Автор: by Simon Shuster | Time
Адаптивний переклад: t.me/in_factum
Минуло майже шість років відтоді, як Володимира Зеленського обрали президентом України, але він досі морщиться від блиску полірованої латуні та люстр, що захаращують його офіс. Це місце справді здається надто кричущим, ніби кімната, взята прямо з Мар-а-Лаго, і Зеленський, здається, не може перестати просити вибачення за це. Він би радше позбувся меблів, каже він, зняв би пілястри й зафарбував білою фарбою “золоте” листя на стелі.
"Але, знаєте, у нас не було багато часу на ремонт, особливо в останні кілька років", — каже він. Лише в задній частині його офісу, є простір, який здається Зеленському домом — маленька кімната з одним ліжком і набором картин, які він сам обрав. Це не музейні експонати. На місцевому базарі подібні, мабуть, вартували б максимум кілька сотень доларів. Але вони важливі для президента через те, що вони символізують.
Та, що висить над його ліжком, зображує російський військовий корабель, який тоне в Чорному морі. Інша показує українських військових, що нещодавно воювали на російській території. Третя, улюблена для Зеленського, зображує Кремль, охоплений полум’ям. "Кожна з них про перемогу", — каже він. "Тут я живу".
Але він не запросив мене на екскурсію. Його основна мета, наскільки я зрозумів, полягала в тому, щоб розвіяти напругу після його нещодавнього візиту до Овального кабінету — того, що став вірусною сенсацією для світу і джерелом тривоги для його країни.
За порадою людей, яким він довіряє, Зеленський здебільшого уникав розмов про цей епізод, не бажаючи поглиблювати дипломатичну кризу, яка загрожувала йому не менше, ніж існування його країни. Його стандартна відповідь на запитання про це була: "Залишимо це історії". Але його інстинкти рідко дозволяють йому довго мовчати про те, що його турбує, що частково й спричинило його проблеми з Трампом.
Перед тією зустріччю, каже Зеленський, він усе спланував. Він бував у Білому домі кілька разів під час війни. Але це була б його перша зустріч із Трампом в Овальному кабінеті, і вона стала б критичною точкою в зусиллях Трампа примусити до мирної угоди в Україні. Щоб справити враження, Зеленський привыз з собою набір подарунків, щоб подолати будь-яку неприязнь, яку президент США відчував до України, і розвіяти те, що Зеленський вважав впливом російської пропаганди на Білий дім.
Один із подарунків відповідав новій традиції ери Трампа, коли гості приносять блискучі знаки поваги та вірності. Нещодавнім прикладом є те, як Нетаньягу подарував Трампу золотий пейджер на згадку про вибухові пристрої, які Ізраїль використав минулого року в Лівані. Путін пішов ще далі, замовивши портрет Трампа і надіславши його до Білого дому. У випадку Зеленського подарунок був ще розкішнішим: чемпіонський пояс Олександра Усика.
В Овальному кабінеті Зеленський поклав пояс на бічний столик біля правого ліктя, плануючи простягнути руку і вручити його Трампу перед журналістами. Натомість коли почався брифінг, Зеленський потягнувся за іншим своїм подарунком. Це була тека з серією жахливих фотографій, що показували українських військовополонених після перебування в російському полоні. "Це важкий матеріал", — сказав Трамп, його обличчя стало похмурим, коли він узяв фотографії від Зеленського і почав їх переглядати.
Ці знімки, за словами деяких американських посадовців, стали моментом, коли зустріч пішла не так. Якби Зеленський запропонував чемпіонський пояс, цей жест міг би розрядити атмосферу. Фотографії мали протилежний ефект. Здавалося, вони насторожили Трампа, ніби його звинувачували в стражданнях тих солдатів. Але навіть сьогодні Зеленський не шкодує про своє рішення показати ці світлини. Він намагався достукатися до людяності Трампа. "У нього є сім’я, близькі, діти. Він має відчувати те, що відчуває кожна людина", — каже Зеленський. "Я хотів показати свої цінності. Але потім, ну, розмова пішла в іншому напрямку".
