Нотатки практикуючої людини. Тут — світ без фільтрів. Таким, яким я бачу його щодня: оголеним, справжнім, іноді абсурдним. Це мій спосіб зафіксувати досвід і роботу зсередини, без зайвих оцінок. Пишу про події, що чіпляють. Дивлюся на них крізь власну оптику: з гумором, коли інакше неможливо, і з дрібкою сарказму, коли це єдиний чесний інструмент. Як емпату, мені часом затісно в цьому світі, але саме це дозволяє відчувати його на дотик. Це не академічні роздуми, а живі спостереження. Заходьте, якщо цінуєте прямоту й готові бачити сенси там, де інші помічають лише шум.
Ранок був темним, а земля стала склом. Коли руйнується робота і зникає світло, лишається тільки шлях до себе. Серед ожеледиці, в місті дитинства, вона знаходить не просто старого друга, а відчуття опори. І розуміє: життя нікуди не зникало — воно всередині.
Тихий текст про право на зупинку посеред виснаження. Про ретрит, як повернення сили: через воду, сміх, людяність, втрату і вдячність. Про жінок, які дозволяють собі жити глибше — без пояснень і без поспіху
ТПро наради як дзеркало колективу: диктат, розгубленість, хаос і рідкісний баланс. Текст про владу, межі, тишу й те, коли розмова справді починає працювати.
