Цьогорічні війни не зробили альтернативні маршрути в обхід Росії менш ризикованими для країн Центральної Азії.
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну змусило країни Центральної Азії нарешті спробувати зменшити свою залежність від Росії як головного транзитного шляху до міжнародних ринків. Покладатися на такого непередбачуваного сусіда як єдине вікно у зовнішній світ стало надто небезпечно. Однак через чотири роки всі зусилля регіону виявилися марними. Маршрути, які Центральна Азія розглядала як альтернативні — насамперед Іран, а також Афганістан і Пакистан — фактично закрилися через військові конфлікти, що спалахнули в усіх трьох країнах. Парадоксально, але удари США по Ірану означають, що Росія — хоча вона й досі перебуває у стані війни та зазнає хвилі санкцій — знову виглядає найбезпечнішим варіантом.
Історично більшість торговельних маршрутів Центральної Азії до світових ринків пролягали так званим «Північним коридором» через Росію та Білорусь до Європи. До вторгнення в Україну у 2022 році понад 80 відсотків сухопутних перевезень між Європою та Китаєм здійснювалося цим маршрутом, зокрема більша частина казахстанського експорту нафти, урану, металів та зерна; узбецької бавовни, золота, текстилю та добрив; таджицьких дорогоцінних металів та алюмінію, а також киргизького золота. Значна частка сільськогосподарської продукції регіону також надходить на міжнародні ринки саме цим маршрутом.
Привабливість цього транзитного маршруту через Росію підсилюється тим, що сама Росія є одним із основних ринків збуту для товарів із Центральної Азії: від 12 до 26 відсотків експорту, залежно від країни. Крім того, «Північний коридор» має високу пропускну потужність, митні процедури, що здебільшого функціонують безперебійно, та передбачувані тарифи.
Проте залежність від єдиного маршруту для виходу на зовнішні ринки викликала занепокоєння серед країн Центральної Азії з самого моменту здобуття ними незалежності від Радянського Союзу. Ці побоювання лише посилилися, оскільки з початку 2000-х років Кремль дедалі частіше використовував торгівлю як інструмент покарання колишніх радянських республік за те, що він вважав недостатньою лояльністю у їхній зовнішній політиці. У 2016 році у відповідь на підписання Києвом Угоди про асоціацію з ЄС Росія заборонила транзит українських товарів через свою територію: це рішення також мало швидкі наслідки для Центральної Азії, оскільки Україна входила до десятки найбільших торговельних партнерів регіону.
Які б сумніви щодо альтернативних маршрутів не існували раніше, повномасштабне вторгнення Росії в Україну перетворило їх розвиток на практичну необхідність. Транспортування товарів через Росію стало надто складним. Кількість перевірок зросла, як і витрати та непередбачуваність, а також виникли проблеми зі страхуванням вантажів та обробкою платежів. На додачу до цього Москва продовжувала використовувати цей коридор як засіб тиску, підвищуючи транзитні тарифи, вводячи додаткові збори та змінюючи систему сплати ПДВ на кордоні — найімовірніше, у спробі компенсувати витрати на війну в Україні.
Найбільшим досягненням Центральної Азії у зменшенні залежності від російського транзиту стало збільшення прямої торгівлі з Китаєм завдяки будівництву багатокілометрових залізниць, доріг та трубопроводів. Проте у прагненні отримати безперешкодний доступ до міжнародних ринків країни Центральної Азії також звернули увагу на Південний коридор через Афганістан і Пакистан, а також Іран, щоб розвивати торгівлю з Європою.
На Південному коридорі також не бракує перешкод. Маршрут через Афганістан до пакистанських портів Карачі та Гвадар є дорогим і небезпечним через десятиліття війни, погану інфраструктуру та гірський рельєф. Маршрут через Іран був простішим, хоча й досі ускладнювався санкціями, які технічно не забороняли транзит товарів, але перешкоджали фінансовим операціям, що призвело до зростання витрат.
Протягом багатьох років точилися дискусії щодо «Середнього коридору» через Каспійське море та Південний Кавказ, а далі до Європи через Чорне море або Туреччину. Найбільшими перешкодами на цьому маршруті були відсутність координації між країнами та недостатня інтегрованість різних ділянок маршруту, зокрема на державних кордонах.
Вторгнення Росії в Україну зробило розвиток Південного коридору пріоритетом, і маршрути через іранські порти стали популярнішими. Після 2022 року ці маршрути також використовувалися для перевезення товарів, на які поширювалися західні санкції.
Водночас країни Центральної Азії почали використовувати маршрут через Афганістан і Пакистан, уряди яких також були зацікавлені в розвитку транзитних маршрутів. У 2022 році Центральна Азія вперше відправила вантаж до Індії через пакистанські порти, але цей маршрут так і не став популярним. Наразі немає узагальнених даних про обсяги вантажопотоків цим маршрутом, що є ще одним свідченням фрагментованості перевезень.
Маршрутом, який отримав найбільший імпульс під час війни в Україні, є Транскаспійський, або Середній коридор, на розвиток якого ЄС виділив 12 мільярдів євро. Китай також включив цей маршрут до своєї ініціативи «Пояс і шлях». Сполучені Штати, незважаючи на торговельний конфлікт із Китаєм та прагнення зменшити свою залежність від китайських ланцюгів постачання, також підтримують розвиток Середнього коридору, а також інших маршрутів, що оминають Росію. Хоча частка «Середнього коридору» у транзиті вантажів поки що залишається незначною — близько 6 відсотків від загальних обсягів, — у 2022–2024 роках обсяг вантажів, що транспортуються ним, потроївся і продовжує зростати.
Однак останні події загрожують звести нанівець усі ці зусилля. Маршрут через Афганістан і Пакистан постраждав від останніх бойових дій між цими двома країнами. Ісламабад звинувачує «Талібан» у наданні притулку радикалам, які втікають з Пакистану, і закрив транспортні сполучення.
Тим часом на тлі війни, розпочатої США та Ізраїлем проти Ірану в березні, Тегеран закрив Ормузьку протоку, а США блокували іранські порти, зокрема Бандар-Аббас і Чабахар — два найважливіші для торгівлі з Центральною Азією.
Наразі бойові дії припинилися, і обидві сторони заявляють, що досягли угоди. Але навіть якщо угода буде повністю виконана, що є сумнівним, відновити торгівлю до колишніх обсягів найближчим часом не вдасться. Інфраструктура зруйнована, витрати на перевезення різко зросли, і ще довгий час існуватимуть побоювання, що війна може поновитися в будь-який момент.
«Середній коридор» також не залишився неушкодженим. Іранські удари у відповідь пошкодили аеропорт в азербайджанській ексклаві Нахічевань, а також були завдані удари по інфраструктурі в Каспійському морі. Зараз також виникають питання щодо запланованого транзитного маршруту через Азербайджан і Вірменію, південна частина якого пролягатиме всього за кілька кілометрів від іранського кордону.
Як наслідок, усі альтернативні маршрути транзиту через Росію виявляються не менш ризикованими для країн Центральної Азії. Це лише підсилює пасивність еліт регіону, багато з яких — навіть у п'ятий рік війни в Україні — досі вважають, що бойові дії неодмінно незабаром закінчаться, після чого санкції будуть пом'якшені, а Росія знову стане більш передбачуваною у своїх відносинах з іншими країнами. Тому замість пошуку альтернативних маршрутів простіше просто почекати, поки транзит вантажів Північним коридором повернеться до довоєнних обсягів.
Джерело — Carnegie Endowment