Одним із найболючіших обмінів репліками в Овальному кабінеті став той, що відбувся наприкінці, коли Зеленський запитав, чи відвідував Джей Ді Венс Україну під час війни. Обидва знали, що він цього не робив, і Венс різко відповів, що не зацікавлений у "пропагандистських турах" Зеленського.
Впродовж війни Україна дотримувалася політики заохочувати гостей бачити її руйнування на власні очі. Зеленський часто водить відвідувачів до лікарень, повних поранених солдатів, руїн від ракетних ударів чи масових поховань, залишених російськими силами. Посланці Білого дому з часу вступу Трампа на посаду в січні уникали таких поїздок. Але Зеленський залишається переконаним у їхній цінності для дипломатії.
Пізно вранці президентський кортеж виїхав із офісу Зеленського до західних передмість Києва і зупинився в селі Мощун. До російського вторгнення тут проживало близько 800 людей, і село було відоме тим, що Зеленський на початку своєї кар’єри актора і коміка знімав тут один із найпопулярніших своїх ситкомів. Тепер у всій Україні Мощун відомий як село, де російська спроба захопити Київ провалилася.
Битва, що тривала 23 дні наприкінці лютого і в березні 2022 року в навколишніх полях і лісах, можливо, була найвизначнішою в Європі з часів Другої світової війни. Якби вона закінчилася інакше, росіяни могли б оточити Київ, скинути Зеленського, поглинути більшу частину України і перекроїти європейську карту. Натомість сотні російських військових були вбиті в Мощуні “солянкою” українських військ, поліцейських, нацгвардійців і звичайних цивільних, деякі з яких були озброєні лише гранатами та мисливськими рушницями.
"Наші воїни в Мощуні були в меншості 13 до одного", — сказав мені Зеленський. Це не пропаганда, наполягав він. "Це факт".
Минуло три роки відтоді, як Росія програла цю битву, і ми приїхали відзначити річницю. Поле битви, де загинуло щонайменше 125 українців, тепер було прикрашене прапорами, на деяких із яких було написано: "Україна або смерть".
Можливо, Венс мав рацію. Важко провести межу між урочистістю і пропагандою. З часом свіжі рани стають старими шрамами. Поля битв перетворюються на меморіали, і кітч [стиль масової культури] починає просочуватися. Пейзаж навколо Зеленського виглядав безперечно постановчим. Безпосередність подій згасла, і це ускладнює дипломатичне завдання, яке стоїть перед Зеленським на цьому етапі війни. Виживання його країни залежить від його здатності зберігати підтримку і співчуття іноземних союзників. Але коли війна перетворюється на смертельну рутину, йому стає важче утримувати їхню увагу і тримати таких людей, як Трамп, на своєму боці.
Остання хвиля російських дронів з’явилася в небі незабаром після півночі. Повідомлялося, що це були "Шахеди" — конструкція, яку Росія отримала від Ірану. У соцмережах українці люблять сповіщати про їхнє прибуття, публікуючи емодзі моторолера, бо ці дрони так звучать. Я прокинувся від гуркоту зенітних гармат, а світло від їхніх спалахів танцювало на стіні моєї спальні.
Зеленський у той час був у потязі, повертаючись із чергової поїздки до Європи. Однією з його зупинок того тижня була Фінляндія. У центрі Гельсінкі Зеленський оглянув величезне підземне сховище, призначене для захисту і комфорту фінських громадян у разі російської бомбардувальної кампанії. Хоча населення країни становить лише 5,6 мільйона, вони побудували мережу таких сховищ, достатню для майже п’яти мільйонів людей. "Ці діти, вони грали в хокей там унизу", — здивовано каже Зеленський. "У них є спортзали, магазини, ніби маленькі містечка, величезний простір". Він підписав угоду з урядом Фінляндії про будівництво подібних сховищ в Україні.
На зворотному шляху екран iPhone Зеленського спалахнув повідомленням про повітряну тривогу. Тоді основною ціллю було місто Одеса, де дрони влучили в житловий будинок, торговий центр та інші підприємства.
