наприкінці зовсім не зайве: воно освіжає саунд відчуттям морського бризу. Чого якраз бракує у вокальних партіях, які, на мій погляд, не надто розкривають талант Захара і не запам’ятовуються — хіба що трішки в приспівах.

Можливо, якби Захар дещо переробив трек спеціально для альбому і запросив на вокал репера — це чудово вписалося б у ритм-секцію. Я впевнений, що флоу на ці куплети ліг би краще. У результаті ми б отримали тяговий літній хіт у стилі самого Захара, але з поєднанням джі-фанку та інді-попу — і це був би топстиль. Тим паче, що гливкі синтезатори з легким вайбом Funkadelic тут, звісно, вже є.

Зрозумійте правильно: це всього лиш мої думки вголос, як я бачу цей трек. І вказувати щось Захару я точно не маю права.

Можливо, це прозвучить іронічно, але трек “Розмови” вокально нагадав мені Скрябіна середини нульових і десятих — щось у дусі “Говорили і курили”. Утім, що стосується ритм-секції — тут усе прекрасно, мені нема до чого причепитися: у Захара відмінне відчуття стилю. Як же він кайфово вплітає сюди психоделічні синтезатори, а потім — наелектризоване гітарне соло, яке звучить ще краще, ніж попереднє у пісні “Електрозалежність”. Ох, мені дуже заходить цей “бруд” у сексуально-спокусливій атмосфері треку. Однозначно — дуже стильна перлина, в якій є місце пульсуючому груву (що імітує серцебиття), інді-роковим гітарам та багатьом іншим деталям. Особливість пісні — у пишних, різноманітних аранжуваннях, які годилися б у саундтрек до еротичного фільму, бо кінематографічність тут уже є.

А от трек “П’яні. Закохані. Дурні” менш виразний, хоча аранжування залишаються сильною стороною Захара. Не знаю, чи можна це назвати хуком, але гітара видає дуже приємний риф, що нагадує Енніо Морріконе. У цих мелодіях щось є — вони запам’ятовуються, навіть якщо текст проходить повз, музика компенсує цей брак.

Загалом Захар доволі послідовний у побудові структури альбому, яка тримається в чітко окреслених межах інді та фанку. Він схильний повторюватися і гратися в сюжетні історії, які поки даються йому не дуже добре (як, наприклад, у треку “Давай горіти”), але компенсує це своїм наполегливим потенціалом — тож іноді на вторинність можна закрити очі.

Захар дозволяє гітарам і синтезаторам мати більше простору й свободи в треку “25-та година” — я б назвав його синтвейвом, який Kadnay так і не зіграли. Коли Захар не вигадує собі жанрових обмежень, він по-справжньому вільний: у “Космічні тіла” він грає протяжне построкове соло, яке є найкращим моментом треку. Так, там ще є прикольні мелодії, але соло затьмарює все інше.

На початку я писав, що пісням бракує вокальних гачків, вони не настільки “заїдають”, як хотілося б. Але — в іронічно-стьобній “Шукали сенс” з’являється найбільша вокальна привабливість саме у приспівах. Це навіть цікавіше обіграно, ніж у Latexfauna останнім часом з якими Захар має спільний літній вайб. Але йому вдається зробити все, аби цей трек звучав максимально хітово, та й аранжування в Захара — різноманітніші в загальному. Приспіви, які можна наспівувати будь-де на концерті, прилипливі мелодії з привітом в інді-рок 2010-х — елементи, що роблять трек особливо захопливим для прослуховування. Мені подобається фінальний твіст, коли Захар іронізує: не треба шукати сенс там, де його немає.

А трек “Скажи як є”, на мою думку, завершує альбом на гарній оптимістичній ноті — не без прикольних фішок, які додають звучанню особливого шарму.

Лірика загалом типова — про кохання, романтику, авантюри. Такий собі індіпоп монолог двох людей на кухні, які говорили й курили аж до ранку, усвідомлювали власну вразливість і шукали себе (трек 25-та година). Про якусь особливість текстів мені нема чого сказати — це доволі типова лірика, що є проєкцією автобіографічних спогадів Захара в різні періоди його стосунків. Виділити можу “Шукали сенс” — там мені подобається гумор Захара.

Деякі тексти написані ще у 2018–2020 роках, але не прив’язані до конкретного часу — вони існують радше в позачасовому просторі. Фіт із Катериною Офліян — не випадковий: їх об’єднує минуле у гурті YEYO, де Захар грав на басу, а згодом вони стали близькими друзями. Тому не дивно, що в пісні є слова: “Давай з тобою горіти до ранку, спалимо світ до кінця і будем удвох танцювати, поки їде поліція” — це про минуле, вплив одне на одного і формування музичних смаків.

Озираючись на те, що альбом писався протягом чотирьох років, такий часовий інтервал йому не нашкодив: платівка вийшла добре скроєною — без надмірної жанрової мішанини, але й не позбавлена сміливих ідей.

Це не прорив і не подія року, та й не всі треки тут однаково запам’ятовуються. Але це солідний дебют, що підсумовує перший етап творчості: приємний інді-альбом із кайфовим літнім вайбом, фанковим і хіп-хоповим грувом, інді-роковими гітарками та п’янкими синтами.

Слухати обов’язково влітку — або будь-коли, коли хочеться чогось легкого й ненав’язливого, де тексти не головне, а музика — яскрава й стильна.