Віднайти себе, щоб зрозуміти: як, куди саме, навіщо йти і рухатися далі – саме цього найбільше прагне Поліна, головна героїня дебютного роману Кіри Малко «Нижче», який здобув третю премію конкурсу «Коронація слова» - 2017.
Саме для цього Поліна залишає посаду маркетингового аналітика у київському офісі і влаштовується офіціанткою на круїзному лайнері. Так починаються всі її пригоди, роздуми, хвилювання, нові знайомства, відкриття, розчарування.
На моє переконання маємо справу з психологічним романом з елементами пригод, тому що героїня відкриває для себе нові місця, під час коротких прогулянок, коли може залишити борт корабля у дозволений час вихідного дня.
Однак, в сюжеті роману піднято цілу низку соціальних проблем, а саме: тему соціальної нерівності між людьми, протест, чи, радше, виклик загальноприйнятим нормам суспільної моралі через ймовірність виникнення сексуальних та емоційних стосунків між двома жінками. Ця тема є наскрізною у романі. Спочатку Поліна дуже довго вагається, чи варто взагалі зізнаватися А у своїх почуттях?, як вона це сприйме?, чи це «нормально» відчувати подібне до дівчини, що працює у сусідньому відділі в цьому ж офісі?, Поліна прагне зрозуміти, що ж з нею відбувається і, зрештою, «втікає» від прийняття рішення на круїзний лайнер. Вона не задоволена власним життям і пережила складну психологічну драму в дитинстві, ставши свідком домашнього насильства батька над її матір`ю. Відтоді, Поліна «відключається», «застигає», коли переживає сильні негативні, або позитивні емоції.
Кіра Малко прагне спонукати читача замислитися над складністю та багатозначністю внутрішнього світу Поліни. Психологізм є однією із визначальних рис роману. Багато уваги приділено психологічним аспектам стосунків між двома людьми, які відчувають конання, взаємну симпатію, а пізніше – обов`язок та відповідальність.
«Це ж парадоксально – до досягнення певного рівня близькості, коли двоє не знають одне про одного, їм значно легше догодити одне одному, ніж коли вони стають близькими. Вони гуляють, починають зустрічатися. Що більше відкриваються одне одному, то більше очікувань мають. Що більше отримують… Стосунки тривають, скромні очікування переходять у ранг претензій.» (с. 186)
«…вона ненавидить себе за те, що ненавидить їх – (пасажирів)… вона ненавидить те, що у двадцять п`ять років, із двома вищими освітами, накладає морозиво, миє холодильники і стоки. Вона ненавидить те, що наприкінці кожного дня схожа на почвару, вкриту плямами ванілі й шоколаду. Ненавидить те, що їй байдуже, який у неї вигляд. Ненавидить те, що має їсти тоді, коли їй дозволять, виходити на берег, коли їй дозволять, справляти нужду – коли їй дозволять. Ненавидить, що має повертатися на корабель, коли понад усе хочеться просто лишитися у кав`ярні і просидіти там увесь день. »(с. 183)
Письменниця зображає корабель, як модель суспільства із проблемами ієрархії соціального стану, рівня достатку, різним рівнем заробітних плат, відповідно до того, із якої країни ти приїхав, щоб працювати на кораблі, або ж просто безтурботно, весело розважатися, як пасажири, які поїхали у цей круїз, щоб відпочити і отримати найвиший рівень сервісу і комфорту, за який вони заплатили гроші.
«Корабель – то герметична коробка, що кишить бажаннями й можливостями і гойдається на хвилях десь удалині від суходолу з усіма його соціальними нормами, очікуваннями, обов`язками і заборонами. Тут усе можливо і все дозволено – головне вчасно і у прийнятному стані з`явитися на duty сім днів на тиждень і не спалитися на drug test. Тут не потрібно брехати дружині \ чоловікові, де затримуєшся після роботи, не потрібно обманювати батьків, що не вживаєш забагато алкоголю і правильно харчуєшся – вони ніколи не дізнаються, чим ти насправді займалася півроку на кораблі, окрім того, що тяжко працювала…. Можна навіть не прибирати своєї каюти, не заправляти ліжка, не прати і не прасувати своїх речей – усе це може зробити за тебе cabin boy – так підробляють філіппінці з пральні – за символічну щокруїзну плату.» (с. 145)
Як видно із наведеного вище уривку, в тексті роману трапляються вислови англійською, французькою та іспанською мовою, на мою думку, таким чином, авторка прагне акцентувати увагу читача на персонажах, деталях обстановки.
Ще однією важливою темою, якої письменниця торкається ніби навмисне, мимохідь, лише кількома реченнями, є даремне витрачання на кораблі великої кількості продуктів харчування, які пасажири не в змозі споживати фізично, але сплатили гроші за вартість круїзу, у який це включено. Натомість ця їжа, яку просто викидають, могла б врятувати життя людей, які страждають від голоду у «країнах третього світу».
«Певно, риб в океані вже нудить від усіх тих спагеті з песто, сиру барі, корзинок із ягодами й ванільним кремом і ще купи різноманітної смакоти. Щодня всього цього виробляють, мабуть, на третину більше, ніж з`їдається, а десь далеко – або й не дуже – ця третина могла б нагодувати тих, хто голодує, і тих, хто харчується зі сміттєвих баків. » (с. 181)
Туга за рідною домівкою, думки про безвихідь і навіть, іноді, думка про те, що можливо, було б краще вистрибнути за борт корабля, адже, скоріш за все, цього й так ніхто не помітить… з такими почуттями, в постійній боротьбі із собою, своїми страхами Поліна живе впродовж піврічного контракту на кораблі. Наче в калейдоскопі змінюються сусіди по її каюті, випадкові зустрічі, прогулянки, секс, різні долі, різні життєві обставини, труднощі, різні мотиви перебування на кораблі: хтось відпочиває від буденності, хтось будує кар`єру, налагоджує бізнес – зв`язки, хтось заробляє гроші на навчання, хтось – на лікування важкохворої дружини, а дізнавшись, що вона померла й сам наважується зробити останній крок в глибини океану… Зрештою,
«…все, що відбувається на кораблі, лишається на кораблі… Корабель не приймає щасливих. Він харчується відчаєм, несамовитими бажаннями, розбитими мріями й нездійсненними надіями, тихими стражданнями й відчайдушними пориваннями…»(с.379 -380)
Чи вдасться Поліні здійснити найбажаніше?, знайти найніжніше? Шанс існує завжди, головне не прогавити його, вміти угледіти, де ж він насправді… і найголовніше, мати достатньо сміливості, аби наважитися почати все спочатку, хай навіть для розуміння цього потрібна така жадана і непередбачувана зустріч з океаном, що змінить все…
Примітка: Кіра Малко. Нижче. — Київ: “Нора -Друк“ 2018. — 400 с.
Текст уперше був опублікований на сайті «Друг читача» у 2018 році. Для платформи «Друкарня» рецензію відновлено з особистого архіву автора та подано в авторській редакції.
