Барвисті однотонні кольори зрушують непохитний міст над водоспадом. Він мій перший такий величезний і мені забракло сил відійти. Тож ці рядки пишуться під вітром бурхливої погоди течії, яка не поміщається у моїх оцях.
Є вагання щоб відвести погляд ледь вище, побачити прекрасне буденне, прозоре. Цим називають повітрям.
На згадку приходить - дитяче вперше, коли око зажмурилося від кольорів, які так важко осягнути дитиною.
Згадки про друга лунають легкими спалахами всередині, в голові, в мізках,
коли він думає про мене, якщо він думає про мене... волосся в мене темно-каштанового кольору.
Інше око зажмурене.
