Намагаюся виконувати одну зі своїх New Year's resolutions — розповідати побільше про цікавих діячок фантастичної царини. Не знаю, можемо ми це вже називати цілою рубрикою чи ні, але подібні дописи вже виходили про Тіґріну та Джуді-Лінн дель Рей. Переходьте за посиланнями, якщо ще не читали!
А сьогодні поговоримо про Вендейн Акерман (уроджену «Малку» Варман) — палку прихильницю фантастики, перекладачку та дружину Форреста Дж. Акермана.
Жінка народилася у Німеччині в домі Бріджит Гельм, однак їй, польській єврейці, довелося неодноразово переїжджати — Венді жила й у Франції, й Англії, а також Ізраїлі. В останньому вона навіть вийшла заміж, народила сина, однак розлучилася й перебралася до Лос-Анджелеса.
Познайомила Акермана та Венді любов до книжок — уперше вони зустрілися в універмазі, у якому жінка тоді працювала.
«Першими словами, які моя Венді промовила мені (коли працювала книгаркою в універмазі), були: "Сер, я можу вам допомогти?". Боляче, але водночас так щемко, що останніми її словами мені були: "Форрі, допоможи мені"».
«Коли хімія в її тілі схвально відреагувала на наближення тридцятидворічного сором’язливого чоловіка, що підходив до її відділення з цілим оберемком книг, вона сказала колезі: "Не займай його, він мій". Коли я почув її чарівний акцент, то спитав, звідки ж вона. "Мої предки, — в’їдливо промовила вона, — були високорозвиненою расою вже тоді, коли твої ще на хвостах з дерева звисали"».
Завдяки цьому знайомству Венді стала членкинею LASFS та товариства The Outlanders — фан-клубу для членів LASFS, які жили далеко від середмістя Лос-Анджелеса, тож могли лишень зрідка відвідувати тамтешні зустрічі.
Венді та Форрест одружувалися двічі — уперше в 1949 році, а вдруге — у 1972. Навіть у період їхнього розлучення жінка була його вірною компаньйонкою.
Вона також друкувалася у його журналі Famous Monsters of Filmland та супроводжувала його у навколосвітніх подорожах (подружжя бувало навіть у Києві) тощо. Акерман жартував, що без знання мов дружини він би просто «загнувся» у цих мандрівках: Венді знала французьку, іспанську, німецьку та італійську (хоч освіту мала пов’язану з природничими науками й поза фантастичною діяльністю займалася викладацтвом, була медсестрою та акушеркою).
Свої мовні навички Венді застосовувала зокрема й усередині спільноти: була перекладачкою серії романів про Перрі Родана з німецької та перекладала з французької П’єра Барбета. З німецької мови Венді також переклала роман «Непереможний» Станіслава Лема, хоч критики не надто схвально поставилися до її роботи (Акерман жартував, що це все через його редакцію, однак сам Лем перекладом був задоволений).
От як про цей переклад відгукувалася, до прикладу, Урсула Ле Ґвін: «Обидва переклади були зроблені Вендейн Акерман [ідеться про роман Лема й Стругацьких, над яким вона також працювала]. Лем (і, схоже на те, Стругацькі) були перекладені з німецької. Вони читаються легко, хоч поціновувачі оригіналів і запевнили мене, що романи втратили більшу частину своєї фактури, стилю й ефекту».
Попри ці зауваження важко не погодитись, що жінка все життя наполегливо працювала й загалом провела його насичено й цікаво. Як згадував про неї Акерман:
«Вона їла найповільніше від усіх на світі й мала найбільш чутливий на планеті ніс. Упродовж п’яти років супроводжувала мене до нудистських пляжів. Приймала ґеїв та лесбійок. Любила суші та фаршировану рибу. Мала гарний співочий голос. Не пила, не курила трави й не лаялася».
У спогадах про свою дружину Акерман також розповів про їхню спільну заповітну мрію, якій, на жаль, не судилося статися через смерті Венді в 1990 році:
«Ми завжди планували відсвяткувати разом 2000 рік. Моє розбите серце питає: "Як же ж ти змогла покинути мене?". Але тверезий розсуд підказує мені, що ти ніяк цьому б не зарадила. Я пробачаю тебе. Я люблю тебе».
