Цьогорічного Міжнародного дня боротьби за права жінок відходжу від традиції розповідати про якусь конкретну письменницю — на цей раз зібрала для вас добірку надзвичайно цікавих панянок, які публікувалися в одному з найвідоміших журналів фантастики та жахів, Weird Tales. Ми часто говоримо про Кетрін Люсіль Мур чи Марґарет Сент-Клер, однак жінок, які були причетними до цього журналу, насправді ж значно більше (у цьому дописі, звичайно ж, також згадано далеко не всіх), тож розглянемо ще кілька імен, затьмарених своїми колегами чоловічої статі, але від цього не менш важливих та цікавих.
Елі Колтер
Псевдонім Мей Елізи Фрост, яка писала не тільки химерну прозу, а й вестерни (стрічка The Untamed Breed була натхнена її оповіданням Something to Brag About). Цей жанр був для жінки настільки великою пристрастю, що зі своїм першим чоловіком вона познайомилась, коли подала оголошення про пошук ковбоїв, із якими вона б могла поспілкуватися задля матеріалу для своїх нових історій.
Першим оповіданням, опублікованим жінкою у Weird Tales, було Black Mask. У журнал вона подала близько шістнадцяти химерних історій, припинивши писати у 1952 році. Після розлучення із попереднім чоловіком, вона вийшла заміж за Ґленна Фаґалда, який також писав химерну прозу.
Окрім письма жінка також грала на органі в кінотеатрі й заробляла собі на життя музикуванням на фортепіано, а ще любила поратися на своєму ранчо.
Ґрей Ла Спіна
Ґрей дебютувала у Weird Tales із історією про магію вуду, The Tortoise Shell Cat. До цього Ґрей систематично публікувалася у виданні The Thrill Book, аж поки те не перестало видаватися.
Жінка відіграла надзвичайно важливу роль на самому початку заснування Weird Tales, але на самій лишень химерній прозі не зосереджувалася: дописувала в жіночі журнали, писала «чоловічі» розважальні історії й експериментувала з жахами.
Ґрей, окрім письма, ще працювала фотографкою у газеті, а також була офісною менеджеркою.
Еверіл Воррел
До того, як почати свою письменницьку кар’єру, вона працювала в уряді США секретаркою та стенографісткою, із годом навіть отримавши премію Альберта Ґаллатіна від Міністерства фінансів США за роки своєї роботи.
Жінка опублікувалась у Weird Tales не менше, аніж дев’ятнадцять разів (іноді — під псевдонімами), тричі потрапивши на обкладинку. Одне з її оповідань, The Canal, опубліковане у 1927 році, навіть увійшло до серіалу-антології Рода Серлінґа Night Gallery.
Це ж саме оповідання Говард Філіпс Лавкрафт вважав одним із найкращих, що коли-небудь публікувалися у Weird Tales.
Мері Елізабет Конселман
Мері писала з раннього дитинства — у віці шести років вона продала свій перший вірш. Її роботи публікувалися у найрізноманітніших журналах: від Weird Tales і до The Saturday Evening Post. Деякі із її історій отримали своє висвітлення у шоу General Electric Theater, яке вів Рональд Рейґан.
Її історії відрізнялися тим, що Мері намагалася не робити свої оповідки надто похмурими й песимістичними, «як у Г. Ф. Лавкрафта чи Кларка Ештона Сміта», а відтворювати «гелловінську моторошність старого-доброго "Чарівника країни Оз"».
Мері також працювала репортеркою у The Birmingham News, а більшу частину життя прожила зі своїм чоловіком у домі на воді.
А в коментарях діліться іменами своїх улюблених письменниць! Щиро дякуємо їм за натхнення та силу, із якою вони проторували шлях для дівчат сьогодення, які тепер можуть творити значно вільніше.
