Оригінально публікація на ЖЖ від 15.09.2020.
Трапив у Легези в «Часі погорди» цікавий діалектизм: «Де ї знайшлисте?»
Конструкція нагадує польську граматику, але, схоже, колись вживалася достатньо широко.
— Зажити щастя вояцького хотіли-сте, Ониську? — питався сотник (Іван Ле, Наливайко, 1957, 61).
ЗАЖИВАТИ // Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 122.
Сюди належить почасти дієслово бути; час тепер.: я є, ти є, ми є, ви є, они є. Рідше кажемо: ти єси (зам. ти є), він єсть; сесі види однако ж більше властиві язикові церковному; види я єсьм і они суть належать вже цілком до язика церковного.
Яко час будучий від я є уживає[ть]ся дієслово: я буду, -еш, -е, будуть, будь, будучий, бувший, був; відміняє[ть]ся оно зовсім після взірця другого першої відміни, отже як веду.
Замість: я (є) рад, ти рада, я читав, я хотів би, ви читали… кажемо часто: рад-єм, рада-м, рада-сь, читає-єм, хотів би-м, читали-сте і т. д. Для третьої особи обох чисел такого закінчення нема. Сі закінчен[н]я самі для себе ніколи не уживаються, можуть они бути тілько причіплені до якогось слова.
Граматика І.Огоновського (1894 р.)