Один із найближчих союзників Зеленського, Петр Павел, президент Чехії, того дня був в Одесі, і його потяг від’їхав лише за 20 хвилин до початку атаки. Раніше того дня Трамп і Путін провели телефонну розмову, щоб обговорити американську пропозицію щодо припинення вогню, і російський лідер сказав, що розгляне принаймні деякі її умови. Павел не міг збагнути такого лицемірства. "Треба бути справжнім циніком, щоб заявляти про бажання вести мирні переговори чи переговори про припинення вогню і водночас розпочати масовану атаку на цивільну інфраструктуру", — сказав він під час візиту до Зеленського наступного дня. "З такою стороною надзвичайно важко мати справу".
Минулого літа у Швейцарії, під час мирного саміту, який Зеленський організував для понад 80 країн світу. Саміт мав на меті просувати бачення Зеленського щодо завершення війни. Воно базувалося на плані, який він назвав "Формулою миру", що складався з десяти принципів. Деякі з його вимог здавалися союзникам фантастичними. Пункт п’ятий вимагав повного і безумовного виведення російських військ з усієї України. Пункт сьомий вимагав правосуддя для всіх російських воєнних злочинців, включно з Путіним та його топ-генералами.
Ніхто не сподівався, що Україна досягне всіх цих цілей. Але Зеленський і його команда бачили цю формулу як дороговказ — не практичну дорожню карту до миру, а ідеал, до якого світові дипломати мають прагнути, шукаючи способів завершити війну.
Як і більшість союзників України, президент Павел підтримав "Формулу миру". Але він мав набагато тверезіше розуміння того, як закінчиться війна. Він більшу частину своєї кар’єри прослужив у війську, потім працюючи у вищому командуванні НАТО. На полях саміту у Швейцарії він сказав мені, що остаточний мир в Україні буде потворним, сповненим гніву і важким для Зеленського, щоб такий прийняти. "Досягнення повернення повного суверенітету і територіальної цілісності — це не мета на короткострокову перспективу", — сказав Павел. "Це не станеться в найближчому майбутньому".
Він закликав мене подумати про історичні лінії фронту й окупації, які залишалися замороженими на десятиліття. Радянське панування в Східній Німеччині або мілітаризований кордон між Північною і Південною Кореєю. Або країни Балтії у Східній Європі, які Радянський Союз окупував у 1940 році. Використовуючи санкції проти Москви та інші форми дипломатичного тиску, Захід намагався протистояти цій окупації. Але вона все одно тривала понад пів століття. Усі ці приклади, сказав мені Павел, є прецедентами того, де, ймовірно, закінчиться війна в Україні. "Я не бачу шансів", — сказав він, — "що Україна зможе швидко обернути війну на свій успіх".
Після саміту у Швейцарії бачення Зеленського щодо миру було урізано. Він більше не згадує "Формулу миру" у своїх промовах. У жовтні, коли наближалися президентські вибори в США, Зеленський представив менш амбітний план. Він складався лише з п’яти пунктів. Перший закликав Україну отримати запрошення до НАТО, а останні два взяли новий підхід, апелюючи до фінансових інтересів США, а не до спільних цінностей. Серед приманок, які запропонував Зеленський, був доступ до "трильйонів доларів вартості мінералів", захованих під українською землею.
Минулої осені, після обговорення цієї ідеї з Зеленським у Нью-Йорку, Трамп ухопився за неї, і його адміністрація невдовзі запропонувала угоду, за якою США могли б отримувати прибуток від мінерального багатства України як компенсацію за військову підтримку. Зеленський відхилив умови, які Трамп запропонував у першому проєкті угоди. Але після тижнів напружених переговорів США і Україна дійшли до версії, яку обидві сторони могли прийняти.
Наступного дня Трамп відсунув угоду про мінерали вбік і вирішив діяти жорстко з Зеленським. Його адміністрація оголосила про призупинення допомоги Україні, включно з постачанням критично важливих розвідданих, зброї та боєприпасів.
Це підірвало українські сили на полі бою. Найгостріше це позначилося в Курській області, де росіяни швидко почали просуватися вперед. Але Зеленський відмовився покладати провину на адміністрацію Трампа. "Це не пов’язано", — сказав він мені. "Не зрозумійте мене неправильно. Стан морального духу завжди залежить від того, чи стоять ваші партнери поруч із вами. Але я б не сказав, що пауза вплинула на операцію в Курську".
Найбільше Зеленського турбує не стільки обмін розвідданими, скільки російська дезінформація. Посеред битви Трамп провів телефонну розмову з Путіним, який сказав президентові США, що тисячі українських військ у Курську оточені російськими силами. "Це була брехня", — сказав мені Зеленський. Але Трамп продовжував її поширювати.
Для Зеленського це виглядало як частина шаблону. Американські посадовці, каже він, почали вірити Путіну на слово, навіть коли їхня власна розвідка суперечила йому. "Я вважаю, що Росія зуміла вплинути на деяких людей у команді Білого дому через інформацію", — сказав мені Зеленський. "Їхній сигнал американцям полягав у тому, що українці не хочуть закінчувати війну, і щось треба зробити, щоб їх примусити".
Напруга, що виникла після зустрічі в Овальному кабінеті, почала розсіюватися приблизно через десять днів, коли Зеленський і Трамп відправили своїх найвищих помічників на раунд переговорів у Саудівській Аравії. Зустріч, яка відбулася 11 березня, тривала близько дев’яти годин. "У якийсь момент ми навіть дістали карту і почали малювати на ній, як ми закінчимо цю війну", — сказав Волтц пізніше Fox News. "Звісно, обом сторонам доведеться піти на певні компроміси".
Цей коментар натякав, що США хотіли знати, скільки території Україна готова віддати росіянам. Але Єрмак, головний український переговірник на зустрічі, каже, що він би не інтерпретував це так. "Карта була важливою, щоб допомогти їм зрозуміти поточну ситуацію, де ми стоїмо, ключові стратегічні елементи". Американці не висували вимог. Вони знайшли час вислухати українців, які розповідали історію битв, які вели до цього моменту.
Через кілька годин переговорів Єрмак і його команда зателефонували Зеленському і попросили інструкцій. Він сказав їм погодитися на припинення вогню без попередніх умов. У певному сенсі це був ще одна величезна поступка. Зеленський провів усю війну, вимагаючи гарантій безпеки від американців і поступок від росіян. Тепер майже всі його вимоги були відкладені. Єрмак визнав, що це було важко. "Але ми маємо бути прагматичними. Ми маємо рухатися крок за кроком", — сказав він мені. "Це не момент для ідеалізму".
Після переговорів у Джидді США погодилися відновити постачання військової допомоги та розвідки Україні. Зустріч в Овальному кабінеті почала здаватися неприємним спогадом. З погляду Зеленського, не всі наслідки тієї зустрічі були поганими. Його рейтинги схвалення різко зросли в перші дні березня. Це здалося мені дивним. Враховуючи, скільки він поставив на карту, посварившись із Трампом, здавалося логічним, що його громадяни могли б звинуватити його в провалі дипломатії. Коли я запитав про це, Зеленський відповів.
"Чому українці захищалися на початку цієї війни? Через гідність", — сказав він мені. "Ми не вважаємо себе якоюсь наддержавою", — продовжив він, але українці "дуже емоційні, і коли йдеться про наше почуття гідності, свободи, демократії, наші люди піднімаються і об’єднуються". Вони сподівалися побачити в Овальному кабінеті доказ того, що Сполучені Штати залишаються їхнім союзником. "Але в той момент було відчуття, що ми не союзники, або не займаємо позицію союзника", — сказав Зеленський. "У тій розмові я захищав гідність України".
Незалежно від ціни, його народ не дорікає йому за це. І, здається, американці також. У опитуванні Ipsos, проведеному в середині березня, приблизно через два тижні після зіткнення в Овальному кабінеті, 60% респондентів сказали, що США мають підтримати прагнення України приєднатися до НАТО. Три чверті погодилися з Зеленським, що Путіну не можна довіряти дотримуватися будь-якого припинення вогню. Навіть після тижнів атак на Україну в правих ЗМІ більшість американців зберігають позитивну думку про Зеленського.
Він бачить у цьому можливість. Оскільки Трамп продовжує просувати мир, Зеленський має намір впливати на процес, звертаючись безпосередньо до американських виборців. Без сумніву, він погодився дати мені інтерв’ю частково з цієї причини. Але він також визнає, що без того, щоб переконати самого Трампа, у нього мало шансів забезпечити стабільний мир.
У цьому плані впертість Путіна може виявитися перевагою. Останніми місяцями, коли Зеленський поступався і йшов на компроміси, російські вимоги лише зростали. Запускаючи ракети проти цивільних, Кремль продовжував наполягати на своїх максималістських умовах для завершення війни.
На розчарування Зеленського, Трамп погодився на деякі з цих поступок, не отримавши нічого взамін. Він зняв із порядку денного прагнення України приєднатися до НАТО. Він навіть припустив, що привітав би повернення Росії до G7. Дозволити таке, каже Зеленський, означало б зняти єдине конкретне покарання, яке Путін отримав за вторгнення в Україну: його ізоляцію. "Це великий компроміс", — сказав мені Зеленський. "Уявіть, якби Гітлера звільнили від політичної ізоляції".
Оскільки Трамп наполягає на завершенні війни, він, здається, залишив усі "морквини" для Росії, а українцям дістається "батіг". Цей образ змушує Зеленського посміхнутися. "Якщо морквина отруєна, то слава Богу", — каже він. "Можливо, це хитрість цієї дипломатії". Якщо захоче, Трамп може витиснути поступки від росіян, бо, здається, він єдиний, кого боїться Путін. У певні моменти мирного процесу, коли США погрожували санкціями Кремлю за продовження бомбардувань України, "росіяни дуже злякалися", — каже Зеленський.
З часом він усе ще сподівається, що Трамп зрозуміє, що Путін слабший, ніж здається, що йому не можна довіряти, і що перемога Росії в цій війні була б не лише катастрофою для України. Це була б поразка, каже він, для всього Заходу, і особливо для США та їхніх лідерів. Трамп і його команда не прийняли б такої поразки, каже Зеленський. "У них є свої амбіції. Вони бачать свою роль в історії", не лише як потужні лідери, але як ті, хто може досягти гідного завершення війни. "Ось чому я не вірю в ці апокаліптичні сценарії. Чесно кажучи, не вірю".
Проте в одній із нещодавніх телефонних розмов із Трампом Зеленський спробував намалювати картину такого сценарію. Що станеться, якщо припинення вогню постійно буде порушуватися росіянами? Усі міста і села в Україні вздовж лінії фронту стануть як "тисяча Берлінів" під час Холодної війни — відгороджені стінами, розділені, ледве здатні вижити. Вони будуть "мертвими зонами", сказав він, і тому не думає, що Трамп хоче залишити таку спадщину.
У найближчі тижні Зеленський продовжуватиме переконувати Трампа і Венса, звертаючись не до їхніх вузьких політичних інтересів, а до їхніх принципів як державних діячів і людей. Під час однієї з їхніх нещодавніх телефонних розмов він навіть запропонував Венсу переглянути своє рішення не відвідувати Україну під час війни. "Ми все ще чекаємо на вас", — сказав Зеленський зі сміхом. Віцепрезидент не відповів.
Через кілька днів, коли ми стояли біля дверей офісу Зеленського, я задумався, що сталося з чемпіонським поясом. Чи встиг він подарувати його Трампу, чи привіз назад додому після зустрічі? "Не знаю", — сказав мені Зеленський. "Можливо, він усе ще там". У метушні після їхньої суперечки він залишив його на бічному столику біля дивана. Пізніше того дня, коли українці пішли, один із працівників Білого дому знайшов пояс і відніс його до приватної їдальні Трампа, де він тепер стоїть серед інших сувенірів, як нагадування про невдалу дипломатію.
